– Катерино, люба, ми з тобою одружені вже п’ять років, тобі не здається, що нам пора подумати про дітей? Я так хочу дівчинку, схожу на тебе, чи синочка. Що скажеш, Катерино? – поцікавився у дружини Федір, вручаючи їй букет квітів.
– Федько, ну, що тобі сказати? Я в принципі не проти, але ж ти розумієш, що перед тим, як дітей народжувати, треба мати власне житло, а у нас з тобою його нема! – відповіла чоловікові Катерина.
– Як це нема, кохана? Ми живемо з тобою у хорошій двокімнатній квартирі, яка розташована у непоганому районі. Що тобі ще потрібно?
– Мені? Мені нічого. А ось дитині нашій потрібна власна квартира. Не розумієш чи що?
– Не розумію. Квартира належить моїм батькам, виставляти нас вони нікуди не збираються, так що все у нашої дитини вже є.
– Федько, ти зовсім, чи що? У разі чого, а випадки всякі бувають, батьки твої виставлять нас із цієї квартири і не скривляться, і куди ми тоді з дитиною підемо? Та й взагалі двох кімнат нам буде мало, якщо дитина народиться, тут трикімнатна потрібна квартира, не менше.
– І що ти пропонуєш, кохана?
– Поговори з батьком, нехай він цю квартиру продасть, ми додамо наші з тобою накопичення і купимо трикімнатну в новобудові. Чудова ідея, правда? А вже потім і про дітей поговоримо!
– Але, Катерино, я щось сумніваюся в тому, що мій батько на це погодиться. Хоча…
– Поговори, любий, а я вже тоді твоїх батьків онуками порадую.
– Добре, люба, я спробую.
Наступного дня, купивши торт, Федір подався до батьків. Олексій Миколайович, який із сином уже місяць тільки по телефону спілкувався, був радий його візиту.
– Тату, у мене до тебе серйозна розмова.
– Слухаю, синку. Кажи, поки мати твоя з подружками гуляє… Невже я скоро дідом стану? Пора, синку, пора.
– Ось про це я і поговорити хотів. Катерина моя каже, що, якщо у нас дитина з’явиться, то двокімнатної квартири нам мало буде. Тож доведеться, мабуть, трикімнатну купувати, — почав Федір.
– Чудова ідея, синку. Заробляєте ви добре, кредит вам дадуть, так що я згоден з твоєю дружиною. Беріть, не переживайте, зараз усі так роблять.
– Який кредит, тату? Гроші назбирані у нас справді є, і, якщо ми продамо квартиру, в якій зараз живемо, то нам вистачить грошей на те, щоб придбати для себе трикімнатну. Згоден?
– Згоден, чому ж не згоден? Тільки ось я не зрозумію, чому це я маю продавати мою квартиру?
– Як це твою, тату?
– А чию ж? Я на цю квартиру заробив, значить, вона моя… А от якщо я її продам, і гроші тобі віддам, то в мене нічого й не залишиться… А була ціла квартира…
– Зате у тебе онуки з’являться.
– Так воно то так, любий мій. Але от у разі чого квартирка ця дружині твоїй і залишиться, і діткам вашим, а ти, до нас з матір’ю прийдеш, в нашу квартиру, яка їй від бабусі твоєї у спадок залишилася? Адже так? Ти ж у нас правильний, з дружиною судитися не будеш, та ось тільки у нас уже вік такий, коли нам у спокої пожити хочеться!
– Тату, не кажи нісенітниць! З чого б раптом я мав до вас переїхати? У нас хороша сім’я, я дуже люблю Катерину, ми житимемо разом все життя.
– Ага, ага…
– Тату, припини. Ви живете в бабусиній квартирі, і все у вас добре.
– Федоре, ти не плутай мене, будь ласка. У бабусину квартиру ми переїхали лише тоді, коли її не стало, а до того жили у своїй власній чесно нами заробленій квартирі. Яку, втім, тобі залишили… Якщо вона вас чимось не влаштовує, то купуйте собі свою, хто ж проти?
– Тату, ти хочеш, щоб я посварився з дружиною?
– Ні, любий мій. Я хочу, щоб все було чесно. Більше того, я готовий, коли ви переїдете в свою квартиру, допомагати вам платити кредит в міру можливості. А можливість у мене буде, ви ж звільните двокімнатну квартиру, яку я зможу здавати… Так ось гроші з оренди я віддаватиму вам. Ми з матір’ю поки що обоє працюємо, так що непогано забезпечені.
– Тату, але кредит – це така погана річ, а у нас є інша можливість. Ти подумай!
– Синку, я навіть думати не хочу.
– Тату, ця квартира все одно моєю буде коли-небудь. Так чому не зараз?
– Згоден з тобою… І не тільки та квартира, а й ця буде твоєю колись… Коли нас з матір’ю не стане. Але зараз ми обоє ще живі, і квартири це наші.
І ми маємо право робити з ними те, що вважаємо за потрібне.
