-Ну я їй покажу ну постривай, я тобі влаштую ти дивись яка!
Дарина Степанівна аж почервоніла від обурення.
-Це ж треба, от же ж! – думала вона. – А цей теж, сидить нюні розпустив, його рідну матір ображають, а йому хоч би що!
Дарина Степанівна поспішала на трамвай, вона не помічала нікого, щось бурмочучи собі під ніс, вона залізла в трамвай, сіла на перше місце, що трапилося, і втупилася у вікно.
-От же ж, – все бурмотіла жінка.
Коли Михайло одружився, Дарина Степанівна дуже зраділа. Хлопцеві тридцять років, а він усе сам.
Вона б давно вже прилаштувала сина, та знаючи його характер дуже й не лізла. Він міг просто перестати спілкуватися.
Слава Богу знайшлася і для Михайла жінка.
Хороша така, очі живі, розумні, вся жвава така, худенька тільки дуже.
Але Дарина Степанівна вирішила, що це не біда, якось воно виправиться.
-Нічого, – подумала вона. – Якось це змінимо.
Вранці молодята повернулися зі своєї весільної подорожі…
-До речі теж могли б і заощадити грошей, – подумала Дарина Степанівна. – Можна було і на дачі відпочити. Цілий тиждень немає нікого. Ну Сергій Тетянчин, племінник Михайла, там з ними побув би, то він що?
Щось завадило б дитині? Якраз би доглянули його, а Тетянка відпочила б.
Ні, на острови їм треба, Робінзони називається! Та це вона, це Світлана ця, хай їй добре буде, вона все вигадує!
Ой, Господи, та як краще ж вона хотіла.
Вранці встали, а мама їм оладок насмажила вже, какао наварила, речі в пралку закинула, підлогу протерла.
Вони раділи звичайно, ну а хто тут не зрадіє – встав, а в тебе і оладки, і какао, і чистенько, і речі перуться.
Чого ж так не жити?
На третій день принцеса ця, Світлана, зі спальні не вийшла, а Мишко ключі сказав від квартири віддати.
Ох, і сварилася тоді Дарина Степанівна, навіть тиск піднявся. Мишко запереживав дуже… Та й ця Світлана забігала…
А потім і забули наче про ключі, але Дарина Степанівна так тільки думала. А виявляється ні! Вранці сьогодні вона прийшла спробувала відкрити двері і застигла від несподіванки!
Відкриває, відкриває, а ніяк не може!
Давай стукати у двері, коли зрозуміла, що не може зайти.
Сусідка вийшла, давай сваритися, чого мовляв, шумно так, немає молодих, поїхали звечора кудись…
Потім вже дізналася, у тієї ж сусідки, що до батьків Світлани вони поїхали і замок поміняли в дверях.
Дуже розсердилася вона. Зранку встала, пирогів напекла, везла їм, а вони отак от…
Вона не могла стримати сліз. Квартира так-то Михайла. Ця Світлана там ніхто, розпоряджається бач…
Штори ж поміняла, веселенькі такі на кухні були, пошила на кухню шторочки, до весілля їм гніздо готувала.
Познімала ж Світлана та!
Якихось незрозумілих смужок начепила, так вікна в них видно, дивись хто хоче, ні затишку нічого…
Жалюзі бачите їй треба, пані вона. Не у своїй квартирі, а розпоряджається. Тихою сапою зайшла. Адже така спокійна була, така тихоня, а тут дивись що виробляє, відвезла дитину не зрозуміло куди і слухавки не беруть, телефони повимикали.
Та це вона, вона Світлана ця, вона намовила!
Тихенько заплакала Дарина Степанівна.
-Даринко, ти, чи що? А я дивлюсь, ти, чи не ти.
Дарина Степанівна дивилася на жінку, що сіла поруч.
Рита, напевно, разом працювали.
Вона навіть Катерину свою за Мишка хотіла видати, та тому щось не сподобалося, вони навіть зустрічалися якийсь час.
Дарина Степанівна дуже хотіла тоді поріднитися з Ритою, навіть образилася на сина. Рита була її начальницею, і мати в родичах таку жінку було б дуже чудово.
Так думала тоді Дарина Степанівна.
Вона повернула голову, зробивши плаксивий вираз обличчя, зі сльозами на очах, навіть сама у себе жінка викликала жалість.
