– От мені ось цікаво, і від кого в тебе отакий характер?! – запитала Марина Павлівна свою доньку Риту. – Я ж ніби з твоїм батьком жила дружно, хоч іноді й були дрібні сварки.
Я говорила прямо, якщо мені щось не подобалося, і я ніколи не думала, що якщо трохи потерплю, то все само собою виправиться.
Не виправиться, запамʼятай, доню!
Якщо ти й далі дозволятимеш своєму чоловікові поводитися неповажно по відношенню до тебе, то він взагалі тебе ні за що не триматиме.
І щось виправляти вже буде пізно!
Марина Павлівна все виховувала Риту. Доньці вже було 27 років, а поводиться вона, на думку матері, як мала дитина.
– Перестань у всьому погоджуватися зі своїм чоловіком, – казала мати. – Думай і про свої інтереси!
Рита слухала матір і навіть не намагалася суперечити їй. Собі дорожче буде.
Вона від початку свого шлюбу знала, що матері не подобається її чоловік Микола.
Рита намагалася якнайрідше брати його з собою, коли відвідувала матір, бо знала – це буде чергова сварка.
Їй доведеться знову мирити двох дорогих її серцю людей – чоловіка і маму…
– Гаразд, доню, не буду тобі більше надокучати, – сказала Марина Павлівна. – Ти вже велика дівчинка, сама маєш усе розуміти.
Марина Павлівна легенько погладила руку дочки.
– Я розумію, це твій вибір, – продовжила вона. – Але тільки про одне тебе прошу – не будь наївною! Якщо тобі щось не подобається або не влаштовує, то кажи це чоловікові прямо в очі!
Дочка й мати сиділи на кухні. Мʼяке світло настільної лампи створювало затишну атмосферу. Смачно пахло свіжоспеченим пирогом.
Марина Павлівна чудово готувала і вміла створити затишок у домі.
Вона овдовіла два роки тому і з того часу жила одна у трикімнатній квартирі.
Бідна старість їй не світила – від чоловіка Марині Павлівні у спадок дісталися дві квартири.
В одній жила її дочка із чоловіком, а в іншій вона.
Основний заробіток їй приносив інтернет-магазин. Вона торгувала різними старими речами. Марина Павлівна вміла розгледіти унікальну річ навіть у купі старого посуду, що його виставляли на барахолках.
Рита пішла шляхом матері. Марина Павлівна часто брала з собою доньку на пошуки цінних дрібничок.
І їхнє життя ішло б як по маслу, якби одного вечора Рита не представила матері свого нареченого Миколу…
З першої хвилини знайомства цей Микола не викликав симпатії у Марини Павлівни, хоча хлопець дуже старався.
Але це тільки дочка дивилася на Миколу закоханими очима, мати ж бачила його наскрізь!
Як вважала Марина Павлівна, дочка не помічала самозакоханість нареченого і його старанно замасковану нещиру любов до Рити.
Під час візиту Микола дуже старався справити враження на свою майбутню тещу.
А його справжній інтерес, видало одне просте запитання:
– І скільки ж приблизно може коштувати сервіз із антикварних порцелянових чашок, що стоять у буфеті?
І жадібний блиск очей Миколи, коли Рита назвала йому ціну.
Цей момент не вислизнув від Марини Павлівни.
Коли наречений пішов, вона сказала дочці:
– Рито, скажу тобі щиро, він мені зовсім не сподобався. Якийсь слизький він… Ти знаєш, що я рідко помиляюся в людях. Звісно, він розумний, але чи такий вже він чесний з тобою?
Рита почала запевняти матір, що їй здалося і що перше враження оманливе.
– Мамо, ти побачиш, ти зрозумієш, що кращого за Миколу немає нікого в світі! – захоплено сказала вона. – Ми любимо один одного, і ми одружимося!
Закохану дівчину переконати було неможливо, і мати не стала перешкоджати.
– Розлучитися завжди встигнуть, – думала вона.
В швидкому розлучення Марина Павлівна не сумнівалася…
…Микола і Рита зіграли весілля.
Після весільної подорожі молоді оселилися в квартирі, що належала тещі.
Переоформлювати квартиру на доньку Марина Павлівна не поспішала.
Микола ж мріяв про машину. Казав, що треба купити неодмінно джипа.
Рита погоджувалася із чоловіком.
– Мамо, це надійна машина й одразу надає статусу! – звернулася вона до Марини Павлівни за фінансовою допомогою.