А за потрібне я вважаю здати ту квартиру, якщо вона вам замала, і допомогти вам платити кредит. Це все! Тільки так, інакше не вийде… Поговори зі своєю дружиною, якщо вона згодна, то шукайте собі нове житло, а я дам оголошення про здачу квартири в оренду.
– Тату, але ти не розумієш. Катерина просила інакше це питання вирішити.
– Розумна жінка твоя Катерина. Це добре. Але й мене вважати нерозумним не варто. Я, синку, хочу спокійно жити у своїй квартирі, і не думати про те, що будь-якої миті до мене можеш переїхати ти.
– Тату, я казав тобі вже, що…
– Я все сказав, Федоре! Рішення це остаточне, а ви вже там самі думайте!
…Галина Василівна погуляла з подругами і пішла додому. По дорозі, вона заскочила в магазин.
– Куплю курочку і запечу з картопелькою, – вирішила вона.
Галина Василівна купила продукти, прихопила ще й рукав для запікання і з двома важкими пакетами пішла додому.
Біля підʼїзду вона зупинилася і тільки-но хотіла подзвонити чоловікові в домофон, як раптом двері різко відчинилися!
З підʼїзду вискочив Федір. Він глянув на матір і навіть не привітавшись пішов до машини.
Галина Василівна, не розуміла, що відбувається.
Вона сина таким ніколи не бачила і, звісно ж, поцікавилася у чоловіка, що з ним трапилося.
– Галинко, ти не повіриш. Він вирішив нас онуками порадувати.
– Щастя ж яке, Олексію! Катеринка вагітна?! – запитала жінка викладаючи продукти на стіл.
– У тому то й річ, Галю, що ні. Вона в двокімнатній квартирі народжувати не збирається. Їй трикімнатна потрібна…
– А навіщо? Ми з Федьком у двокімнатній жили, і нічого, нам всього вистачало. В одній кімнаті – ми, в іншій – він.
– Люба моя, це нас з тобою якраз не стосується. Нехай купують, хто ж проти? Тим більше, що й заробляють вони непогано. Але ж вона вимагає, щоб я продав нашу квартиру і віддав їм гроші, а вони тоді додадуть і куплять собі трикімнатну.
– Коли квартиру на продаж виставлятимемо?
– Ніколи! Ти зовсім, чи що. З чого це раптом я маю свою чесно зароблену квартиру невістці дарувати? Сама подумай! Хочуть квартиру, хай куплять, хто ж проти? А ми їм з кредитом допомагатимемо.
– Але навіщо їм кредит брати? Ми ж можемо їм допомогти.
– Так? А ти, Галинко, не думаєш про те, що Катерина нас із тобою не шанує зовсім, у гості до нас не ходить, не дзвонить, та й на вулиці привітатись забуває?
– Олексію, ось коли дитинка народиться…
– Все, люба моя, питання закрите. Дитина цієї і в проєкті ще нема, а невісточка наша вимагає, щоб ми вже зараз їм квартирку подарували. Я не згоден… Не згоден, чуєш?!
– Але, Олексію, ми ж із тобою живемо в квартирі моєї мами.
– Галю, ти про що взагалі? Ми переселилися з тобою, коли тещі не стало. А до того я не вимагав, щоб вона свою квартиру продала, і мені на нову додала. Мені таке й на думку навіть не спадало.
– Ну, тут ти, напевно, має рацію. Хоча сварка буде. Катерина Федору такого не пробачить, вона ж звикла до того, що він на все погоджується.
– Ось саме це мене й напружує, Галю… Федір наш завжди був любителем активного відпочинку, а ось уже п’ять років він ні в гори не їздить, ні з парашутом не стрибає, ні на байдарках не сплавляється…
– Він підлаштовується під дружину. Молодець!
– Правда? А чого вона під нього не підлаштовується? Ніколи і ні в чому? Пам’ятаєш, як він просив Катерину приїхати до нас на дачу? Ми тоді ще картоплю садили? А потім відпочити вирішили, шашликів посмажити, ось Федько і попросив її готових шашликів купити і до нас приїхати. А вона не погодилася.
– Буває всяке в житті…
– Буває, звісно, тільки у них усі п’ять років так. Він за першим покликом до неї біжить, а вона, у свою чергу, постійно відмовки шукає, щоб його прохання не виконати.
– Не лізь ти до них, Олексію, нехай живуть, як знають.
– А я й не лізу, Галинко. Я хоч раз щось про неї погане сказав? Ні! Але й квартиру свою я їй не віддам. Навіть не вмовляйте!
У цей час Федір прийшов додому і чесно розповів Катерині про розмову з батьком.
– От, Федю, а що я тобі казала? Батьки твої нам допомагати зовсім не хочуть, а ти ще мені про дітей тут говориш.
– Катерино, люба, але тато запропонував цілком непоганий варіант. Адже вони нам допомагати якраз будуть.
