– Та де ж вона? Нічого неможливо знайти у цьому будинку!
Галя гарячково перебирала все, що лежало в шафі коридору. Шукала і ніяк не могла знайти парасольку. Вона вже запізнювалася на роботу, і кожна хвилина була на рахунку. А вона все не знаходилася.
Надворі з ранку вирував дощ. Він стояв суцільною темною стіною. І щоб добігти від під’їзду до стоянки, де в Галі стояла її машина, потрібен був захист, інакше вона промкне до нитки, не пройшовши й десяти кроків.
Галя чудово пам’ятала, що востаннє бачила її саме в цій шафі. Ось тут, на нижній полиці. Але зараз парасолька як у воду канула.
– Господи, який тут безлад! Оце тут навіщо лежить? – Галя витягла з-під купи речей буклет із рекламою туроператора, яким вони з чоловіком кілька разів подорожували за кордон.
Жінка з розпачем кинула брошуру на підлогу. Потім у смітник віднесе.
– О, а ось і моя втрата знайшлася! Я його обшукалася, а він ось де! – радісно вимовила Галина, вивуджуючи з надр шафи улюблений шифоновий шарф, який зник кілька місяців тому.
Парасольку вона так і не знайшла. Зате знайшла дещо інше. І таке, чому на роботу цього дня вже не поїхала.
Коли добряче рознервувашись, Галя вирішила весь вміст нижньої полиці шафи просто викинути назовні, то зовсім недоречно побачила вітровку чоловіка.
– Так, а куртка чому тут лежить? Впала, чи що? Чи Степан ненароком упустив, коли намагався почепити на вішалку? Казна-що! У вихідний все розберу. Настав час уже сміливо викинути добру половину всього, що тут лежить.
Оглянувши побіжним поглядом вітрівку Степана, який не вирізнявся акуратністю, Галя понесла її у ванну, у кошик з брудною білизною.
– Увечері виперу.
Жінка механічно перевірила кожну кишеню, щоби переконатися, що там порожньо.
– Так… А що це? – роздивляючись дивний предмет, який опинився в нагрудній кишені, запитала у себе Галина.
Що це, в принципі, було зрозуміло одразу. З першого погляду. Там навіть літери були з назвою. Але чомусь здивована знахідкою дружина впала в ступор і простояла так хвилини дві, розглядаючи вузьку пластикову смужку блакитного кольору з синіми літерками по периметру.
Чоловік не міг зараз, одразу ж, пояснити їй, як у його кишені опинилася ця штучка. Він був у тижневому відрядженні. У Києві. І дзвонити йому можна було лише увечері. Так він сам сказав їй, їдучи. Щоб дружина не відволікала його сторонніми дзвінками від важливих та серйозних справ.
А Галі саме зараз треба було зрозуміти, що відбувається з чоловіком і чи все гаразд із його здоров’ям.
У руках здивована та злегка схвильована жінка тримала пластиковий браслет, який надягають на руку відвідувачам різних публічних місць – готелів, баз відпочинку, нічних клубів та платних клінік.
Цей був із клініки. Відомої у місті і дуже дорогий.
Те, що Степан відвідував її, було дивним. Адже чоловік ніколи не скаржився на здоров’я. Це по-перше. Галя б про це знала. А по-друге, чому, завітавши до лікувального закладу і пробувши там певний час, адже йому навіть одягали браслет на руку, Степан нічого не розповів про це відвідування своїй дружині.
Все було дивним. Галя таки набрала номер чоловіка. Маючи схильність перебільшувати, вона раптом уявила собі, що чоловік зараз не у відрядженні, а в лікарні. А дружині не сказав, щоб не засмучувати її.
– Боже, що з ним? – Вигукнула жінка і відчула слабкість у ногах.
Мобільник чоловік, як і очікувалося, не відповідав. Галя сіла, думки одна страшніша за іншу гарячково плуталися в голові.
Він щось приховує. Ось ці часті відрядження – не інакше, як привід не пояснювати дружині свою відсутність під час тривалого перебування в клініці.
