Галина поверталася додому здалеку. Настрій був чудовий. Хоч як добре в гостях, а вдома завжди краще. Так люди кажуть. І вона з цим твердженням абсолютна згодна.
Галя вийшла з поїзда на своєму рідному вокзалі і мимоволі посміхнулася. Втомилася за час у дорозі, але відчувала піднесення душевних сил. Улюблене місто зустрічало її теплом і сонцем.
Галина повернулася сьогодні із санаторію, їздила туди одна, без чоловіка. Затявся шеф, сказав, що працювати нема кому, а Геннадій нещодавно вже був у відпустці.
Вони з чоловіком вирішили на сімейній раді – нехай так і буде. Галя поїде, а чоловік лишиться вдома.
– Ну що ти через мене відмовлятимешся! Тим більше, ти давно хотіла спину підлікувати – ось тобі й нагода випала. Їдь спокійно, лікуйся там і не думай ні про що.
– Ну, як скажеш, Гено. А все ж таки мені хвилює – як же ти тут один, без мене? Впораєшся? Адже ми з тобою за всі роки нашого сімейного життя ніколи не розлучалися. Та й ти сам на господарстві не залишався.
– Не пропаду, не маленький, – відповів чоловік строго і, як здалося дружині, трохи докірливо.
А зараз, через три тижні, Галина в піднесеному настрої поверталася додому – скучила за Геною.
Підʼїжджаючи на таксі до будинку, жінка думала про те, що треба буде встигнути щось приготувати, смачне та улюблене її чоловіком. До кінця робочого дня ще час був, Геннадій приходив ближче до сьомої. Отже, все вона встигне.
Ось зараз тільки душ прийме з дороги та речі розбере з валізки, і одразу на кухню, поратися.
Коли Галя спробувала відчинити двері своїм ключем, то здивувалася – її ключ зовсім не підходив до замку, що був у дверях.
Вона навіть на нього дуже пильно подивилася – а раптом це не той ключ? Мало що! Переплутала, наприклад, ненароком схопила помилково чийсь чужий. Чи могло таке бути? Та ні, звичайно! Маячня якась. Ключ був той самий, її власний, і брелок зі смішною рибкою теж її.
Галина дістала телефон і набрала чоловіка. Вона зараз злилася – чому він не попередив її? Чому не розповів, що змінив замок? Адже це такий важливий момент. Ну, Геннадій! Ну, зараз вона йому влаштує! Ось тільки чоловік слухавку візьме.
Але апарат сухим штучним голосом оголосив, що телефон чоловік недоступний.
– От тобі маєш! А що відбувається? Це що, розіграш такий? – Галина безглуздо дивилася на мобільник.
Протягом наступних п’ятнадцяти хвилин жінка марно спробувала додзвонитися до чоловіка. Все було марно. Чоловік був поза мережею.
– А що ж мені тепер робити? Куди ж іти? – вона не на жарт засмутилася і навіть розгубилася. Такого повороту подій вона ніяк не очікувала.
Галина почала гарячково думати і від хвилювання навіть не одразу згадала, що в неї десь записано робочий телефон Геннадія. Вона ним ніколи не користувалася, нагоди не було. Та й не прийнято було у них із чоловіком один одному дзвонити на робочі номери. Але цей номер тримала на всякий випадок. Ось сьогодні він і настав, цей випадок.
Галина тремтячими руками відшукала телефон у списку абонентів і зателефонувала чоловікові на роботу.
Слухавку досить довго ніхто не піднімав, а потім незнайомий жіночий голос мило відповів, що Геннадій Петрович відучора перебуває у відпустці. Галина, не пам’ятаючи себе з подиву, натиснула відбій…
– Це як розуміти? У якій такій він відпустці? Його ж не пускали туди ще три тижні тому! А де… а де він тоді зараз? – від почуттів Галина ахнула, прикривши рота рукою.
“Чому Генка поміняв замок у нашій квартирі, не попередивши мене про це? І чому його телефон недоступний? І що це за відпустка така, про яку мені невідомо? Що взагалі коїться?” – питання так і сипалися.
Відповідей на них не було. Жодної!
Галина глибоко зітхнула, вирішила заспокоїтись і трохи почекати. Раптом щось проясниться.
Залишивши валізу біля дверей, вона вийшла у двір, де сіла на лавку.
– Ось так повернулася додому! Ось так зустрів мене чоловік! – Галя ніяк не могла заспокоїтися, гарячково думаючи, що їй тепер зробити.