– Навіщо така дорога машина простому офісному працівнику? – не зрозуміла мати. – Я поки що не помітила трудового ентузіазму від твого чоловіка.
Її неприємно вразило, що машину хоче зять, а Рита просто погоджується з ним.
– Твоєму Миколі достатньо на перший час звичайної скромної машини, – продовжила вона. – А далі подивимося на його поведінку. Ти зрозуміла мене, Рито?
– Дякую матусю, я все зрозуміла, – сказала Рита. – Мені вже треба бігти, мене Микола чекає вдома…
Теща дала їм грошей на недорогу машину.
Через кілька місяців, коли Марина Павлівна поцікавилася у дочки, чи навчилася вона вже їздити на машині, та відповіла:
– Ой, матусю, часу ні на що не вистачає! Та й Микола переконав мене, що машиною він їздитиме, бо так надійніше. Бачиш, який він дбайливий? Постійно про мене турбується!
– А як же ж, дбайливий! – подумала мати. – Машину собі привласнив, користується, а Риті локшину на вуха чіпляє! Гаразд, зачекаємо…
Вона була впевнена, що це не останнє прохання зятя про гроші.
Рита ж бачила тільки позитивний бік Миколи й абсолютно не хотіла помічати негативного…
…Через місяць Рита знову звернулася до мами з проханням.
– Мамо, ти зможеш мені допомогти з грошима? – попросила донька. – Ми хочемо у відпустку поїхати з Миколкою за кордон. Він каже, що відпустка буває тільки раз на рік, ніщо не має її затьмарювати і тому ми хочемо тільки у хороший готель!
– Рито, а ти бодай знаєш, скільки твій чоловік заробляє? – запитала мати.
Дочка кивнула.
– Здається, трохи менше, аніж я. Але він мені казав, що його скоро можуть підвищити, і зарплата буде більшою.
– Я зрозуміла тебе. Я дам тобі грошей на відпустку, але памʼятай, що я це роблю тільки заради тебе. Я хочу, щоб ти була щасливою.
Рита підійшла до матері, обійняла її.
– Матусю, дякую! Я знала, що ти не відмовиш. Я так тебе люблю!
Від слів дочки серце матері тануло, і вона вже примирливо говорила:
– Ну, гаразд, біжи вже до свого Миколки…
…Відпустка у молодих вдалася на славу. Рита щодня надсилала матері фотографії. Через два тижні молоді повернулися.
– Мій чоловік, як завжди, має рацію! – ділилася враженнями Рита. – Відпочивати з комфортом так приємно.
– Доню, а хто ж сперечається? – сказала Марина Павлівна. – Просто спочатку на комфорт треба заробити, а потім вже відпочивати.
– Мамо, ти знову починаєш? Я знаю, що тобі він не до вподоби, що Микола мало заробляє. Дай нам час.
Мати тільки похитала головою. Скільки ж ще чекати, поки дочка прозріє?
Через два тижні Рита знову прийшла до матері з проханням.
– Мамо, ти можеш нам позичити велику суму грошей? Микола хоче вкластися в один бізнес, але потрібен початковий капітал, – вона благаюче заглядала матері в очі. – Виручи, мамо, я тебе дуже прошу…
І тут Марина Павлівна вирішила – досить!
Вона відмовила дочці.
– Якщо Микола хоче спробувати себе у бізнесі, то нехай починає з малого, а не ризикує чужими грошима. Зізнайся, це його ідея, а не твоя, так?
Дочка кивнула.
– Грошей на його темні справи я не дам!
– Але нам тоді доведеться продати машину! Матусю, він же ж старається заради мене, – ображено сказала Рита.
– А ти не забула, що машину куплено на мої гроші? Я оформила її на тебе, бо вважаю тебе дорослою людиною, відповідальною за свої вчинки. Якщо ти продаси машину, то іншої машини від мене вже не буде. Так і передай своєму чоловікові.
Рита кілька разів пробувала переконати матір, але Марина Павлівна була непохитною.
За кілька днів дочка знову прийшла в гості до матері.
– Мамо, ми вчора посварилися через ці гроші. Микола каже, що через мене він проґавить шанс розбагатіти, а він старається для нашого майбутнього.
Ну, дай йому грошей в борг, будь ласка. Він каже, що піде від мене…
– Давай зробимо так… Хочеш побачити, на що здатний твій чоловік? Запроси його завтра до мене в гості. Скажи, що я цікавлюся, куди він хоче вкласти мої гроші.
