Денис вийшов з роботи раніше. На вулиці йшов дрібненький дощик.
Він сів у машину й поїхав додому.
Була пʼятниця. А щоп’ятниці вони з друзями ходять у кафе, відпочивають після робочого тижня. А що ще робити молодим вільним людям?
Денис відкрив двері своїм ключем. Квартира зустріла його тишею.
Денис ще з порога раптом побачив відчинену шафу.
Він застиг від несподіваної здогадки. Денис швидко роззувся, зайшов у кімнату і застиг від здивування!
Серед його сорочок і піджаків були порожні плічики, на яких раніше були сукні і кофтинки!
-Пішла… – подумав Денис.
Останнім часом вони часто сварилися, але потім завжди швидко мирилися.
Оленка зателефонувала йому на роботу і сказала, що ввечері в кафе не піде.
-Образилася, що не передзвонив? Хіба через таке розлучаються? – перше, що спало на думку Денису. – Ні. Вона все розрахувала. Дверцята шафи залишила відчиненими, щоб я одразу відчув самотність і сум. Щоб я відчув себе винним…
Він оглянув кімнату.
Вони жили разом півроку. Оленка його влаштовував у всьому – симпатична, весела…
Значить, це він її не влаштовував. Останнім часом Оленка все частіше заводила розмови про весілля, про медовий місяць…
Він віджартовувався. Ну, зрозуміло. Не дочекалася від нього рішучих дій і вирішила прискорити події.
Думає, що він побіжить дзвонити, вмовляти її повернутись…
Денис зрозумів, що саме це він і хоче зробити зараз. Він набрав номер Олени, але телефон у неї був вимкнений.
Денис поклав свій телефон на диван.
Він уявив Оленку, як вона, притулившись бочком до мийки і по-журавлиному, стоячи на одній нозі, чистить картоплю…
Захотілося, щоб вона повернулася, зараз…
Він пішов на кухню. У мийці стояли не миті після сніданку тарілки і чашки.
Він вимив посуд.
Оленка терпіти не могла немитий посуд. Значить, залишила виключно для нього, у виховних цілях.
Щоб він зрозумів, як йому буде важко одному – треба самому мити посуд, виносити сміття… Актриса!
За що він і любив її. Щоправда, про кохання він говорив тільки на початку стосунків…
Він помітив записку на дверцятах холодильника, під магнітом:
«Я йду. Не впевнена, що нам треба продовжувати стосунки…»
Ось так, без пояснень і підпису.
А він уже придивився обручку. Чекав тільки зарплати, щоб купити, і зручного моменту, щоб красиво, вставши на одне коліно, піднести його Оленці на очах у всієї фірми…
-Повернеться, – подумав Денис. – Я теж гордий. Не дзвонитиму. Нехай переживає.
Денис узяв відро і пішов виносити сміття.
Коли він повернувся, ще у дверях почув дзвінок телефону.
Не роззуваючись, він побіг до дивану. На екрані телефону з’явився незнайомий номер.
-Не відповідати? А раптом це Оленка? – подумав він.
-Слуха, – відповів він.
-Дмитре, привіт. Це я, Оксана. Довго не наважувалася тобі подзвонити. Ти мені нічого не обіцяв. Але я не знаю, що робити… – сказав незнайомий дівочий голос.
-Хто це? Яка Оксана? – від подиву Денис навіть не звернув уваги, що дівчина назвала його Дмитром.
-Ти не пам’ятаєш мене? Тоді нам нема про що говорити, – і вона поклала слухавку.
-Що попало, – сказав вголос Денис.
Він глянув на мокрі сліди від черевиків на килимі і махнув рукою.
Тут знову задзвонив телефон.
-Дмитре, я хотіла сказати…
-Я не Дмитро. Мене звати Денис. Дівчино, ви помилилися номером, – пояснив він.
-Ти брехав мені? Навіщо? Ти сам дав мені номер твого телефону, – і вона повторила його номер по цифрах.
-Я не брехав. Денис мене звуть. Уже двадцять шість років як. І номер свого телефону я вам не давав, – роздратовано відповів Денис.
-Я даремно зателефонувала…
-Ні, не кладіть слухавку. Якщо зателефонувала, то кажи, що треба!
Але незнайомка знову поклала слухавку.
-Більше не відповідатиму, – вирішив Денис і вимкнув звук, але не телефон.
Була надія, що Оленка все ж таки зателефонує і пояснить все, поставить умови повернення, і взагалі…
Він не встиг додумати, як мобільник засвітився знову.
-Дівчино, як вас… Оксано! Навіщо ви дзвоните і не кажете, що вам від мене потрібно?
-Пробач… – вона плакала. – Я не знаю що робити. Мені здалося, що між нами… Я хотіла сказати, що я сама… Ти ні в чому не винен… Памʼятай…
-У чому я не винен? – запитав Денис, але Оксана знову поклала слухавку.
Денис замислився…
Здавалося йому, чи ні, але ця Оксана плакала! Що там відбувається?
«Я сама, ти не винен…” – згадав її слова.
