– Цікава прикраса, – Діана вказала поглядом на шию подруги.
– Так? – здивувалася Катя. – Нічого особливого.
– А виглядає дорого, – сказала Діана. – І здається, золота! Як ти думаєш, коханий?
Діана повернулася до чоловіка. А той, мало того, що закашлявся, так ще й сидів червоний, як варений рак.
– Романе, з тобою все гаразд? – поцікавилася Діана.
– Так, кхм, так, – відповів Роман сівшим голосом.
– Що скажеш з приводу прикрас Каті?
– Підвіска як підвіска, – знизавши плечима, промовив Роман і уткнувся у свою тарілку.
– А мені вона здається дуже милою, – сказала Діана, не зводячи погляду з чоловіка.
– Я в цьому нічого не розумію, – відповів Роман, показуючи, що захоплений салатом.
– Мені теж подобається, – сказала Катя. – Незвичайна прикраса. Якщо не придивлятись, то й не зрозумієш, що це!
– Ось і я про це, – стримано промовила Діана. – Півгодини розглядаю, все зрозуміти не можу! Унікальна, як мені здається, дрібниця!
– Не знаю, – Катя посміхнулася. – Я її сама не купувала, а звідки в хаті взялася і не пам’ятаю…
Тільки Катя почала червоніти, а ось Роман навпаки, змінився на обличчі.
Така поведінка чоловіка та кращої подруги не вислизнула від чіпкого погляду Діани. Але…
Вона вирішила про всяк випадок уточнити:
– Я ось розглядаю, а до пуття зрозуміти не можу, що це за кулон. Що це, Катю?
Катю зніяковіло зняла прикрасу з шиї і поклала на стіл:
– Це метелик. Тільки його, коли зображують, роблять із розкритими крильцями!
А це начебто він крильця склав. А на шиї, ну, коли носиш, таке враження створюється, ніби він на шию сів і крильця склав.
Наче до тебе пригорнувся!
– Ммм, – задумливо промовила Діана, – яка сентиментальна історія…
***
Колись дуже давно, мама Діани, світла їй пам’ять, подарувала цей кулон доньці:
– Носи, доню! Цю прикрасу колись моїй мамі її мама передала. А їй – її! Це старовинна річ!
– Вона ж дорога, мабуть? – Запитала Діана у мами.
– Коли в нас грошей не було, я цей кулончик у ломбард здавала, – казала Рита Сергіївна. – Так тут проба нестандартна, вісімсот п’ятдесята.
Це ж ручна робота! Старовинна! Мені тоді багато грошей пропонували, щоб кулон викупити, але я залишила лише на якийсь час, а потім викупила.
– Він виглядає таким тендітним, – сказала Діана, приймаючи кулон.
– Так він і є тендітний, – посміхнулася Рита Сергіївна. – Золото – метал м’який, а тут його багато! Так що, доню, будь обережніше!
– Я тоді в шкатулку покладу, – знайшлася Діана.
– Можеш спокійно носити, як і я колись носила, – Рита Сергіївна знизала плечима. – Просто акуратніше і все!
Носила кулон Діана не часто. Страшно було, дуже тонка була робота. Зберігала вдома в окремій скриньці.
– Це мій талісман! – казала вона. – Він мені удачу приносить! Я всі іспити з ним склала! А ще з Романом познайомилася, коли він був зі мною!
А єдиною окрасою, яку Діана взяла з собою у пологовий будинок, коли дочку народжувала, був саме цей кулон.
Але під час самих пологів вона так стиснула його в руці, що крильця метелика, які були розгорнуті убік, склалися до купи.
Радість від народження доньки затьмарювало те, що кулончик, як здалося Діані спочатку, зламався.
А коли Ніні рік виповнився, понесла Діана прикрасу до ювелірної майстерні, може, полагодити вийде.
– Дивіться, – показував ювелір, – добре, що крильця зігнулися, а не зламалися!
Але на металі утворилися тріщини. Якщо гнути у зворотний бік, обов’язково зламаються.