– Він нездужає! А раптом це щось серйозне? Ну, звісно! Адже останнім часом Степан навіть, змарнів якось. А я нічого не помічала…
Галя раптом згадала, що треба їхати на роботу. Поглянувши на годинник, зрозуміла, що вже спізнилася. Та й стан був таким, що за кермо зараз не сядеш. Тим паче, у сильний дощ.
– Віро Семенівно, доброго ранку! Візьму сьогодні вихідний, гаразд? З ранку щось погано почуваюся. Відлежуся, — зателефонувала Галя до свого начальника.
Отримавши дозвіл залишитися вдома, жінка почала думати про те, як їй все з’ясувати. Адже вона має знати, що зі здоров’ям чоловіка. І якщо Степан змушений був звернутися до платної клініки, значить у звичайній йому просто відмовили. Відмовилися від нього, як це часто буває, коли випадок тяжкий.
– Що робити? – Галина ходила по квартирі туди-сюди, від хвилювання вона не могла знайти собі місця. – Зателефонувати туди і прямо спитати, що з моїм чоловіком? Але вони мені нічого не скажуть. Дадуть відповідь, що ця інформація конфіденційна. Тоді як діяти?
Галя раптом згадала про свою однокласницю Риту. Та закінчила медучилище та працювала в їхній районній поліклініці. Якщо зателефонувати їй і запитати, як вчинити у цій ситуації?
– Рито, привіт! Говорити можеш? Тільки швидко? Зрозуміло. На роботі, так? Слухай, у тебе нікого знайомих немає у “Парамеді”? Мені треба дещо з’ясувати… Про одного мого знайомого.
– А що хочеш щоб я дізнатися? – уточнила Рита. – Записатися до них хоче? Ціни там, звичайно, космічні. Так, у них на сайті є всі розцінки. Хай сам подивиться.
– Ні… Справа не в цьому. Розумієш, треба з’ясувати, що з ним. Ну, з чоловіком… Коротше, у мене біда, Рито, – не витримала Галя. – Степан мій їх відвідує, а мені не каже, що з ним.
– Степан? Ось справи! Але ні… Ти знаєш, що цей номер не пройде. Ніхто тобі нічого не скаже. Лікарська таємниця. Якщо тільки за гроші. За великі. Чи є у тебе великі гроші? У твого Степана, зважаючи на все, є, раз він там вирішив проходити процедури. Гаразд, давай, не сумуй. Все обійдеться. А якщо якісь думки з’являться, я тебе наберу.
Рита відключилася, а Галина все-таки наважилася зателефонувати до клініки та спробувати хоч щось з’ясувати.
Як і очікувала, чемна і вишколена жінка на реєстрації відповідала їй сухо і те саме. Навіть подружжю та близьким родичам інформація про пацієнтів не розкривається. Тільки у найважчих випадках, коли необхідно ухвалити рішення щодо подальших дій, спеціаліст може зв’язатися з тим, кого пацієнт вкаже в анкеті.
Галина була на межі. Телефон Степана, як і раніше, не відповідав. А після її десятої чи двадцятої спроби додзвонитися, прийшла смс-ка:
“Припини дзвонити! Я ж просив тебе! Все – ввечері поговоримо.”
А потім ще одна:
“У тебе все гаразд? Якщо так, просто напиши”.
Галя написала чоловікові одне слово – так. Бо розуміла, що не може його турбувати у такий відповідальний момент. І її хвилювання – це тільки її емоції.
Випивши чашку чаю, і трохи заспокоївшись, жінка вирішила щось пошукати вдома. Можливо, якісь договори, чеки, результати тестів. Хоч щось має потрапити їй на очі. Невже Степан усе викидав? Чи ховав у особливе місце, де Галина не могла до них дістатися?
Все було марно. Жодних слідів. Нічого, що б говорило про те, що чоловік нездужає або проходить якесь обстеження.