Так кажуть перед тим, як…
-Господи, що там відбувається? – сказав вголос Денис.
Він знайшов номер друга. Дмитро був відомим улюбленцем жінок. Легко знайомився з дівчатами.
-Ну що, вирішили все ж таки приєднатися до нас? Давай, підходь у кафе, тут весело! – Дмитро намагався перекричати гучну музику.
-Дмитре, навіщо ти дав своїй знайомій Оксані мій номер телефону?
-Не знаю я ніякої Оксани. Не пам’ятаю я, – відповів Дмитро.
Напевно, він вийшов із кафе, бо музика звучала набагато тихіше. – Та забудь ти. Ну познайомився з однією. Красива. Провели пару ночей разом…
-Де зустрічалися? Ти був у неї вдома? Скажи, адресу, – кричав у слухавку Денис.
-Що, хочеш Оленці зрадити? Так одразу б і сказав. Давно пора… – реготав Дмитро. – Слухай, не вчасно ти…
-У неї щось трапилося. Де вона живе? – зупинив його Денис.
-Та не пам’ятаю я. Хоча, почекай…
Він назвав вулицю.
-Квартира яка? – поквапив Денис друга.
-Здається двадцята…
…Денис доїхав швидко. Він вийшов з машини і подивився на потрібний будинок. Світилося кілька вікон.
Двері в підʼїзд виявилися незачиненими.
Перестрибуючи через дві сходинки, Денис піднявся до потрібної квартири і натиснув на кнопку дзвінка. Тиша.
Він придивився і помітив, що двері нещільно зачинені.
Він застиг від передчуття чогось недоброго.
-І воно мені треба? – подумав денис. – Але він відчиняв двері і зайшов у коридор.
-Оксано, ви де? – гукнув він у бік яскраво освітленої кімнати.
Збоку в коридорі він помітив двері, а під ними смужку світла. Денис постукав.
-Я заходжу, – сказав він і відчинив двері.
На ванні сиділа дівчина і плакала…
-Ви хто раптом?! – раптом підвела вона голову.
-Вибачте мене, – сказав Денис. – Але це мені ви дзвонили. Я вже всякого собі понавигадував. Ви переплутали мене з моїм знайомим Дмитром…
Він дав вам мій номер, замість свого… Розумієте він такий і є… Все життя тільки й бігає по дівках…
Дівчина уважно слухала Дениса.
А тоді раптом розсміялася.
-І як ви мене тільки й знайшли? – запитала вона. – Треба ж.
Вони всю ніч просиділи на кухні. Денис втішав її, пояснював, що Дмитро не вартий її сліз і що не треба так переживати, через таку нісенітницю…
Невдовзі дівчина захотіла спати і Денис провів її до ліжка, накрив ковдрою, а сам поспішив додому…
…Денис все набирав номер Олени, але її телефон був вимкнений.
-Ні. Вона актриса, влаштувала б виставу, не поїхала б, – міркував він.
Перед очима всю дорогу стояло гарне обличчя Оксани.
Наступного дня він вирішив зʼїздити до неї в гості.
-Ти вибач мені за вчорашнє, – з порога почала Оксана. – Я дуже перехвилювалася, але тепер мені вже краще. Ти проходь, я зроблю чаю.
Її обличчя здалося Денису ще красивішим, аніж вчора…
-Чудово! – сказав він. – А я тут тортика якраз приніс.
Вони сіли на кухні.
-Мене хлопець півроку тому залишив. Потім Дмитро… Дуже вже сумно мені було… Нічого не хотілося… – тихо промовила вона. – А тут ти невідомо звідки зʼявився… І так насмішив мене!
Оксана посміхнулася.
-А мене теж дівчина залишила вчора, – раптом сказав Денис.
-Ти знімаєш квартиру? – запитав він, оглядаючи старі меблі шпалери в кімнаті.
-Ні, з бабусею живу. Вона на літо в село поїхала.
-А батьки? – запитав Денис.
-Батьків не стало. Давно, – сказала Оксана.
Йому стало жаль Оксану. І ще вона йому подобалася. Чимось була схожа на Оленку…
-У тебе є час? Давай сходимо в кафе. Тут поряд, – запропонувала Оксана.
-Давай, – радісно погодився Денис…
…Оленка повернулася через тиждень. Але Денис так і не зробив їй пропозицію.
Вона знову поїхала… Вже назавжди….
Якось увечері він набрав номер Оксани.
-Слухаю, – відповіла вона веселим дзвінким голосом.
-Оксано, привіт. Я хотів сказати, що ти ні в чому не винна, що я сам так вирішив, – почав він дуже тихим голосом.
-Денис! – у голосі Ксенії почулося переживання.
-Та жартую я! Тепер ти знаєш, що я відчув тоді? Тому і поїхав тебе шукати. А від мене знову пішла дівчина. Ходімо сьогодні в кіно, га?
…Через рік Денис із Оксаною одружилися. В них народилися гарненькі хлопчики-двійнята. Вони дуже щасливі і кохають один одного.
А історію свого знайомства вони називають не інакше, як однією з найнезвичайніших…