Можна, звичайно, при розгинанні покласти смужку металу, але це буде грубо.
А якщо крильця по кінчиках з’єднати, то місце зламу буде простіше приховати!
– І що це вийде? – Розгублено запитала Діана.
– Ну, вийде, що метелик склав крильця, – сказав ювелір. – Витонченість виробу ми не зіпсуємо, а вийде об’ємна прикраса!
– І як його потім носити? – Діана зітхнула, – Кулон же буде за одяг чіплятися!
– По-перше, він не такий великий, а по-друге, там гострих граней не буде. А якщо носити його не під одягом, то взагалі буде дуже оригінально!
Але в такому вигляді, коли крильця складені, виріб буде менш крихким.
Діана погодилася. А результат її порадував.
Звичайно, це був не первісний виріб, але в оновленому вигляді він виглядав більш загадково, бо одразу й не зрозумієш, що це.
Носити його Діана стала значно частіше. І нехай прикраса набула об’єму, але й під одягом вона не сильно виділялася, та й не заважала.
А ось на роботі його носити не вдалося.
Форменний одяг касира-оператора банку передбачав наявність невеликої краватки.
В результаті кулон ліг у скриньку до всіх інших прикрас, і тільки зрідка Діана, перебираючи свої скарби, брала його в руки і згадувала про маму, якої вже не стало.
***
– Так, звідки, кажеш, у тебе цей кулончик? – перепитала Діана.
– Ой, навіть і не знаю, – Катя продовжувала червоніти. – Тисячу років у мене в скриньці валявся.
А я ось збиралася до вас на Новий рік, ось і вирішила надіти, – Катя знизала плечима. – І не помітно і симпатично …
– Може, хтось подарував? – Запитала Діана, поглядаючи на чоловіка. – Хтось особливий?
***
Діана давно підозрювала, що її чоловік нерівно дихає до єдиної подруги. Інших подруг не залишилося.
Роман завжди про них говорив якісь погані речі, а ще передражнював.
А коли в гості приходили, то взагалі всім своїм виглядом показував, що він не радий.
А ось щодо Каті він нічого такого не говорив. Навіть спілкувався, коли вона у гості приходила.
Ні, не загравав. Просто побутове спілкування про погоду, новини, дітей, фільми, нагальні проблеми і ненавмисні радощі.
Роман навіть не відмовлявся допомогти Каті щодо господарської частини.
Жила вона без чоловіка, але із двома дітьми. Справлялася сама, але чоловіча робота вимагала чоловічих рук.
Але Катя не часто викликала Рому. Так, іноді. Та й не затримувався він надовго.
Хоча приходив утомленим і якимось відстороненим.
А на запитання Діани відповів неохоче:
– Та в неї там завжди як накопичиться, так поки все переробиш, ніг під собою не чуєш!
– Так не ходи наступного разу, якщо все так складно, – говорила Діана. – Нехай чоловіка на годину викликає!
– Чоловіком на годину її проблеми не закриєш, та й не дешево – це. А мені її чисто по-людськи шкода. Одна з двома дітьми.
І навряд чи знайде когось, чоловікам чужі діти не потрібні.
Ось його прихильність та втома після візитів і наштовхнули Діану, що Роман до Каті не лише з питань ремонту ходить.
Але доказів не було, а при зустрічі вони поводилися не більше, ніж просто друзі.
***
– Мамо, мамо! – До Каті підбігла її донька Оля, яка була на пару років молодша за дочку Діана і Романа. – Мамо, а чого ти одягла сплячого метелика, що мені дядько-тато подарував? Це мій метелик!
Катя закашлялася, але змогла з себе видавити:
– Іди з Ніною грай, нічого з твоїм метеликом не станеться.
– Дуже цікаво, – сказала Діана, глянувши спочатку на Катю, а потім на Рому.
Катя намагалася відкашлятися, а Роман так низько схилився над тарілкою, що носом чіпляв їжу, що на ній лежала.