Якось дочекавшись вечора, Галя нарешті почула голос чоловіка.
– Степане, скажи мені, що з тобою? Ти занедужав? – у лоб запитала вона.
– Ні, я здоровий, – розгубився Степан. – А ось ти, мабуть, не дуже. Що це за питання? І чого ти, як заведена, дзвонила мені весь день?
– Ти проходиш процедури у “Парамеді”? Що з тобою, скажи мені Степане. Нічого не приховуй. Я готова до будь-якого випробування. Не шкодуй мене. Поділися, не тримай у собі, і ми разом все подолаємо.
– Та що ти вигадала! – вигукнув чоловік.
Галя зазначила, що він намагається здаватися їй безтурботним. Приховує щось!
– Тоді що ти там робив? Я знайшла у твоїй куртці браслет із клініки.
– Ти що, нишпориш по моїх кишенях, поки мене немає? – образився Степан.
– Облишмо це. Ти зараз сказав нісенітницю, а я не хочу це коментувати. Дай відповідь на моє запитання.
– Наша фірма сплатила своїм співробітникам проходження огляду в цій клініці, – просто і спокійно відповів Степан. А потім додав – ну тепер ти мені віриш?
“Обманює, – подумала Галя. – Я відчуваю – обманює. Надто голос солодкий”.
Але вголос вона цього не казала.
Трохи згодом зателефонувала Рита.
– Слухай, я тут дещо з’ясувала. Але, думаю, тобі це не дуже сподобається.
– Давай! – зайнялася Галя. – Я все маю знати!
– Після нашої з тобою розмови я згадала, що у тій клініці працює наша спільна знайома – Іра Мельник. Пам’ятаєш її?
– Та ти що? Вона там уже? Начебто б вона в якомусь дитячому центрі працювала, – здивувалася Галя.
– Так, тепер там, адміністратором, чи що? А може, просто звичайною прибиральницею. Зарплати там непогані. Можна й адміністратором назвати себе. Гаразд, не про це йдеться. Отож вона мені сказала, що бачила твого Степана там один раз.
– Так? І що? Він там огляд проходив? – з надією спитала Галина.
– Ні, Галю. Він там був із молодою вагітною жінкою. Ось тому я попередила, що не сподобається тобі те, що я скажу.
– З ким? – розгублено перепитала Галина.
– Іра сказала, що він стрибав перед нею на задніх, буквально порошинки здував. А жінка молода, років з двадцять від сили. Ну гаразд. З’ясовуй давай. Вибач, якщо що…
Рита відключилася, а для Галі почалося інше життя.
Тепер їй треба було з’ясувати лише одне – хто ця жінка і чому Степан так вчинив.
Вони жили разом уже дванадцять років. Познайомились в інституті на другому курсі. Відразу почали жити разом, знімали якусь комірчину за гроші. Грошей не вистачало ні на що, але молодість компенсувала. Вони були щасливі!
А потім на третьому курсі Галя з подивом дізналася, що чекає на дитину. Степан теж був не в захваті.
– Ну подумай сама – яка зараз може бути дитина? Ми самі як діти. Вчитися два роки. Грошей немає, на що ми його виховуватимемо? Давай не зараз, гаразд? Ось влаштуємось у житті, тоді й про дітей подумаємо.
Галі ця ідея зовсім не подобалася. І шкода було робити процедуру. Вона довго сумнівалася, але потім все ж таки погодилася. Тим більше, що найближчим часом вони з компанією інших студентів мали намір їхати в гори. Жити там у наметах, та співати пісні під гітару біля багаття.
А потім, коли все вже у них було – і грошова робота, і квартира, і бажання виховувати дітей нічого не виходило. Галі поставили невтішний діагноз. І запропонували пройти процедуру штучного.
– Степане, давай. Час нам уже. Якщо немає іншого виходу, можна спробувати цей метод.
Степан чомусь цю ідею сприйняв без ентузіазму. І сказав, що зараз не час.
