Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

У Марії не стало чоловіка Миколи. Приїхала їхня донька Олена. Вона ще встигла побачити батька. А через день Микола пішов… Після поминок Марія не відмовилася поїхати з дочкою жити до неї. От тільки попросила трохи почекати. – Мені треба зібратися, речей я багато не візьму, але хочеться взяти із собою найдорожче, – сказала вона. – Листи, старі фотографії… Вони вирішили, що Олена приїде по матір через місяць. Потроху Марія майже все зібрала… Олена, приїхала і спочатку не зрозуміла, чому двері в будинок батьків відчинені. Вона зайшла в кімнату й застигла від побаченого

– Я слідом за тобою, Микольцю, відчуваю, що недовго і мені залишилося, – Марія тримала сухеньку руку чоловіка в своїй і тихо гладила її. Микола був дуже слабий. А колись її молодий Миколка носив на цих руках свою кохану Марійку….

Світлана прийшла до сина, щоб він глянув до її ноутбука. – Проходь мамо, – усміхнувся Сашко, коли мати з’явилася на порозі. – А Вірочка вдома? – поцікавилася мати за невістку. – Ні. Сьогодні вона на роботі, – відповів син. – Проходь на кухню. Я там чай зробив. Світлана пройшла на кухню. Сашко взяв її ноутбук і пішов у іншу кімнату його ремонтувати. Жінка пила чай, як раптом помітила, що на тумбочці засвітився екран мобільника Сашка – прийшло повідомлення. – Може щось термінове, – подумала мати. Світлана підвелася, глянула на екран телефона, і застигла від побаченого 

– Сашко, я знаю, ти будеш на мене ображатися… але впевнена, що ти зможеш мене зрозуміти. Я закохалася з першого погляду! Він найкращий… Світлана голосно охнула і відразу закрила собі рота рукою. Схвильовано озирнувшись, жінка переконалася, що увага сина була…

Галина помітила якісь дивні зміни у поведінці свого чоловіка Романа. А вже через два тижні той вирішив зробити несподівану заяву. – Збирай речі! – раптом сказав чоловік Галині. – Квартиру ти маєш, а діти у нас дорослі. Та можеш узяти все, що захочеш. Мене не буде аж три дні. Я сподіваюся, що ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залиш у коридорі… – Романе, коханий, ти чого?! – ахнула Галина. – Як це так? А як же ж діти, внуки? Як ти їм поясниш? Галина дивилася на чоловіка і не розуміла, що це таке відбувається

Почав сивіти Роман в сорок чотири роки. Він був високий шатен, а сивина ще тільки почала з’являтися. Спочатку чоловік прискіпливо оглядав свою шевелюру, забираючи кожну білу волосинку, що з’являлася. Це помітила його дружина Галина: – Сивина прикрашає чоловіка. – Що…

Микола повернувся додому. – Ти чому так довго? – запитала дружина Галина. – На роботі затримався, – відповів він. – А що на вечерю? – Що є те і їж, – сухо відповіла Галя. Поки Микола вечеряв дружина почала розповідати про проблеми, які накопичились у сім’ї. – Вибачте, у вас тут двері вхідні відчинені були і я випадково підслухала розмову, – раптом пролунав жіночий голос. Микола озирнувся, у коридорі стояла сусідка Віра. – Віро, що тобі треба? – здивувалася Галина. – Я можу допомогти вам, – сказала Віра і висловила свою пропозицію. Микола з дружиною вислухали сусідку і застигли від почутого

Микола не хотів іти з роботи додому. Дружина Галина – стала нестерпною останнім часом, все їй не так і не те. Але подітися нема куди, двадцять років у шлюбі вже, двоє дітей. – А, з’явився, нероба! – закотила очі Галина,…

До Наталії Іванівни приїхали на літо онуки. Спочатку вони з чоловіком дуже зраділи. Та невдовзі дід з бабою втомилися від усього цього безладу й шуму… І ось онуки зібралися їхати! Наталії Іванівні було соромно, що вона чекала на їх відʼїзд. – Господи, яка ж ганьба! – думала жінка. – Хіба справжня бабуся може так думати? Коли онуки поїхали, в хаті стало незвично тихо. Наталія Іванівна пройшлася по кімнатах і посміхнулася. В кріслі, втомлений, дрімав її чоловік Лев Аркадійович… Раптом хтось рішуче постукав у двері. Наталія Іванівна відкрила двері і застигла від здивування

Літо закінчувалося і Наталія Іванівна навіть засумувала. Як же швидко воно пролетіло, чекаєш на нього, чекаєш, а воно раз – і пройшло миттю. У травні дещо посадили, наприкінці червня день уже почав спадати. Потім Петро та Павло годину зменшив. А…