Ти скажеш йому, що не зможеш прийти разом із ним.
Сама ж прийдеш сюди раніше, сидітимеш в іншій кімнаті і слухатимеш нашу розмову.
Якщо твій Микола все чесно мені розповість, і я зрозумію, що його ідея хороша, то я дам йому грошей!
І Рита погодилася…
…Наступного вечора зять зʼявився точно у призначений час.
Він приніс квіти й чемно поцілував руку тещі. Микола вмів бути любʼязним і привабливим.
Марина Павлівна запросила його в кімнату, але навіть чаю не запропонувала.
– То куди ж ти хочеш вкласти мої гроші, – хитро запитала вона.
– Я зараз вам все докладно розповім! – палко сказав Микола, й почав описувати свій план.
Він намагався використати в розмові більше розумних термінів і цим схилити тещу на свій бік.
– Не спіши! – скривилася вона. – Мені здається, це звичайні якісь пройдисвіти цей твій бізнес. Приведи десять чоловік і отримаєш свої пʼять копійок!
Зять не хотів її слухати.
– Ви нічого не розумієте, ви відстали від теперішньої реальності! – гарячкував він. – Ви хочете, щоб ваша дочка була щасливою? Ось я й стараюсь. А тепер ви повинні постаратися, щоб я був щасливий!
– Ну ти й загнув! – сплеснула руками теща. – Це ж як я маю зробити тебе щасливим? Ти нічого не переплутав?
Микола хвилину зволікав, а потім сказав:
– Ви мені дасте ці гроші, а я зі свого боку докладу всіх зусиль, щоб ваша дочка мала мою любов і турботу. Скажу ще зрозуміліше: моя турбота й увага коштують грошей.
Ви можете заплатити. Інакше я скажу Риті, що це ви зіпсували наш шлюб і подам на розлучення.
Вам легше заплатити мені за щастя вашої дочки.
Марина Павлівна не могла повірити своїм вухам. Таку нахабну пропозицію вона чула вперше і навіть трохи розгубилася.
Микола зрозумів її мовчання по іншому, й вирішив продовжити.
– Я взагалі тут подумав і вирішив, що ви повинні щомісяця платити мені якусь суму за те, що ваша дочка буде щаслива зі мною, – самовдоволено сказав Микола.
Подумайте над моєю пропозицією, але не довго, інакше мені доведеться зіграти на нервах Рити.
Він уже відчував легкі гроші, які даватиме йому теща і Миколу понесло:
– І ще одне. Квартиру, в якій ми зараз живемо, вам доведеться оформити на моє імʼя. Ви ж хочете, щоб у вас зʼявилися онуки? І хочете потім їх бачити регулярно. Тож за це теж треба заплатити…
Марина Павлівна сіла у крісло. Микола їй не подобався, але ТАКОГО вона не могла й уявити!
Добре було б, щоб Рита все почула…
– Значить так, – Марина Павлівна ледве тримала себе в руках. – У тебе є кілька годин, щоб зібрати свої речі і зникнути з нашого життя.
Микола посміхнувся.
– Це ми ще подивимось, – сказав він.
І тут двері у кімнату відкрилися. Микола глянув, хто стоїть на порозі й очі витріщив від несподіванки.
В кімнату зайшла Рита.
Микола так і застиг, розуміючи, що дружина все чула.
– Сонечко, ти все не так зрозуміла, я ж тільки про нас дбаю…
Рита його зупинила:
– Я все чудово зрозуміла. Іди.
Микола встав і попрямував до вхідних дверей. Потім обернувся й сказав:
– Половина машини моя!
І гримнув за собою дверима.
На кілька хвилин у кімнаті запала тиша. Марина Павлівна підійшла до буфета, взяла ігристе.
Простягла келих Риті і взяла собі. Слова були зайві. Все й так було зрозуміло.
– Поплач, доню, й забудь, – сказала Марина Павлівна. – Не вартий він твоїх сліз…
Через місяць Рита отримала папери про розлучення. Машину вона залишила Миколі.
Поки дочка була в матері, Микола виніс із квартири все, що тільки міг.
Марина Павлівна запропонувала дочці подати на нього в суд, але дочка тільки махнула рукою.
– Треба ж, навіть свої подарунки забрав, – сказала теща. – Який же ж дрібʼязковий зять мені трапився. Зате тепер я за дочку спокійна – такий урок життя отримала…
