-Доброго дня! Я замовлення привіз. Вам підпис потрібно поставити про отримання. Ваш чоловік попросив, щоб я пере… – Вадим повільно підняв очі від паперів, щоб подивитися на жінку, яка мала забрати замовлення, і просто застиг від першого ж погляду на неї.
Сказати, що він був здивований – не сказати нічого.
Перед ним стояла його дівчина. Ось тільки замовник повідомив, що двері відкриє його дружина…
В голові ніяк не вкладалося, як таке могло статися. Може, це йому привиділося? Вадим навіть моргнув, намагаючись переконатися, що його не підводить зір.
А перед ним далі стояла саме вона. Стояла і невинно кліпала очима, наче нічого дивного й не сталося.
Із Дашою Вадим познайомився в інтернеті. Він працював програмістом і багато часу проводив у мережі.
На вже добряче набридлі запитання батьків, коли ж вони внуків няньчити вже будуть, він лише знизував плечима і тішився, що у свої 30 встиг купити собі квартиру і з’їхати.
Звичайно, хлопець чудово розумів, що роки йдуть, але йому була цікава його робота. А дівчата? Досі він ще не зустрів ту, яка б змогла привернути його увагу і зацікавити надовго.
Після чергової неприємної розмови з батьками, Вадим нарешті познайомився з дівчиною, але все там же – у мережі.
Даша здалася йому дуже розумною і начитаною, вона мала гарне почуття гумору і прекрасну зовнішність. Навчалася дівчина, як вона сказала, у медичному. Ще Даша розповіла, що приїхала вступати із села і тепер живе у гуртожитку.
Через деякий час Вадим наважився запросити дівчину на перше побачення. Спочатку Даша, як йому здалося, злякалася, тому що вона не відповідала кілька годин, хоча зазвичай надсилала відповідь відразу.
Але незабаром вона пояснила йому, що просто чекала, коли він нарешті наважиться на такий крок, і з радістю погодилася.
Даша не захотіла, щоб Вадим зустрічав її біля гуртожитку. Вона не почала пояснювати своє небажання, а хлопець і не наполягав. Можливо, вона сумнівалася в ньому і просто не хотіла, щоб подружки побачили його раніше часу: ну а раптом далі одного єдиного побачення справа в них не піде, адже всяке бувало.
Однак зустріч виправдала всі очікування, якщо не більше. Вадим і Даша дуже сподобалися один одному, вони чудово провели час разом, і коли хлопець запропонував проводити дівчину після побачення, вона повідомила йому, що вже викликала собі таксі, і йому нема про що турбуватися.
-А що, студенти медичного нині на таксі їздять? – здивувався Вадим. – Вам що, стипендію так підвищили?
Даша зніяковіла від його питання, а потім знизала плечима і сказала, що заради такого особливого випадку іноді можна.
Вадим повернувся додому окрилений: він закохався. І Даша, як йому здалося, теж. На нього ще ніхто і ніколи не дивився так, як вона.
Звичайно, раніше дівчата у Вадима були, адже колеги частенько витягували його кудись, але найчастіше ці стосунки припинялися вже наступного ранку, бо Вадим починав говорити про свою роботу, яка була буквально його всім. Дівчата відразу ж хмурилися і втікали від нього.
А ось із Дашею хлопець говорив про що завгодно, але тільки не про програмні коди. З нею хотілося говорити про все і просто мовчати водночас.
Зустрічі молодих людей почастішали. Найчастіше Даша приїжджала додому до Вадима і говорила, що їй звичніша домашня обстановка, а всі ці громадські місця вона не дуже любить, і хлопець радів, думаючи, що йому насправді неймовірно пощастило з дівчиною.
Знайомитись з батьками Вадима Даша не поспішала, вона постійно говорила йому, що в сучасному суспільстві в цьому немає потреби. Зі своїми знайомити його теж відмовлялася, пояснюючи це тим, що живуть вони далеко, і що їх треба спочатку підготувати.
На новорічні свята Даша поїхала в село до батьків. Вадим тоді навіть трохи образився на дівчину, адже він так сподівався, що ці дні вони проведуть разом, але цілих два тижні вони практично не спілкувалися. Йому так не вистачало коханої дівчини, яка встигла стати для нього цілим світом!
Заради Даші хлопець міг би і улюблену роботу залишити, і він вважав, що ця дівчина – та сама, вона – його доля.
Коли Даша повернулася, Вадим довго не відпускав її від себе, все обіймав і цілував, казав, що більше ніколи не відпустить її так надовго.
-Слухай, Даша, а ти навіть засмагла в селі своєму трохи. Невже у вас там сонечко таке серед зими? – здивовано спитав Вадим.
