Ольга з Максимом жили у невеликій квартирі на околиці міста. Ольга працювала бухгалтеркою у великій компанії, а Максим – інженером на місцевому заводі.
Їхні діти давно виросли й поїхали вчитися до обласного центру. Вони дуже рідко відвідували батьків, і тим довелося змиритися зі спокійним і розміреним життям удвох.
За два роки Ольга та Максим звикли до тиші. Однак цього недільного дня все пішло не за планом.
Вранці Ольга, як завжди, встала раніше за чоловіка, щоб приготувати сніданок на двох.
Жінка заварила каву, підсмажила тости і зробила омлет. Максим, ще сонний, прийшов на кухню й обійняв її.
– Доброго ранку, – сказав він і поцілував Ольгу в щічку.
– Доброго ранку, – відповіла жінка і задоволено усміхнулася. – Як тобі спалося?
– Чудово, – відповів Максим. – А тобі?
– Теж добре, – сказала жінка. – Що у нас на сьогодні заплановано? Куди підемо?
– Ні, нічого особливого, – знизав плечима чоловік. – Чи ти маєш якісь побажання?
Ольга розвела руками. Вона й сама не знала, чим їм сьогодні зайнятися. Не придумавши нічого такого, дружина запропонувала провести день удома за переглядом фільмів.
Максим погодився, але доля розпорядилася інакше. Опівдні несподівано пролунав дзвінок у двері.
Вони перезирнулися, і чоловік пішов відчиняти двері. За порогом на нього чекало велике здивування – він побачив перед собою свою матір та її сестру з чоловіком.
– Доброго дня, синку, – сказала Наталя Євгенівна і кинулася обіймати Максима. – Ми вирішили вас відвідати!
– Мамо, а чому ви не попередили про свій візит? – здивовано спитав Максим, відчувши легкий неспокій.
– А навіщо попереджати? – відповіла Наталія Євгенівна. – Ми ж рідні. Заходьте, чого стоїте? – додала вона і обернулася до сестри й зятя.
Тетяна Іванівна та Володимир Петрович після цих слів зайшли у квартиру і почали роздягатися.
– У вас є чим нагодувати нас? – захихотіла Тетяна Іванівна і погладила себе по животу. – Поки добиралися, їсти захотіли.
– Ну, є трохи, – відповів Максим, намагаючись приховати щирий подив. – Ми не чекали на гостей.
– Не хвилюйся, синку, – сказала Наталя Євгенівна. – Ми ненадовго. Ольго, ну давай все на стіл! – додала вона.
Але, як з’ясувалося, “ненадовго” виявилося довше, аніж Максим міг собі уявити.
Незабаром до несподіваних гостей приєдналося ще кілька родичів: брат Максима із дружиною та дітьми, а також дядько Максима з дружиною.
Кухня швидко заповнилася людьми, і Ольга побачила, як їхній холодильник спустошується на очах.
– Ольго, люба, – Наталя Євгенівна звернулася до невістки. – Все вже майже з’їдено, де ще у вас продукти?
– У нас більше нічого немає, – спробував заперечити Максим.
– Не хвилюйся, синку, – відповіла жінка. – Є ж доставка. Тільки я не знаю, як нею користуватися. Замов ковбасу, сир, хліб, консерви, фрукти і парочку пляшок ігристого.
Максим, відчувши себе трохи розгубленим, вирішив не сперечатися й зробити замовлення.
Чоловік вирішив, що коли мати попросила замовити продукти, значить, потім і оплатить їх.
Коли продукти привезли, Наталя Євгенівна з сестрою почали готувати: нарізали ковбасу й сир, робили салати, смажили котлетки.
Ольга намагалася підтримувати порядок на кухні, але це було непросто. Гості постійно заважали один одному, а діти бігали довкола, роблячи ще більший безлад.
За кілька годин кухня перетворилася на справжній хаос. На столі стояла купа тарілок, а холодильник був порожній.
– Тепер ми ніби ситі! – сказали гості, коли все було з’їдено, і поплескали себе по животах. – Дякую за гостинність!
– Та нема за що, – відповіла Ольга, намагаючись приховати своє роздратування і невдоволення.
Ледь вона показала з себе усмішку, хоча всередині і відчула себе зовсім виснаженою.
– Дякую, любі! – Наталя Євгенівна обійняла сина і попрямувала у коридор одягатися.
– Мамо, стривай! – гукнув її син. – Мені треба з тобою поговорити…
Жінка обернулася і запитливо подивилася на Максима. Вона не розуміла, про що буде розмова.
– Що таке? Давай швидше! – поквапила вона сина. – Чекайте на мене на вулиці! – звернулася Наталія Євгенівна до родичів.
Як тільки всі вийшли, Максим заговорив з матір’ю з приводу грошей. Він напівголосно запитав:
– Мамо, а коли ти віддаси гроші?
– Які гроші? – насупила брови Наталія Євгенівна. – Я хіба в тебе позичала?
– Ну як же ж, – розгублено промовив чоловік. – Сьогодні ти попросила мене замовити продукти… Я сплатив п’ять тисяч…
– І? – здивовано запитала жінка. – До чого тут взагалі я? Гості були ваші, вам не було чим їх годувати, я запропонувала вихід, – все! Не буду я ні за що платити!
– Ти їх привела до нас! Ми нікого не кликали! – Максимове обличчя густо почервоніло від обурення. – Вони з’їли всі наші продукти з холодильника, і захотіли ще їжі.
– Ніхто не просив тебе оплачувати доставку. Я просто запропонувала, – наполягала на своєму Наталія Євгенівна. – Ще й п’ять тисяч… Ні.. У мене пенсія мала.
– Мамо, тобто ти відмовляєшся? – перепитав син.
– Так! – усміхнулася мати і, взувши весняні чоботи, вийшла з квартири Ольги та Максима.
Чоловік продовжував стояти на місці, осмислюючи слова Наталії Євгенівни.
– Відмовилася? – запитала за його спиною Ольга.
– Так, – понуро сказав Максим. – Відпочили, називається. Усе з’їли, влаштували безлад, а нам тепер ще й прибирати за ними. Повірити не можу в те, що в сорок два роки мати розвела мене, як хлопця, а я їй повірив…
– Ну, що ж тепер? – Знизала плечима жінка і посміхнулася. – Нічого не повернеш. Наступного разу, перш аніж впускати когось у наш дім, дивитимемося у вічко.
Весь вечір вони провели за прибиранням після гостей. Наталія Євгенівна кілька днів не показувалася й не чулася.
У неділю, коли Ольга з Максимом знову було вдома і думали, чим зайнятися, у двері подзвонили.
Ольга навшпиньки підійшла до дверей і подивилася у вічко. Вона аж оторопіла від здивування – за дверима стояла Наталія Євгенівна.
Свекруха була не одна, за її спиною були незнайомі жінки. Ольга відійшла від дверей і, підійшовши до чоловіка, сказала:
– Твоя мама… Знову з кимось…
– Не відкривай! – заявив Максим.
Наталя Євгенівна ще кілька хвилин дзвонила у двері й на телефон, але їй так ніхто і не відчинив.
Зрозумівши, що сьогодні її ніхто не впустить, жінка була змушена піти геть разом зі своїми подругами.
І от є ж такі нахабні люди. Прийти до рідного сина без запрошення, привести купу родичів і посидіти на халяву.
І хай один раз, а то ж іще й вдруге!
Якби Максим з Ольгою відкрили двері такі візити мабуть стали би постійними…
