Дарина вийшла з офісу із величезним букетом квітів, який їй подарували колеги на прощання.
Сьогодні у неї був заключний робочий день і все – пенсія. Вона чекала на цей день із двояким почуттям, начебто й не хотілося йти з колективу, де відпрацювала багато років.
З колегами подружилася, вона довго працювала начальницею відділу, її поважали та цінували. І начебто вже відпочити хочеться, пожити для себе і своєї сім’ї.
Ігор – її чоловік давно радив:
– Даринко, я б на твоєму місці вже давно пішов з роботи і жив для себе. Я забезпечую нас з тобою, все-таки мій бізнес процвітає, і ми не потребуємо нічого. Гаразд раніше синові допомагали, а тепер навіть він може запропонувати нам допомогу, став на ноги і крутить фінансами.
– Ігоре, мені нудно вдома сидіти, от допрацюю до пенсії, тоді й відпочиватиму, впритул займатимуся домом і сім’єю, – завжди відповідала дружина.
…Дарина підійшла до своєї машини, поклала квіти поряд на сидіння і зітхнула полегшено.
– А все-таки правий мій Ігорчик, завтра не на роботу, ніби тягар з плеч. Якесь незнайоме, радісне почуття. Я вільна!
Вона заїхала у двір свого будинку. Чоловік сам будував цей будинок, точніше не сам, але будівництво повністю контролював, навіть проєкт будинку майже сам розробляв.
Дарина здивувалася, побачивши машину чоловіка у дворі. Він має ще бути в офісі…
– Дивно, і що це таке? – подумала жінка. – Коли таке було, щоб Ігор першим за мене приїжджав додому?
Дарина вийшла з машини, зайшла в будинок і аж стрепенулась від несподіванки!
Назустріч їй вискочили восьмирічні онуки-близнюки Мишко і Тимко з різнокольоровими кульками в руках.
А потім вийшли з кімнати син з дружиною і чоловік. Усі були веселі і задоволені.
– Вітаємо, вітаємо! – кричали все голосно і весело, а онуки старалися найголосніше.
– Мамо, вітаємо тебе із завершенням трудової діяльності! Тепер ти завжди будеш удома.
– Бабусю, а ти коли приїдеш до нас? – розпитували онуки.
Дарина вже й не знала кого слухати, але прийшовши до тями від несподіванки раптом побачила в кімнаті накритий стіл.
– Ну і сюрприз! І коли це ви все влаштували? Все тримали в секреті, от же ж, і ніхто не проговорився, – мало не плачучи від розчулення і радості, говорила Дарина. – Які ж ви всі у мене хороші, мої любі!
Увечері, коли всі вже наїлися та наговорилися, то посідали у дворі на веранді. Був тихий серпневий вечір і в повітрі ледь помітно відчувалося наближення осені.
Дітям скоро до школи. А коли всі розійшлися спати, Дарині не спалося. Вона згадувала свою молодість, а потім зустріч із Ігорем, вона знає, що це Бог послав їй його після величезного розчарування у коханні та у чоловіках. Це його заслуга, що вона знову повірила у кохання і щастя…
…Дарина в батьків була єдиною дочкою, виховували вони її строго, не балували і прищеплювали їй доброчесність та інші позитивні риси. Батьки були достатньо забезпечені, і донька не потребувала нічого.
Дарина закінчила школу й інститут на відмінно. Вона була красивою дівчиною з довгим волоссям і карими очима.
З хлопцями зустрічалася, але поводилася пристойно. Та й сильно жодного разу не закохувалась, як її деякі однокурсниці лили сльози через нерозділене кохання.
Але прийшло і до неї кохання. Причому закохалася у такого хлопця, який не сподобався її батькам із першого знайомства. Максим був абсолютно звичайний, але Дарина розгледіла в ньому якийсь шарм. Так, він був велелюбним молодим чоловіком, красиво доглядав, присягався в коханні.
Батьки не такого чоловіка хотіли для доньки, але всі їхні умовляння не знаходили відгуку в душі доньки. Вона наполягала на своєму.
– Максим хороший. Ну і нехай він без вищої освіти, не всім її мати. Ми любимо один одного, і я вже дала згоду вийти за нього заміж.
Батькам нічого не залишалося робити, як погодитись. Здалися нарешті, весілля влаштували шикарне. Купили молодим квартиру і обставили меблями, хотілося, щоб у доньки все склалося вдало.
А незабаром Дарина завагітніла, батьки чекали на онука. Чекати залишалося недовго, але Дарину поклали до лікарні трохи раніше за термін.
У лікарні їй потрібні були деякі речі, і батько поїхав у квартиру до дочки, знаючи, що зять на роботі. Відчинив двері ключем, а там…
Він застав свого зятя з дівчиною з яскравим макіяжем за цікавим заняттям.
Від несподіванки батько Дарини спочатку остовпів, але швидко прийшов до тями. Забравши у зятя ключі він виставив їх із квартири. Вдома розповів про все дружині. Порадившись, батьки вирішили:
– Доньці нічого не говоритимемо, погано в її становищі. Раптом на дитині позначиться, або з нею не дай Боже що.
А вона щоразу питала про чоловіка, чому він до неї не приходить, дуже за ним сумувала і чекала на нього. Батьки це бачили і переживали, як могли заспокоювали.
