Після прибуття з корпоративного вечора додому Дмитро відразу завалився на диван і заснув. Дружина вже спала. А вранці крізь сон він почув схлипування дружини.
– Марино, ти чого? Щось сталося? – Сказав Дмитро, ще не до кінця прокинувшись.
– Це я в кишені твого костюма знайшла, – крізь сльози вимовила дружина, показуючи рукою на жіночу спідню білизну, що валялися на підлозі.
Дмитро, глянувши на доказ, вмить прийшов до тями.
– Ти чого, Марино, я тобі чим хочеш поклянуся, що в мене і в думках нічого подібного не було.
– Я тобі не вірю, – заявила Марина, витираючи хустинкою заплакані очі.
Дмитро шукав пояснення того, що сталося, усвідомлюючи, що будь-які його аргументи без переконливих фактів лише посилять підозри дружини. У своїй голові він ще й ще раз прокручував події вчорашнього вечора, не знаходячи нічого підозрілого.
Так, перебрав зайвого. З ким не буває. Танцював із співробітницями. Це було. В середині вечора скинув піджак із плечей і повісив його на спинку стільця. Після закінчення вечора одягнув піджак на себе. Одразу після корпоративного вечора викликав таксі. Без сторонньої допомоги піднявся на п’ятий поверх. Хто, коли і в якийсь момент підсунув йому щось в кишеню, він не мав жодного уявлення.
Дмитро перебував у шлюбі з Мариною лише півроку. Проживали вони на орендованій квартирі. Марина була тихонею, яка не вміла ні заперечувати, ні сперечатися. Ось і цього разу, припустивши, що чоловік зрадив їй, вона, наплакавшись досхочу, зібрала найнеобхідніше і пішла до батьківської квартири.
Незважаючи на м’якість характеру, Марині була притаманна і жіноча гордість. І Дмитро знав, що повернути свою дружину він зможе лише тоді, коли надасть вагомі аргументи, які розвінчують цей доказ повністю. Справа була настільки делікатною, що Дмитро вирішив не посвячувати в нього нікого зі своїх колег по роботі, навіть тих, кого вважав друзями.
Корпоративний вечір проходив в одному із кафе міста. І насамперед Дмитро вирушив до двласниці цього закладу. Він легко зміг потрапити до її кабінету. Перед ним сиділа жінка середнього віку.
– Молодий чоловік, – відповіла вона на його запитання. – Навіть якщо у нас і є відеокамери у цьому залі, то я не збираюся надавати записи з них будь-кому.
«Значить камери все ж таки є, – розмірковував Дмитро. – Тепер тільки треба дістати з них записи».
Начальник охорони, до якого звернувся Дмитро, виявився набагато зговірливішим за власницю. Він без церемоній відразу запитав:
– Скільки?
Це був не той випадок, коли можна було торгуватись. І Дмитро озвучив суму, яка дорівнювала його місячній зарплаті.
– Добре, – погодився той.
Але коли Дмитро дістав флешку, начальник раптом пішов назад.
– Так не піде, – заявив він. – Якщо хочеш переглянути запис, то будь ласка, а скачувати нічого не буду. А раптом ти цей запис викладеш у мережу. Я роботу втрачати не хочу.
– Гаразд. – пішов йому назустріч Дмитро. – Я згоден на перегляд.
– Сьогодні о 19 годині чекаю на тебе тут. Начальства на цей час не буде, – сказав чоловік.
– А можна я прийду з дружиною, – попросив Дмитро.
– Можна і з дружиною, – заявив начальник охорони.
Дмитру довелося застосувати все своє красномовство, щоб умовити дружину поїхати разом із ним. У призначену годину вони посідали біля екрана монітора. Дмитро попросив перемотати запис до того моменту, коли він повісив свій піджак на спинку стільця, що значно скоротило час перегляду.
І ось нарешті було спіймано той епізод, якого так чекав Дмитро. Побачене на моніторі здивувало його. Наприкінці самого вечора, коли більша частина учасників вечора вже дісталася кондиції і, коли Дмитро відлучився на кілька хвилин у туалет, до столу, за яким на той момент нікого не залишилося, підійшов його друг і колега по роботі – Михайло.
Озирнувшись підозріло навколо, він незграбним рухом руки переклав зі своєї кишені в кишеню піджака, розташованого на спинці стільця, якусь дрібничку. Тільки при повторному перегляді стало зрозуміло, що це саме було.
Коли Дмитро вийшов із приміщення кафе, то його дружина, притулившись до його плеча, вибачилася.
– Марино, тобі нема за що просити у мене вибачення, – сказав Дмитро. Усі твої дії цілком логічні. А ось чому так вчинив Михайло, мені ще доведеться з’ясувати.
– А тобі хіба незрозуміло? – Запитала Марина.
– Мені ні. Може поясниш.
– Схоже він у мене закоханий, – несподівано заявила Марина, – він намагався залицятися до мене ще тоді, коли ми тільки познайомилися з тобою, але я вибрала тебе.
– Ти говориш про це так, ніби шкодуєш про свій вибір.
– Ти що, Діма, він мені зовсім не подобається, і я давно хотіла сказати тобі про твого друга, що на мій погляд він непорядна людина. Сам посуд, він пропонував мені зустрічатися з ним, знаючи, що я твоя дівчина. Хіба це друг.
– А чому ти мовчала досі?
– Просто не хотіла вносити чвари у вашу дружбу.
– Тут є ще одна причина його неприязні до мене, – сказав Дмитро. – Адже ми з ним разом після інституту прийшли на цю роботу. Незадовго до корпоративного вечора мене перевели до офісу на посаду інженера, а він так і залишився на колишній посаді. Я ще тоді помітив його не добрий погляд.
– Діма, я сподіваюся, ти не наробиш нічого, коли зустрінеш його, – попередила дружина.
– Не турбуйся, Марино, нічого цього не буде. Я просто під час зустрічі більше не подам йому руки. І все-таки я від нього на це не чекав, – підсумував розмову Дмитро.