А Даша наче й не думала, що він може спитати таке. Вона почала плутано виправдовуватися і повідомила, що вся справа в спеціальному кремі, що надає шкірі засмагу. Мовляв, дівчата відпочивати роз’їхалися багато хто, а вона ось у селі час провела.
-Даша, а залишайся ти в мене ночувати. А може взагалі до мене переїдеш? – спитав Вадим, подумавши, що його квартира хоч і схожа більше на холостяцьке лігво, а все краще, ніж якийсь там гуртожиток.
-Ні, до весілля ми разом жити не будемо, прикмета погана, – хихикнула Даша.
Минуло кілька місяців. Невблаганно швидко наближалося літо. Вадим побоювався, що на весь час канікул його кохана поїде до села, і тоді вони взагалі довго не зможуть зустрітись.
Він згадав слова дівчини про те, що переїде вона до нього лише після весілля, і вирішив зробити Даші пропозицію. Ну і що з того, що вони зустрічалися лише півроку? Та й взагалі, яка різниця скільки, якщо він уже все для себе вирішив: йому ніхто, крім неї, не потрібен.
Щоб заробити якомога більше і купити Даші каблучку, якої вона достойна, Вадим вирішив влаштуватися на підробіток кур’єром. Міг би, звичайно, знайти собі щось по спеціальності, та ось тільки за договором із компанією, в якій він працював програмістом, він не мав права працювати на когось іще в цій сфері.
Та й взагалі, іноді слід було провітрюватися, відволікаючись на щось інше.
Тому Вадим і влаштувався на роботу, яка була зовсім не схожа на його основну.
Своїй дівчині Вадим не став говорити про додаткову роботу, вирішивши зробити їй сюрприз. Вона б неодмінно почала розпитувати його, навіщо йому це потрібно і чому він взагалі наважився піти працювати кур’єром, адже він класний програміст і може на цьому хороші гроші заробляти.
Кур’єру платили відсоток від успішних доставок, і в результаті виходило досить непогано. Навіть у вихідні, коли Даша не могла зустрітися з ним через завали по навчанню, Вадим міг вийти на роботу. А у вихідні замовлень було набагато більше, і на машині він досить швидко встигав все розвезти.
Одного разу, довго крутячись якимось елітним приватним сектором, Вадим довго не міг знайти потрібний будинок. Він набрав номер телефону замовника і зупинив машину на невеликій, але дуже акуратній вуличці.
-Алло, доброго дня. Це – кур’єрська доставка, – почав Вадим. – Я не можу знайти ваш будинок. У вас на 17:00 доставка, але я кружляю по вашому району вже Бозна скільки часу і не знаходжу потрібну адресу. Селище ж ваше недавно почало забудовуватися, і навігатор його, на жаль, поки не бачить.
Вадим уже починав нервувати, він подивився на годинник: уже було десять хвилин по пʼятій, а йому ще треба встигнути повернутися додому і привести себе в порядок, тому що о восьмій до нього обіцяла приїхати Даша, «на годинку»…
Замовник пояснив, як можна проїхати.
-Тільки я не вдома зараз. Ви дружині віддайте замовлення. Довелося терміново виїхати у справах, хвіртку я залишив відкритою, тож можете проходити сміливо.
-Нічого страшного, передам вашій дружині. Всього найкращого!
Вадим увімкнув музику голосніше і повернув кермо, спрямовуючи машину до того самого будинку, де на нього чекали.
Припаркувавшись поряд, Вадим увійшов у двір, озираючись на всі боки. Так! Він не відмовився б пожити в такому будинку, і Даші неодмінно сподобалося б. Його погляд прилип до фонтану, оточеного густою соковитою зеленню та пишними чагарниками. Ех, краса яка!
Піднявшись по східцях ґанку, Вадим подзвонив у дверний дзвінок і почав шукати в сумці ручку.
-Доброго дня! Я замовлення привіз, вам потрібно підпис поставити про отримання. Ваш чоловік попросив, щоб…
Вадим повільно підняв очі від паперів, щоб подивитися на жінку, яка мала забрати доставку, і застиг від її вигляду.
Вадим стояв, дивився на дівчину і повірити не міг у те, що постало перед очима. Вони його обманювали, не інакше, такого просто не могло бути.
Молода господиня незворушно забрала ручку з його руки і швидко поставила підпис, поки Вадим намагався зібратися з думками, що переплелися в його голові в якийсь неймовірний клубок. Як це таке могло бути?
-А чому ти мені двері відчинила? Як ти тут опинилася взагалі, ти тут працюєш, чи що? – запитав Вадим, як тільки трохи відійшов.
-У сенсі працюю? Ви як зі мною розмовляєте і чому на «ти»? Я взагалі то живу тут, це – мій будинок! – обурилася дівчина і трохи підняла підборіддя. – Ідіть уже, чого ви чекаєте? Я ж скрізь підписи поставила та замовлення забрала.