В Олександра наближався ювілей – тридцять років. Увечері, перед святом він прийшов з роботи і одразу почав розмову про урочистості. – Батьки приїдуть до пʼятої години, і всі гості теж, – сказав він дружині Олені. – Ось список салатів із рецептами, я у мами запитав. М’ясця дуже багато не готуй, а рибки побільше запечи. Все зрозуміла? – Зрозуміла, – відповіла Олена… У день ювілею Олександр прокинувся рано. Він трохи полежав. В квартирі стояла дивна тиша. – Олено, Марійко! – гукнув він. – Тато прокинувся! Та ніхто йому не відповідав… Олександр встав, відкрив шафу й оторопів від побаченого

Олександр не звик ні в чому собі відмовляти. Батьки його в дитинстві балували, а коли почав заробляти сам стало ще простіше. Захотів – купив! І не важливо, чи залишаться після цього гроші для сім’ї. Головне він задоволений. А ще він…

Тетяна вирішила спекти пирогів. Аякже ж?! Сьогодні у гості приїдуть її діти. Жінка взялася місити тісто, як раптом у двері постукали. – Дивно, тільки на вечір мали б приїхати, – подумала Тетяна і пішла відкривати двері. На порозі Тетяна побачила своїх сестер. – Привіт! А ми до тебе в гості, – весело сказала старша сестра. – І вам привіт! Проходьте, – трохи розгубилася хазяйка. Тетяна провела сестер на кухню, зробила чай. – Таню, ми до тебе у важливій справі приїхали, – почала молодша сестра і все розповіла Тані. Тетяна вислухала сестер і застигла від почутого

Тамари Петрівни не стало, жінка залишила заповіт на молодшу дочку. Тетяні дістався у спадок її будинок у селі, більше нічого й не було. Великих грошей мати Тетяни не отримувала, все йшло на процедури. Допомагала лише Таня та її діти. Коли…

Риті подобався її сусід Геннадій. Йому теж Рита припала до душі… Аж раптом Геннадій припинив спілкуватися з Ритою. Та найцікавіше – у нього в дворі зʼявилася якась молода жінка з дитиною! – Бачила Геннадія?! – запитала Риту подруга. – Він що, молоду собі привів, чи що? Наче ж до тебе клеївся?! – Та відчепись ти, Валю, звідки я знаю! – махнула рукою Рита… А через пару днів до Рити зайшов Геннадій. – Я маю тобі дещо розповісти про цю жінку й дитину, які в мене живуть… – почав він щойно зайшов у хвіртку. Рита застигла від несподіванки

– Дрин-дин-дин, др-р-р, дринь-динь-динь! Др-р-р! Маргарита Іванівна збирала малину в кутку своєї дачної ділянки і відчувала, як у її душі закипає роздратування. Та ще й в малиннику виявилося повно кропиви. Маргарита влізла в неї. – Ох, ну треба ж! Ну…

Вікторія збирала у валізу свої речі. Жінка просто сяяла від щастя. Аякже ж?! Скоро вона переїде до свого коханого Михайла. Але не минуло й години, як двері гучно відчинилися, і на порозі її квартири з’явився Михайло. – Коханий, що сталося? – захвилювалася Віка, помітивши, що чоловік дуже схвильований. – Ти що наробила? – вигукнув Михайло. – Ти про що? – здивувалася жінка. – Що ж ти наробила…Чому? Чому ти мене не послухала! – Михайло опустився на стілець і закрив обличчя руками.  Вікторія здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

Михайло не був вірним чоловіком. Ні, не те щоб він “не пропускав жодної спідниці”, але що був людиною, що захоплюється – це так. Сімейне життя ненадовго приструнило його, але через кілька місяців після весілля Михайло знову взявся за старе. –…

У Олени був вихідний. Дощ лив, як із відра. – Так…Погуляти не вийде, – сумно зітхнула жінка, і вирішила зайнятися прибиранням. Раптом у двері постукали. – Вам кого? – запитала Олена, побачивши на порозі незнайому жінку. – Вибач, дочко, я трохи заблукала. А тут дощ. Дозволь у тебе перечекати, – попросила незнайомка. – Ну, проходьте, – знизала плечима вона. Олена пригостила гостю чаєм, трохи порозмовляли, коли дощ закінчився гостя зібралася йти. Олена провела її, повернулася на кухню, щоб помити чашки, як раптом на столі помітила якусь записку. Вона взяла її, прочитала і застигла від прочитаного

Олена з чоловіком жила у котеджному селищі. Селище це було ще молоде, до ладу не було ні доріг, ні інфраструктури. Але Олена була щасливою. Вона виросла в дитбудинку, була важкою дитиною.  – Ох, – говорила, зітхаючи, нянечка тітка Марія. –…

Повернутись вверх