До неї підійшла сусідка тітка Віра. Жінка похилого віку, яка жила в цьому будинку дуже довго, була в курсі всіх новин, сусідських справ і подій.
Привітавшись із Галиною, жінка привітала її з поверненням додому.
– Повернулася, значить, з моря свого? Ну, вітаю. Нарешті хоч чоловік при дружині буде. А то живе тут як неприкаяний, – з докором видала вона.
– Та не на морі я була, а у санаторії. Це зовсім в іншому місці, там гори, – розгублено відповіла вона, думаючи про своє.
– Ну, це мені все одно, чи знаєш. Море, гори – для мене це одне. А що тут сидиш? Невже справ ніяких немає? Адже стільки тебе не було вдома.
– Та я поки що не можу додому потрапити. Замок щось заїдає, намагалася відкрити, не виходить, – Галина не стала говорити правду, не хотілося пояснювати, що замок у дверях зовсім інший. – А ви Геннадія мого випадково не бачили?
– А що? Слухавку не бере хіба? – хитро подивилась сусідка на Галю.
– Ні, не бере. Прямо не розумію, що мені робити!
– Так він поїхав. Так–так. Дай–но подумати… Ага, отож, прямо вчора зранку й поїхав. Із сумкою. І ще мішок для речей у нього був із собою начебто… Так, точно, був!
– Як поїхав? Куди? – вихопилося у Галини.
– А ти що – не в курсі що, де твій чоловік зараз? – запитала тітка Віра. – Ну, цього я зовсім не розумію! Ти дружина чи хто? Чому не знаєш, де твій чоловік?
Галина мовчала. Вона гарячково думала, що могло статися. Куди ж подівся Гена і чому вона нічого про нього не знає?
– То він тобі не сказав, чи куди вирушив? Ну, це погано, Галю. Точно тобі говорю! Чекай біди. Я тобі так скажу, Галко, кинув він тебе! Навіть думати тут нема чого.
– Що!? У мене і так голова обретом іде. А з чого це ви взяли? – Галя розгубилася.
– Я тобі так скажу, Галко, хоч ти й не погодишся зі старою жінкою. Нічого без чоловіка по морях їздити. Не люблять вони цього, мужики. Дуже не люблять! І тут же прилаштовуються, поки дружини законної поряд немає.
Вона витерла рота долонею і продовжила з захопленням.
– Ось, минулого року моя троюрідна племінниця Рая, троюрідної сестри чоловіка донька, поїхала теж на море. Одна поїхала. А я ж їх попереджала! І що ти думаєш? Повернулася – все! Чоловіка нема! В іншої примостився вже.
– Та облиште ви, тітко Віро. Ну їй–бо! У нас все добре з Геннадієм. Та й не в тому віці ми вже бігаємо один від одного. Не по двадцять нам та й не по тридцять давно вже.
– Добре, кажеш? Ну, ну… розповідай мені казки. А сама вечорами з роботи з ким приїжджаєш? Хто тебе підвозить, скажи мені? Чи не мужик часом? Він самий! Чужий. Я все бачу з балкону. Повз мене навіть муха не пролетить!
– Та ви що? Це водій наш, з підприємства, Віктор. Розвозить тих, хто допізна затримується! – охоче відповіла Галина.
– Водій… На такій машині крутий? Ну не знаю. Сказати що завгодно можна. А тільки мені все видно, я живу на першому поверсі. І бачила, як Геннадій частенько виходив надвір і чекав на тебе. Ходив туди–сюди, переживав, мабуть. Та й ревнував. Це точно! От і не витримав. Пішов він від тебе, Галю. Все!
Галина мовчки встала з лавки і пішла до під’їзду. Вона зараз переживала таку гаму почуттів, що мало не плакала. Очі вже зрадливо пощипувало, а в горлі стояла грудка.
Піднявшись на свій поверх, жінка посиділа ще якийсь час на валізі. Телефон чоловіка, як і раніше був недоступний. Час наближався до вечора. Треба десь ночувати. З сусідами вони ніколи близько не спілкувалися і не дружили, та й не знали нікого, крім пари старожилів.
Галина зателефонувала подрузі Риті. Забравши з під’їзду валізу, поїхала на таксі до неї.
Коли Галя розповіла подрузі, що в неї сталося, вона теж дуже здивувалася. І навіть дала їй пораду, якої так бракувало жінці, що розгубилася, поки вона була в під’їзді свого будинку.
