Діана забрала свою донечку Ганнусю з дитячого садка, зайшли в магазин, а потім додому.
На подвірʼї, як завжди, життя вирувало.
Діти галасували, бабусі біля під’їздів видивлялися якихось недолугих, на їх погляд мешканців, щедро обговорюючи кожного з них.
– Мамо, можна я на дитячому майданчику пограюся? – запитала Ганнуся. – Там он Марійка гуляє…
– Ну біжи трохи пограйся. – сказала Діана. – Я тут посиджу на лавці.
Діана дістала телефон і почала переглядати соціальні мережі, поглядаючи на дочку. Та бігала з подругою, радісно сміючись.
– Ваша дівчинка бігає? Гарна, – раптом почувся поруч жіночий голос.
На лавку присіла якась незнайома дівчина – кучерява білявка.
– Моя, дякую… – сказала Діана.
– Взагалі, діти – це щастя й радість, – продовжила незнайомка. – Я так вважаю. Але коли вони бажані для обох батьків. Ви згодні?
– Як же ж тут не погодитися?! – здивувалась Діана. – Дочка – це найкраще, що трапилося в моєму житті!
– Розумію, – кивнула дівчина. – Хоча я ще не маю дітей. Але одне я знаю точно, що народжуватиму від коханого чоловіка, коли він сам цього захоче…
Діана знизала плечима.
– Дивна дівчина, звісно, – подумала вона. – Підсіла, і одразу свої міркування тут викладає. Та народжуй ти від кого хочеш і коли хочеш, мені що до того?
Але вголос свої думки вона не озвучила. Вирішила не відповідати, сподіваючись, що та відчепиться з розмовами.
– Ось ви, наприклад, народили доньку, а чоловік просив вас про це? – раптом запитала дівчина.
– Дівчино, ми з вами незнайомі, і я не розумію, звідки такий інтерес до мене й моєї доньки?! – обурилася Діана. – Ви навіщо тут взагалі? Чекаєте когось? Або вам просто поговорити нема з ким?
Діана не розуміла, що відбувається.
– А от грубіянити не треба, – відповіла та. – Я чемно з вами розмовляю. Просто зрозуміти хочу логіку жінок, які намагаються за допомогою дитини утримати чоловіка.
Спочатку вагітніють, приховують, а потім, коли вже нічого зробити не можна – кажуть, щоб чоловік не втік і одружився з нею…
– Ну, так у них і запитайте, у цих самих жінок! Я тут до чого, не зрозумію?! Чи ви опитування проводите?
– Ну, а що, ви не так скажете? Залетіла, приховала, а потім раз – одружуйся зі мною, любий! І живе чоловік, переживає, почуття обов’язку не дає йому піти до справжньої коханої жінки.
Що ж за кохання таке сильне, знати, що він з тобою тільки заради дитини й залишився…
– Ви, мабуть, про щось своє говорите? Вас образив хтось? Не зрозумію ніяк – до чого тут я? Он скільки жінок сидить, але ви до мене причепилися?
– Тому що я і ваш чоловік любимо один одного! – раптом видала незнайомка. – Але він, як порядна людина не може піти від вас, тому що дочка росте, і він дуже її любить. Дитиною тримаєте мужика!
Діана з подивом подивилася на дівчину.
– Вибачте, ви й мій чоловік любите один одного?! Як таке взагалі можливе?
І Діана раптом голосно засміялася.
Дівчина з подивом дивилася на неї. Не таку реакцію вона очікувала побачити.
Навіть була готова трохи посваритися. Заради коханого чоловіка на що тільки не підеш… А тут сміх… Не до сміху взагалі…
– Ой, давно я так не сміялася! – не вгавала Діана.
– Значить, чоловік сказав, що тільки через дитину живе, а мене не любить, і ми навіть не спимо разом? Шаблонний текст гулящих чоловіків.
– Так, все саме так він і каже… Мені набридла роль другої дружини! Я сім’ю хочу, дітей. Навіщо він вам? Адже не любить все одно… Ось я й вирішила очі відкрити вам, а то може ви в рожевих окулярах, не бачите нічого!
– Дякую, звісно, люба дівчино… Але річ у тому, що в мене немає чоловіка. І ніколи не було! Людина, від якої я народила, не була чоловіком, на щастя, ми не встигли одружитися…
Наскільки я знаю, він виїхав з країни, ми не спілкуємось. І мені справи до нього. Як і йому до мене.
А ось тепер питання – про якого чоловіка ви говорите?
– Ну як же ж, про Андрія… Ой, а ось і він іде… Андрійку, ходи сюди!
Андрій ішов з пакетами з магазину. Побачивши дівчину, він розгубився і повільним кроком попрямував до лавки.
Діана нічого не розуміла. Андрій жив поверхом нижче, вітався, але особливо ніколи не спілкувалися. Діана не знала навіть, одружений він, чи ні.
– Юля? Ти що тут робиш? – схвильовано запитав він дівчину.
– З твоєю дружиною розмовляла… Тільки вона не зізнається, чомусь, що ви одружені. Нічого не розумію, може, поясниш?
– Так, Андрію, хотілося б дізнатися, коли це ми встигли одружитися і народити дитину, може я чогось не знаю? – сказала Діана.
– Діано, адже вас так звуть? Я все поясню… Юля – моя дівчина. Ну, як дівчина, ми зустрічаємося з нею. Вона дуже хоче вийти заміж, дитину народити. А я не готовий до цього.
Ось я й придумав історію, що одружений з нелюбою жінкою, живу тільки заради дитини… Мені це вигідно – не треба одружуватися з Юлею, вона чекає, коли підросте дитина і я піду до неї. Але мабуть терпіння її зникло.
А вас я вибрав випадково. Бачу, що часто сидите на дитячому майданчику, що маєте дочку. Здалеку якось показав вас Юлі, щоб вона повірила.
Я й подумати не міг, що вона прийде і почне з’ясовувати стосунки… Юля, ти навіщо це все влаштувала? Ну все ж добре було… Зустрічаємося, все влаштовує…
Ну не хочу я одружуватися, зрозумій… А ти тиснеш на мене. Ось сьогодні я подарунок тобі купив, хотів подарувати увечері. Але тепер все. Сама все зіпсувала.
Юля була готова заплакати. Вона швидко кліпала густо нафарбованими віями.
Діана підвелася з лавки.
– Ну, голубки, зʼясовуйте все тут самі! Влаштував ти, Андрію… Добре, що ще спокійно все пройшло.
Отак живеш собі, і не знаєш, що в тебе чоловік є, а в нього коханка… Оце так сміхота! Більше не ставай моїм чоловіком, будь ласка, а то мало, яка панянка виявиться…
Діана покликала доньку й пішла додому.
– Андрійку… То ти справді не одружений?! Ти боявся мене? Я почекаю, коли ти будеш готовий… А що за подарунок ти приготував?
– Ходімо до мене, дізнаєшся… Обіцяй, що про весілля слова більше не скажеш. Або так або ніяк…
– Я згодна. Я буду чекати. Скільки скажеш. Хоч пів року!
Андрій засміявся.
Ну все, тепер точно одружитися доведеться, розкрили його… А може, даремно він переживає…
