Лариса дуже втомлювалася на роботі. Керувати великою компанією було непросто. Недавнє розлучення з чоловіком Дмитром і судові чвари з приводу поділу майна не залишали часу на відпочинок. Добре, що вдалося випровадити чоловіка з квартири й змінити замки.
Тепер за її відсутності він навіть не міг зайти туди. Ось тому він зараз і намагався забрати кожну ложку, вилку. Іноді здавалося, що він і меблі пиляти почне. Нові позови дивували всіх. Колишня свекруха і то дивувалася дрібʼязковості сина, намагалася на нього вплинути, але нічого не могла зробити. Вона навіть Ларисі дзвонила, вибачалася, виправдовувалася.
– Вибач мені за нього. Нічого я не можу вдіяти. Він мене не розуміє.
– Нічого. Я впораюся. Живіть спокійно.
Розлучення назрівало давно, тільки Лариса все відкладала. Останньою краплею була вимога чоловіка купити йому путівку на відпочинок. Лариса мала купити її і дати йому грошей на відпочинок! Адже три місяці тому він не зміг із нею поїхати, а тепер йому дали відпустку. Путівка тоді не зникла, її змогли швидко переоформити на свекруху. Лариса все сплатила сама. Дмитро не дав жодної копійки. Навіщо він платитиме, якщо дружина працює у туристичному бізнесі? З цієї причини він і вимагав путівку. Сварка була величезна, навіть сусіди стукали у двері, почувши серед ночі галас Дмитра. Сперечалися вони майже до ранку, Лариса вже була готова поступитися, але на телефон чоловіка надійшло повідомлення. Він не думаючи відкрив його і Лариса, що лежала з ним поряд, встигла прочитати:
“Котику, твоя тебе відпустила? Хочу швидше грітися на сонечку…»
Сварка продовжилася із новою силою. Дмитро виправдовувався, але факт був фактом. Дмитро рано-вранці виїхав… Ні, не на Балі, не в Грецію, а просто з речами на сходовий майданчик.
Прописаний він був у маленькій однокімнатній квартирі на околиці міста, яку здавав в оренду за копійки.
А ця квартира належала Ларисі, дісталася їй своєю працею ще до весілля. Ремонт у ній було зроблено повністю за її рахунок після того, як дочка вийшла заміж і поїхала. Меблі були частково нові, за які згодом і боровся Дмитро. Спільно нажите.
Дочка не могла вибрати на чий бік стати. Вона любила батьків і не могла навіть припустити такого. Просто не лізла.
Лариса втомлена повернулася з роботи. Думки були прийняти душ, випити чашку чаю і лягти. Що вона й зробила. Очі заплющились і вона заснула. Телефон довго та наполегливо співав свою мелодію. Він і не думав здаватися.
– Алло, слухаю.
Гудки у слухавці, і знову дзвінок. Година пізня майже північ.
– Говоріть.
– Лариса? Лариса Аркадіївна?
– Я. Хто це?
– Я ваша сестра Ганна. Батька не стало.
Зв’язок із батьком загубився п’ять років тому. Звичайно, з родини він пішов давно, Ларисі тоді було шість років. З нею він спілкувався. Іноді вони навіть зустрічалися. Потім його нова родина переїхала і спілкування поменшало. А потім він перестав навіть відповідати на її дзвінки. Може номер змінив, може, ще що. Лариса переживала й шукала його. Вона вже давно стала дорослою. Батько почав гульбанити, хоч і жив усе з тією самою дружиною, гульбанили вони разом.
Лариса подивилася й поїхала. Спілкування не було жодного, цілих п’ять років ні дзвінків, нічого.
– Коли поминки?
– Поминки уже були пів року тому. Я з приводу спадщини.
– Чому ви мені не повідомили про його відхід?
– Так вийшло. Не подумали про це, – сестра говорила нерішучим голосом.
– І чого ви хочете від мене? Мені нічого не треба. Я напишу відмову.
– Вам треба приїхати, так все й не розповіси.
– Ні, спробуй все розказати по телефону. Я маю роботу. Про відхід батька ви нічого не сказали, а тут я маю приїхати. З якого дива?
– Мама просила зателефонувати.
– А сама вона не в змозі?
– Вона просто плаче весь час. Якщо ви думаєте, що вона гульбанить, це не так. Вони з татом уже два роки не гульбанили. Батько занедужав і вона весь час сиділа з ним.