– Ні, Федю, такий варіант я навіть розглядати не хочу. Ось як тільки продадуть вони цю квартиру, так одразу і про дітей говорити почнемо!
– Катерино, тато ясно озвучив свою позицію.
– Так і я все чітко тобі пояснила. До речі, ти не забув, що у моєї подруги Зої завтра день народження, і ми запрошені? Подарунок купи, вона професійний фен просила.
– Катерино, ось скажи мені, а чому я мушу туди йти? Зойку твою я терпіти не можу, вона мене теж… Навіщо нам зустрічатися? Іди одна.
– Як це? Я не зрозуміла! А що скажуть дівчата?
– Приблизно те саме, що сказали хлопці, коли я місяць тому без тебе до Івана на день народження прийшов. Там усі з дружинами були, а я один, бо ти з моїми друзями не хочеш спілкуватися.
– Не хочу. Вони всі якісь прості занадто.
– А ти, як втім і твої подруги, надто складна, Катерино. Занадто розумні ви й розважливі… Я ось тут подумав, що цього року хочу в Карпати з’їздити, давно я там не був, скучив за горами вже. Ти зі мною?
– Я і гори? Ти смієшся, чи що? На море поїдемо якось, як буде все добре.
– Як не хочу. Я хочу в гори, хочу разом з дружиною до батьків ходити, з друзями зустрічатися. Дитину хочу. А ти?
– Ти зовсім, чи що? Спілкування з батьком тобі на користь не пішло. Саме тому я проти того, щоб ти часто з батьками бачився. Завтра ми йдемо до Зої, і це не обговорюється…
– Завтра я йду з Миколкою на стадіон, давно я вже не бігав, і це не обговорюється. Хочеш зі мною?
– Федоре, я ніяк не зрозумію, що з тобою таке. П’ять років ти був на все згоден, я навіть подружкам сказала, що в мене ідеальний чоловік, і раптом.
– І раптом він перестав бути ідеальним. А, можливо, це сталося тому, що у твого ідеального чоловіка зовсім не ідеальна дружина.
– Як це? Я своєю твердою рукою направляла тебе всі ці п’ять років туди, куди треба.
– Треба кому? Тобі? А мені це потрібно, Катерино? Ти спитала?
– Федоре, припини. Ти через дитину чи що таке вигадуєш? Але ж у нас справді житла немає.
– Є! Я у цій квартирі виріс, і нам із батьками всього вистачало. Але, якщо тобі мало, то давай кредит брати. Давай, Катерино.
– Відчепись від мене, Федоре. Як виявилося, ти – зовсім не такий, яким усі ці роки прикидався, та й батько твій не такий простий виявився. Не збираюся я народжувати, мені рано ще. А от квартира мені б не завадила. Всяке в життя буває.
– Ясно, Катерино. Я тебе зрозумів! І що тепер робитимемо?
– Розлучатися, раз вже татусь твій усі плани мені зіпсував! Та й ти виявився не героєм мого роману!
Катерина зібрала свої речі і з гордо піднятою головою вийшла з квартири, яку ще вранці сподівалася продати. Федір мовчки дивився їй услід і не міг зрозуміти, як він із цією жінкою п’ять років жив, та ще й про дітей замислюватись почав…
Вже за тиждень Катерина передумала і прийшла до Федора миритися, але його вдома не було.
Тоді Катерина зателефонувала Олексію Миколайовичу, щоб дізнатися, де вона може знайти свого чоловіка. Той їй чомусь не відповів…
Галина Василівна на дзвінок невістки відповіла і повідомила, що Федір поїхав у Карпати і повернеться лише через місяць.
Чекати цілий місяць Катерина не могла, тож написала чоловікові повідомлення, у якому просила вибачення за свою поведінку та обіцяла подумати про поповнення у сімействі.
Федір довго не відповідав, а, відповівши, сказав, що перед від’їздом подав на розлучення. І змінювати своє рішення не збирається.
Через місяць розлучення не відбулося, Катерина заперечувала. Та так, що ще цілих три місяці Федір продовжував бути її чоловіком.
За цей час Катерина дуже намагалася помиритися з ним, і навіть запевняла його в тому, що готова жити у двокімнатній квартирі, яка належить його батькам.
Але Федір чомусь від її пропозиції відмовився.
У встановлений термін їх розлучили…
Катерина дуже шкодує про те, що тоді не погодилася на пропозицію свекра, але минулого не повернеш.
Зараз вона в активному пошуку, адже самій потягнути кредит їй не під силу. Накопичення їхні спільні були чесно поділені при розлученні порівну, а більше нічого вони й не нажили.
Федір поки що відпочиває від сімейного життя, але дуже сподівається зустріти дівчину, яка згодна буде розділити з ним його інтереси, а не направляти туди, куди потрібно їй, не питаючи думки самого Федора.
Його батьки впевнені, що йому пощастить, адже він дуже хороша людина, а досвід, на якому він мав навчитися, у нього вже є.