– Прикраса, значить, не твоя, – сказала Діана, повернувши голову до подруги, – а твоєї дочки!
А подарував його дядько-тато! – Поворот голови в бік чоловіка. – Дуже цікаво.
***
Ще одним доказом можливого роману Діаніного чоловіка з подругою був той факт, що донька Каті була, чи не копією доньки Діани.
Їх навіть за сестер приймали, коли бачили на вулиці. Причому не просто за сестер, а за близнюків.
А ось син Каті, який був молодший за свою сестру на п’ять років, був вилитий Роман. У дитинстві, звісно.
Коли про своє цікаве спостереження Діана сказала чоловікові, той зніяковів, але потім знайшов відповідь:
– Відкрий відео в інтернеті! Хвильова генетика! Ну, це коли дитина у матері схожа на чоловіка, який йому сто відсотків не рідний!
А у Каті ж чоловіка немає! І від кого народжувала, вона не каже. А з чоловіків у неї поряд тільки я!
От і передалися генетичні ознаки! Вивчи матеріал!
Діана подивилася кілька роликів. Справді, там говорилося, що це не лише можливо, а й є природним процесом!
А довести це наука поки що не може, бо в неї, у науки, немає інструментів та відповідних понять!
Ролики були науковими та доказовими, а щодо достовірності… Діана була працівником банку, а не біологом.
Пояснення прийняла, але нотатку на полях залишила.
***
– Які ж ви все-таки молодці! – Розтягуючи слова, сказала Діана. – Один подарував мою фамільну прикрасу, яку я з мільйона впізнаю, а друга двох дітей від мого чоловіка народила і продовжує будувати з себе мою найкращу подругу!
І як вам це вдається? І жодного разу не прокололися!
– Це твоє? – Здивувалася Катя, прикривши долонькою прикрасу.
– Так, – кивнула Діана. – Мені його мати передала. А так воно від матері до дочки переходить уже п’ять поколінь.
Діана перевела погляд на чоловіка:
– Ти нічого не хочеш сказати?
– Кхм … Діана, це всього раз вийшло, а потім якось закрутилося! Але ж я з сім’ї не пішов! І нормально ж жили!
А якби ця розумна не наділа мій подарунок, то ти б і не дізналася ніколи!
– А в тебе, як завжди, винні всі, окрім тебе! – кивнула Діана. – Чого й слід було чекати…
Хвилин п’ять посиділи мовчки, слухаючи, як діти в сусідній кімнаті веселяться навколо Новорічної ялинки.
– Я, мабуть, піду, – сказала Катя, підводячись.
– Не затримую, – відповіла Діана. – І чоловіка своїх дітей забрати не забудь!
Чисто арифметично, у тебе дітей більше, тобі він і дістанеться! А я вже якось обійдуся!
– Діано, ти чого? – вигукнув Рома. – Ми ж родина!
– Ти зі мною та Ніною родина? Чи з Катею та її двома дітьми – родина?
Ти визначився б, чи що!
А на варіант, де ми всі разом – сім’я, я не згодна! Не те в мене виховання!
– І що, мені ось так іти? – розгублено спитав Роман. – За три години до Нового року?
– Я ж сказала, – Діана посміхнулася, – не затримую!
І Роман підвівся.
– Хвилинку, – сказала Діана, продовжуючи сидіти у кріслі. – Кулончик можна повернути? Річ родинна, дорога!
Катя зняла ланцюжок із кулоном і віддала Діані.
– Чудово! Буде, що доньці передати, коли вона підросте! – Діана прийняла прикрасу. – А поки що у святій воді нехай полежить, щоб ваші гріхи з метелика змити!
Діана з дочкою зустріли Новий рік, а коли Ніна пішла спати, Діана сказала:
– Як добре, що всі зізнання залишилися в минулому році! А в Новому році в мене не буде всієї цієї гидоти!
Діана цокнулася келихом із із ігристим зі склянкою, де у святій воді лежав кулон.
– Ну, з Новим роком!