– І ви тільки зараз мені сказали про це. Я не можу приїхати, а відмову напишу.
– Ні, ні. Не треба відмовлятись.
– У чому річ?
– Приїжджайте. Адресу я скину.
Спадщина батька Ларисі була зовсім не потрібна. Будь там хоч мільйони, особняки й інше. Звісно, про це вона б мабуть і подумала, але тут після нього нічого не повинно бути. Дивно. Їхати треба обов’язково у робочий день, у вихідний немає сенсу. Дуже дивно, яка там може бути спадщина. Лариса вирішила з’їздити, хоч на могилку до батька сходить.
Через тиждень вона стояла біля будинку, де жив батько останнім часом. Третій поверх вісімнадцята квартира. Вона постукала, відкрили одразу, наче чекали.
– Я Лариса.
– Так, я знаю. Ганна зараз прийде, вона недалеко живе. Проходь.
Ганна прийшла хвилин за десять. Вона була років на шість молодша за Ларису, через це тоді розлучення батьків і сталося. Зараз Ларисі сорок шість, отже, Ганні близько сорока. Ганна все життя прожила з батьком, а Лариса була позбавлена цього. Для чого вона тут?
– Де похований батько?
– Я проведу завтра.
– А чому не сьогодні, час дозволяє. Я машиною, можна поїхати прямо зараз.
– Давай спочатку вирішимо все зі спадщиною.
– Я напишу відмову.
– Тут така справа… У Аркадія залишилося багато боргів. Якщо вступимо у спадок, то й борги нам дістануться. Так нам сказали.
– Все так, такий закон.
– Ми через це втратимо квартиру. Ось цю квартиру.
– А де живе Ганна?
– Із чоловіком, у них кредит на житло.
– А це чия квартира? Навпіл була чи на трьох?
– На трьох.
– Ось і діліть третину, мені нічого не треба.
– Ганна твоя сестра! Допоможи погасити борги, нам їх не подужати.
– Ви пропонуєте мені борги взяти на себе?! Як ви додумалися до такого?!
– Батько казав, що ти добре влаштувалася, все маєш. Гроші, машина, квартира. Допоможи сестрі.
– У неї кредит, а значить, вона має житло.
– Як ти можеш покинути сестру! Адже це борги твого батька. У нас квартиру заберуть. Вона не може платити, та й я пенсіонерка.
– Такий великий борг?
– Так.
Лариса мовчала, звісно, не збиралася вона нічого платити. Які ще батькові борги? Але тут Ганна дістала кредитні договори, листи від банків.
– Навіщо і на що все це було взято?
– А хто ж знає? Його кредити. Він сам хотів до тебе по допомогу звернутися, але не встиг. Допоможеш?
Лариса знову мовчала. У голові не вкладалося це дивне прохання. Борги батька – плати. А решту можеш просто залишити.
– Мені пора, треба все обміркувати. З’їздимо на цвинтар?
– Як зробимо всі справи, так і поїдемо.
Лариса зняла номер в готелі, не ночувати ж у цих дивних людей. Завтра вона сама сходить щодо заповіту, а потім на цвинтар.
Боргів виявилося півмільйона, не так багато, могло бути більше. Якщо й ділити на двох, то по двісті п’ятдесят. Частка, яка підлягала поділу, була трохи більшою. Навіть якщо продати квартиру, можна купити нову, трохи менше. Виплачувати борги по суду також можна. Варіанти є. Що ж тоді? Просто хочуть скинути борг на неї і жити на втіху? Ганна сестра, і її мати Ларисі зовсім ніхто. А як придумали добре – борги батька, допоможи сестрі, сам просити хотів… Прямо виходить, що він заповів Ларисі віддати борг!
Могилку батька жінка знайшла швидко.
– Пробач, тату, не потрібна мені твоя спадщина, а тобі вже все одно, – Лариса поставила букет гвоздик у вазу на могилці й пішла не озираючись.
Поїхала Лариса не прощаючись, відмову написала, нехай вступають і у спадок, і у борги.
Вдома на неї ніхто не чекав, колишній чоловік нарешті заспокоївся. Чоловіки з її життя йдуть, але життя продовжується. Все погане йде, а добре попереду.
Увечері подзвонила дочка, обіцяла приїхати на вихідні. У неї були хороші новини, тільки от вона розповість усе потім…