– Ну тепер вже куди нам поспішати? Встигнемо. Нам же не по сорок років, щоб наважуватися на такі кардинальні заходи.
А сам, значить, у цей час закрутив з молодою та здоровою. Ось як!
Галя плакала у нічній тиші квартири. Було прикро. І шкода себе. Дуже шкода.
За що він так із нею? Ну, не любить, так би й сказав. Подав би на розлучення і лише потім крутив романи на боці.
Степан, який повернувся з відрядження, а може, й не звідти – у цьому Галя тепер дуже сумнівалася, був суворий і небагатослівний.
Галина, знаючи характер чоловіка, розуміла, якщо одразу не сказав їй про іншу жінку та дитину, значить, щось задумав. І зараз розпитувати його марно – не зізнається.
Отже, треба шукати докази.
Галя наважилася простежити за Степаном. І для того, щоб переконати себе в розлученні, і для незаперечних доказів, які вона кине в обличчя невірному чоловікові.
Не відразу, але їй все ж таки пощастило. Одного разу вона побачила Степана, який нібито вирушив до матері, яка виходила з будинку, де жила її свекруха, з молодою жінкою. Судячи з великого живота, їй вже скоро було народжувати. Степан дуже дбайливо вів її під руку до своєї машини.
Простеживши за тим, як вони їдуть, Галя наважилася зайти до матері Степана.
– Здрастуйте, Лідія Антонівно! Як ваше здоров’я? – невесело запитала Галина.
– Галю? Ти? – ахнула свекруха.
По всьому було видно, що жінка дуже хвилюється.
– Я. А ви кого очікували побачити? Сина з його новим коханням? Яка ще й онуком вас скоро порадує. Так?
– Галю… Ти все знаєш…
– Так. Я знаю. Даремно ви сподівалися, що така правда не вилізе назовні. Чому ж не вчинити по-людськи? Навіщо цей обман? Навіщо ви покриваєте сина? Приймаєте у себе його коханку? Я була про вас іншої думки, Лідія Антонівно. Як же це так?
– Галю, я тобі зараз все поясню. Не приймаю я її. Вона моя сусідка. Ця особа, яку я, до речі, на дух не переношу, живе в нашому домі. У сусідньому під’їзді. Років зо два тому з матір’ю приїхали з якогось селища. Аліса – вона, як би це м’яко сказати… Ну, не найвищих моральних переконань жінка, чи що. Я відразу Степану сказала – ти не розумний, якщо з нею зв’язався. І я ніколи тобі не дозволю зв’язати з нею своє життя. Хоч вона п’ятьох дітей тобі народить.
– Господи, який жах… – Галя слухала і не вірила в те, що відбувалося в її житті.
– Я, Галю, дуже тебе поважаю. І сказала синові, ось яку жінку хорошу тобі Бог дав. І дітей дасть поступово. Тримайся її..
Галя покинула свекруху в поганому настрої. Душа її плакала.
Увечері вона мовчки показала Степанові знімки з телефону, де він йшов під ручку з коханкою.
– Я все знаю. Та й мати твоя мені багато сьогодні про цю Алісу розповіла. Завтра подамо на розлучення.
– Може, ще подумаєш? Я не збирався на ній одружуватися. Ну допомагав би дитині виховував, не більше. А жили б з тобою, як і раніше, — спокійно промовив Степан. – Все-таки ми непогано жили.
– Ні. Ми розлучаємося. Такий варіант сім’ї мені не підходить.
Трохи більше, ніж через рік після розлучення, Галина народила здорову дівчинку після процедури штучного, на яку зважилася відразу після розставання з невірним чоловіком.
А Степан, навкручений матір’ю, зробив тест на батьківство. Хлопчик, що народився, був не його сином. Аліса все-таки виявилася непорядною особою. Не дарма її так не злюбила Лідія Антонівна.
Інтуїція їй відразу підказувала, що син зробив жорстоку помилку, зв’язавшись із цією дівкою і втративши таку прекрасну дружину, з якою у нього могли бути діти.