– А ти що ж не відкрила замок? Викликала б майстра, ти там живеш, прописка в тебе є. Він би вмить тобі його відкрив і новий поставив. І ночувала б ти зараз спокійно вдома.
– Та я так розгубилася, що й не подумала про це. І не хочеться так сильно осоромитися – ламати одразу. Може, все ще проясниться, – сумно сказала втомлена й украй вимотана Галина.
– Не очікувала я такого від Геннадія… Не очікувала. Так, стільки років терпів, а тут… Невже на старість зважився? – Раптом сказала Рита.
– Ти про що це? Не лякай мене! Що терпів, ти щось знаєш? – Галя подивилася на подругу.
– Та що тебе лякати. Наче ти сама нічого не знаєш, не здогадуєшся?
– Рито, припини говорити загадками, я й так уже на межі. Викладай давай все, що знаєш! – сказала їй Галина.
– Ну, ти ж пам’ятаєш, як Петро не міг пробачити тобі, що ти Гену обрала. Після вашого весілля, на роботу до тебе приїжджав, на вулиці чекав біля будинку. Ти думаєш, Гена твій не ревнував тебе, не переживав? – Рита сказала це з явним докором у голосі. – Він навіть мені тоді скаржився на тебе. Казав, не знаю, чи вистачить сили це все винести. Ревнував сильно до Петра.
– Господи! Ну, ти даєш! Я думала, щось інше. Та це коли було, Рито! Ну, ти що! – сказала Галя, видихнувши.
– Давно було, згодна. А раптом Геннадій твій нічого не забув? Раптом саме зараз вирішив вам з Петром віддячити? Ти про це не подумала! Чоловіки – вони, знаєш які? Ось зараз, коли у вас все добре, тиша та благодать – а він раз – і пішов! Помста така, розумієш?
Галина лежала у нічній тиші з відкритими очима. Сну зовсім не було. Тяжкі думки не давали спокою. Питання, на які вона не мала відповіді, тіснили запалену свідомість.
А раптом покинув? А що якщо й справді, не пробачив, іншу знайшов собі? Сльози котилися по щоках Галі та падали на чужу подушку.
Якось дочекавшись ранку, вона вирішила їхати додому. Там викликати майстра, щоб відчинити двері. А потім уже чекати звісток від Геннадія.
Але, незважаючи на ранній ранок, раптом пролунав дзвінок на телефон.
Чоловік! Це дзвонив Геннадій.
– Алло, ти де? Що сталося? Чому я не змогла потрапити додому, Гено? Що відбувається взагалі? Ти що, зовсім вже, такі жарти жартувати? – схвильованим голосом вигукнула Галя в слухавку, тільки–но почувши голос чоловіка.
– Привіт, люба. Ти у Рити? Ну, виходь, я під’їхав, – Геннадій був небагатослівний.
Жінка майже бігом бігла сходами під’їзду вниз і зовсім не відчувала при цьому тяжкості валізи.
Біля під’їзду стояв такий рідний і коханий Геннадій і посміхався. Вони обійнялися.
Дорогою додому чоловік розповів, який форс–мажор із ним стався.
Замок у дверях зламався зненацька, і чоловік його поміняв. Але дружині про це нічого не сказав – просто забув у метушні. Геннадій терміново збирався на риболовлю. З другом, якого не бачив багато років.
– Василь приїхав. Каже, давай, як раніше, поїдемо на озера. Планували на добу всього. Думав, все встигну, повернусь і зустріну тебе якраз із поїзда. А тут біда – машина у друга зламався. А там ні зв’язку, ні людей. Якось вибралися, довелося до сусіднього села по трактор іти! Ось така історія.
– А ти що не попередив, що їдеш? Важко було? – вже трохи заспокоївшись, спитала Галя.
– Так Василь пізно ввечері зателефонував. Каже – я тільки на тиждень у місто приїхав. Бери терміново два дні і поїдемо, як раніше, з тобою на риболовлю. Ось і довелося робити швидко. Думав, звідти зателефоную. А там зв’язку нема. Все одне до одного склалося.
– А я вирішила, що ти мене покинув, – з любов’ю та ніжністю дивлячись на чоловіка, сказала Галя.
– Ти? Так подумала? Про мене? Та ти що? Ну, ти даєш, Галю. Не дочекаєшся! Щоб я таку красуню кинув! Та не бути цьому ніколи! – Геннадій усміхнувся.
Душа жінки співала. А вона вже повірила сусідці і подрузі…
Хоча завжди знала, що чоловік її любить. Як і вона. Вже тридцять років…