Дні через три Максим заявився до батьків Дарини і став на коліна, благав їх нічого не розповідати дружині.
– Я дуже прошу вас, вибачте мені! Я люблю Дарину і це більше не повториться. Я клянуся, я чим хочете можу присягнутися.
Ті спочатку й чути нічого не хотіли, думали, як їй це все розповісти. А раптом вона засмутиться, ще й не повірить, знаючи, що її батьки спочатку недолюблювали зятя. А раптом виникнуть якісь ускладнення, вони не пробачать собі цього ніколи. Зятя вирішили пробачити….
– Максиме, ми тебе попереджаємо, якщо ще раз повториться подібне, не ображайся, – строго сказав батько Дарини.
Максим обіцяв і дякував їм. З пологового Дарину з сином зустрічали всі разом радісні й задоволені. Знову подружжя жило разом, ростило сина і все було добре.
Батьки раділи, що нічого не сказали їй, допомагали грошима та з онуком. Звичайно, якщо в людині є якась червоточина, то вона все одно колись проявиться. Так було і з Максимом.
Він забув, як присягався і божився батькам Дарини. Але ситуація незабаром знову повторилася, щастя Дарини тривало недовго.
Причому Дарина сама застала свого чоловіка у батьків у квартирі. Коли Максим в одних шортах відчинив дружині двері, а з кімнати вискочила дівчина в його сорочці, Дарина розгубилася. До речі, і він теж. Ніяк не очікував побачити дружину із сином. Матері його вдома не було, а він скористався…
Дарина не пам’ятала, як прийшла з дитиною до батьків уся в сльозах. Якось заспокоїли її. Зятя батько виставив із тріском…
– Забудь дорогу сюди, і щоб біля моєї дочки та онука ми тебе не бачили! Раз пробачили, а ти забув! Потрібно було тоді все вирішувати…
…Минув деякий час, Дарина заспокоїлася, батьки перевезли її з онуком до себе та допомагали забути це все. А вона думала і десь у душі навіть вигадувала якісь виправдання вчинку чоловіка, і навіть мала намір його пробачити.
Але тоді батьки їй розповіли про його перший вчинок і тільки після цього вона зрозуміла, що Максим не такий хороший, який вічно клявся в любові та вірності.
Пройшло багато часу, перш ніж Дарина перестала плакати і переживати про розлучення з чоловіком. Все-таки вона його дуже любила і тяжко переживала зраду.
Коли син підріс і пішов у садок, Дарина вийшла на роботу. Спілкуючись з колегами, їй полегшало, вона відтанула. Але віру в кохання та в чоловіків вона втратила.
Багато чоловіків поглядали на гарну і строгу колежанку, притягувала вона їхні погляди, навіть одружені звертали увагу, але Дарина була з усіма на дружній нотці.
Так минуло п’ять років. Якось відзначаючи черговий новорічний вечір на роботі, їхній шеф запросив свого друга Ігоря.
У того в сімейному житті трапилося розлучення, а друг не міг залишити його на самоті. Ось тут і помітив Ігор Дарину. Запросив кілька разів на танець, спілкувалися, веселилися, і коли він запропонував її провести додому, вона відмовилася, а Ігор не чекав такої відсічі і здивувався.
– Ну що Ігорчику, відшила тебе. Дарина, вона така, вона серйозна жінка і не опускається до легких інтрижок, – сміявся шеф, коли йому розповів все друг.
Але Дарину вже не міг Ігор забути. Він іноді заїжджав до свого друга на роботу, щоб хоч одним оком побачити її. Просив друга сприяти близькому знайомству з нею. Але якось не витримавши, зустрів Ігор після роботи Дарину з великим букетом троянд. На очах у всіх підійшов:
– Здрастуйте, Дариночко! Ці троянди вам прийміть будь ласка!
– А в честь чого мені така увага? – серйозно спитала вона.
– А в честь того, що після новорічного вечора я не можу спати та жити спокійно. Я знаю, десь неподалік є жінка, без якої я просто не можу жити, – теж серйозно говорив Ігор.
– Можна я вас підвезу додому, чи куди вам потрібне. А ще краще, якби ви погодилися посидіти зі мною в кафе, недовго. Я знаю, що у вас є син.
Дарина, сама не очікуючи від себе, раптом погодилася.
– Ну гаразд, можна і в кафе.
Поспілкувавшись годину з Ігорем, вона зрозуміла, перед нею відкритий і доброзичливий чоловік, який теж пройшов через розлучення. Дружина, звинувативши його в тому, що не матиме дітей, розлучилася з ним. Насправді це правда, він і сам переживав це і особливо дружину не звинувачував. І вирішив для себе, що одружиться на жінці з дитиною і любитиме її дитину, як свою.
Зустрічалися Ігор із Дариною трохи більше року, доки він не запропонував їй одружитися, він уже відчув, що вона погодиться. Так і вийшло. І з того часу вони разом.
Стосунки між Ігорем та сином Дарини дуже теплі. Ігор ставиться до нього, як до свого, а він називає Ігоря татом майже з першого дня.
Ігор збудував великий будинок і перевіз свою родину туди.
Батьки часто відвідують їх і не натішаться на щастя доньки.
А Дарина нарешті зрозуміла, що є на світі справжні чоловіки та справжнє кохання…
А зараз у неї попереду багато планів, вона ж на пенсії і в неї повно вільного часу!