-А я дивлюся, ти, чи не ти. Від своїх їду, – не звертаючи уваги на стан Дарини Степанівни сказала Рита. – Ух, змучилась, поки дійшла до зупинки. Та зять поїхав у справах, а так би відвіз мене додому.
Катька вийшла заміж, ой, ти не повіриш, такого хлопця собі знайшла, золото, а не мужик.
Сніданок у ліжко, ой не можу, Катька не вмита, з нечищеними зубами, а він їй кашу з кофем у ліжко тягне.
На кухню Катерину не пускає, сам все готує.
-Та тому, що вона в тебе не вміє нічого! – думала Дарина Степанівна. – Пам’ятаю чай заварила і то заварку переплутала, щось незрозуміле насипала. Чоловік бурду всяку поїв, то й вирішив, мабуть, сам готувати, – міркувала про себе Дарина Степанівна.
А Рита все продовжувала хвалити зятя, який дістався їй, як він береже Катрусю, як любить, на руках носить.
Добре що Катя дочекалася його, не вискочила заміж за кого попало.
-От, же ж, це ж вона Михайла «ким попало» назвала, – думала Дарина Степанівна.
-А твій Мишко що? Все так же ж і холостякує?
-З чого б це? Півроку як одружився, невістка в мене… Золото! Мам, та мам, з язика не спускає! – раптом заявила Дарина Степанівна.
-Ой як прийду, не знає куди посадити, ось… Ночувала у них, так вона з ранку встала, пирогів напекла, мені засунула, каже, візьміть мамо, з татом почаюєте!
Золото, а не дівка. Поїхали до сватів, ті теж кличуть, довезли до зупинки, я відправила, кажу їдьте ми з татом увечері приїдемо.
Ой, така дівка, така дівка, а як Мишка любить, порошинки з нього здуває. Він, звичайно, теж, поважає і любить свою жінку.
Мир і гармонія у дітей, слава Богу не одружився з ким попало, а то не знаю, як би жив. Ой, Рито моя зупинка, пиріжок будеш? Світланка у нас така хазяєчка, з різними начинками готує…
Дарина Степанівна дала притихлій Риті в руки пару пиріжків, і вийшла швиденько не на своїй зупинці.
Побачивши хлопчаків, які стояли недалеко, вона підійшла до них і пригостила пиріжками.
Хлопчаки спочатку відмовлялися, соромилися.
-Беріть беріть не бійтеся, грошей не треба, забула зовсім стара, що син з невісткою до її батьків з вечора поїхали і поперлася в гості з пиріжками їжте на здоров’я, їжте.
-Яка добра бабуся, – почула Дарина Степанівна. – Угу, ще й молода, мені здається це не бабуся, а добра тітонька. Пощастило її синові…
Чомусь розвеселившись Дарина Степанівна протупцювала додому аж три зупинки.
Вона згадала обличчя Рити і почала сміятися. Додому жінка прийшла у чудовому настрої.
Раптом зателефонував син.
-Мамо, привіт, ми зі Світланкою поїхали до її батьків, зв’язку не було всю дорогу, вона мені вже набридла, що я забув сказати вам, що ми поїдемо. Там я замок зламав ненароком, не той ключ встромив і прокрутив, довелося все міняти…
У тітка Світлани, з третього поверху там ключі ми тобі залишили, візьми в неї.
-Ааа… Аггааа, – Дарина Степанівна була, як уві сні. – Та ні, синочку, навіщо мені ключі, ви зі Світланкою приїдете, запросіть у гості, тоді й прийду.
-Дарино Степанівно, – Світлана взяла слухавку у Михайла. – Ви вибачте нас, правда я думала що Мишко сказав вам, так незручно.
-Все добре, Світланко, – пролепетала Дарина Степанівна. – Все добре, відпочивайте.
-Мама з татом у гості вас запрошують, приїжджайте, ми на вас все чекаємо!
-Так, мамо, – взяв слухавку син. – Приїжджайте з татом.
-До… Добре, синочку, ми приїдемо…
…Котиться дорогою веселий, синенький автомобіль. Сидять там веселі батьки Михайла.
-Ех, добре, що Михайло зі Світланою одружився!
-Угу, – киває тато. – Добре…