-А ти мені нічого не хочеш пояснити? Як так вийшло, що була ти зі мною, але виявилася заміжня?
У дівчини, що стояла перед ним, від нахабства якогось кур’єра, округлилися очі:
-Ти що, зовсім вже чи що? Ти сам чуєш себе, ти що несеш? Та тебе сьогодні звільнять! Я обов’язково зателефоную на гарячу лінію і поскаржуся на тебе! – і вона зачинила двері.
Вадим спробував взяти дівчину за руку, ось тільки вона спритно ухилилася.
-Я зараз чоловікові зателефоную! Ти що робиш? Ти хоч розумієш? – двері зачинилися прямо перед його носом.
Вадим підняв голову і помітив над ґанком камеру. Озирнувшись, він побачив ще багато камер, яких раніше не помітив, вони висіли на кожному кутку. Ось, напевно, чому Даша повелася так, ніби не впізнала його: боялася, мабуть, що її чоловік побачить…
На очі накотилися сльози. Як добрався додому, Вадим не пам’ятав. Як зателефонував на роботу і взяв неоплачувану відпустку на тиждень «за сімейними обставинами», теж пригадувалося дуже невиразно. Від думки, що вона зрадила його, використовувала як непотрібну річ, починало нудити.
Вадим заїхав до офісу кур’єрської служби, підписав відомість, віддав накладні з підписами замовників про отримання та повідомив, що більше не вийде на роботу: вистачить йому вже, та й каблучку купувати тепер уже нікому.
Помітивши на екрані телефону вхідний дзвінок від Даші, він розізлився ще сильніше: як їй вистачило нахабства дзвонити йому!
Хлопець закинув телефон на заднє сидіння автомобіля. Він вирішив поїхати до своїх батьків, що жили за п’ять годин їзди, аби не залишатися на самоті із цим всім.
Батьки були вражені розповіддю сина. Вони все сподівалися, що він уже скоро приїде знайомити їх зі своєю дівчиною, про яку розповідав з таким захопленням, а тут таке
-Синку, все минає, і це пройде, – сказав батько, поплескавши сина по плечу.
Ось тільки дні пролітали, а легше не ставало. Вадим вирішив, що вистачить йому прохолоджуватися і настав час уже повернутися на роботу, адже він і так витратив занадто багато часу. Не можна було звертати увагу на зраду, треба було рухатися вперед.
Подякувавши батькам за гостинність, Вадим поїхав додому.
У квартирі все нагадувало про неї, про Дашу. Здавалося, що ліжко все ще зберігає її запах.
Поставивши телефон, який так і провалявся весь цей час на задньому сидінні автомобіля через непотрібність, на зарядку, хлопець почув наполегливий стукіт у двері. Він не хотів відкривати, але стукіт ставав все сильнішим.
-Вадиме, я знаю, що ти вдома, у тебе світло горить! – почувся голос Даші. Хотілося закрити вуха, щоб більше ніколи не чути його, але він проник у свідомість і повторювався знову і знову.
-Іди, нам нема про що говорити, – сухо промовив хлопець.
-Будь ласка, Вадиме, впусти мене, дай мені хоча б один шанс на виправдання. Я ні в чому перед тобою не винна, тільки в одному… Вадиме, та впусти ти мене, я не можу кричати на весь під’їзд! Я щодня приїжджала сюди, щоб поговорити з тобою.
-Навіщо? – Вадим відчинив двері та побачив червоні, від сліз очі Даші.
Дівчина виглядала нещасною, і йому на мить навіть стало її шкода.
-Живий, здоровий, все гаразд, – усміхнулася Даша і з полегшенням зітхнула, – дякувати Богу! – вона спробувала обійняти його, але Вадим відсахнувся від дівчини і з презирством глянув на неї.
-Слухай, ти собі іграшку завела, чи що? – запитав Вадим.
-Але я…
-З багатеньким чоловіком за спиною, тобі захотілося мати ручного песика, який носитиме тобі капці по команді? Навіщо я тобі був потрібен? – хлопець не дозволяв Даші і слова вставити, все говорив та говорив.
А вона лише відкривала рота і знову затуляла його.
-Скажи мені, а як тобі було порівнювати нас, хто з нас краще? Та й взагалі, хто краще зрештою виявився?
-Та помовч же ти і послухай мене, нарешті, я все поясню! Це була не я! – почала злитися Даша, а Вадим лише посміявся над її словами: ну так, звичайно, вона, як і всі жінки, пустила в хід свої безглузді відмовки, аби замазати свої грішки.
-Ну, давай, розкажи мені! Можливо, ти хочеш розповісти мені про те, що в тебе є сестра-близнючка, про яку ти навіть жодного разу не обмовилася за півроку наших стосунків?
-Ну, загалом, так, є, – відповіла Даша і опустила голову.
-Яка ж ти передбачувана! Адже в тебе за цей час був шанс придумати що-небудь пооригінальніше за це. Ну та гаразд, мені це все нецікаво. Ти можеш сміливо повертатися до свого чоловіка, я відпускаю тебе, вдамо, що ми ніколи не були знайомі.
-Я тобі доведу! Ось, подивися, наші фотографії: це – з її весілля, дивись, дивись! – Даша почала показувати хлопцю фото на телефоні.
І телефон був недешевий, останньої моделі. А раніше на побачення з ним вона тягала з собою простенький смартфон, який вже давно потребував ремонту.
-Навіть якщо в тебе є сестра, це не скасовує того факту, що ти брехала мені! Ти казала, що ти звичайна сільська дівчина, а сама он з яким телефоном дорогущим ходиш!
-Так, я брехала тобі про свою сім’ю, але в мене ніколи нікого, крім тебе, не було. Я тебе полюбила і боялася зізнатися: моя сестра вийшла заміж вдало, батьки натішитися не могли, вони намагалися познайомити мене з дуже вигідним для їхнього бізнесу нареченим, але я постійно відмовлялася.
Як я тобі й казала, я навчаюсь на лікаря. Батьки не дуже раділи моєму вибору професії, і я дуже боялася побачити їхню реакцію на тебе. Але коли Ліда зателефонувала мені і сказала, що до неї, швидше за все, мій хлопець приходив, я дуже злякалася за тебе. Я не могла до тебе додзвонитися, не могла ніде тебе знайти.
Я зізналася батькам, розповіла їм про тебе, і вони готові познайомитися і прийняти тебе в сім’ю. Вибач мені за те, що не відкрилася одразу. Я боялася, що це зіпсує наші стосунки, але їх мало не зіпсувала моя брехня. Чи все-таки ти не пробачиш мені, так?
Вадим сторопів від таких новин. Тільки коли Даша показала йому фотографії, де вона була поряд із сестрою, він зрозумів, що саме його збентежило в дівчині тоді, коли віддавав замовлення: у неї була родимка на правій щоці, досить велика і помітна, а ось у Даші такої не було.
-То виходить, це я з сестри твоєї пояснення вимагав? – сказав тихо Вадим.
Йому стало дуже соромно за свою поведінку і захотілося вибачитися, адже він подумав тоді, що це його Даша, у них навіть зачіски однакові були.
-Та ти не переживай особливо, Ліда не сердиться. Вона спочатку злякалася, а після розмови зі мною навіть посміялася, сказала, що тепер мені самій доведеться викручуватися, раз сама не попередила заздалегідь, що хлопець у мене кур’єр. А я навіть не знала, що ти кур’єром працюєш!
-Та я хотів підзаробити більше, щоб каблучку тобі купити, – сказав Вадим і відразу замовк, зрозумівши, що сказав зайве.
-Ти мені пропозицію зробити збирався? – схлипнула Даша, на що Вадим відповів коротким кивком. – А тепер не зробиш, так?
-Зроблю, напевно, якщо твої батьки не будуть проти мене, – знизав плечима Вадим.
-То «напевно» чи зробиш? – по щоках Даші потекли сльози.
-Та зроблю, звісно, зроблю, – відповів Вадим і пригорнув Дашу до себе.
-А я ось не чекатиму, коли ти мені її зробиш, і вже зараз відповім: «Так»! І каблучка мені ніяка не потрібна. Ти, головне, не пропадай так надовго більше, гаразд?
-А ти більше нічого не приховуй від мене, бо ще одну таку зустріч із твоєю заміжньою сестрою-близнючкою я точно не переживу! – насупився Вадим.
-Ну ні, тобі доведеться зустрітися з нею як мінімум на сімейній вечері, тому що вони з чоловіком теж приїдуть, щоб познайомитися з тобою. Адже він теж, коли по камерах побачив твою поведінку, знайти тебе хотів, а потім сміявся довго над ситуацією.
-А мені ось зовсім не смішно, – пирхнув Вадим, згадуючи все те, що йому довелося пережити за цей час.
-Мені теж, – винним голосом вторила йому Даша.
Вадим та Даша поцілувалися, обнімаючи один до одного. Вони зрозуміли, що приховувати один від одного правду не варто, якою б вона не була.
А саме знайомство з батьками пройшло просто чудово. Незважаючи на те, що вони були дуже багатими, а Вадим поки що «трохи не дотягував до їхнього рівня», батько Даші похвалив його за самостійність та цілеспрямованість і сказав, що він має велике майбутнє.
А його дочка з ним буде, як за кам’яною стіною…
