Пліткарка

Жіночий журнал

Головна - Життєві історії - Сторінка 2

Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

Павло дуже любив Марину. Але дівчина поїхала в місто вчитися музиці. Бачилися вони все рідше. А одного разу Марина раптом подзвонила дуже сумна. – Павлику, я голос зірвала, – сказала вона. Я так за тобою сумую. Тільки зараз це зрозуміла. Ми з татом скоро приїдемо в село… Марина приїхала наступного ж дня, і одразу пішла до Павла. – Павлику, я не можу я без тебе, – заявила дівчина. – Я до тебе приїхала. Ти мене ще чекаєш? Той усміхнувся. – А я на тебе не просто чекаю, – сказав Павло. – Подивись, що ми з батьком зробили. – Що зробили? – Марина не розуміла, про що він говорить

  • 6 днів тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Павло дуже любив Марину. Але дівчина поїхала в місто вчитися музиці. Бачилися вони все рідше. А одного разу Марина раптом подзвонила дуже сумна. – Павлику, я голос зірвала, – сказала вона. Я так за тобою сумую. Тільки зараз це зрозуміла. Ми з татом скоро приїдемо в село… Марина приїхала наступного ж дня, і одразу пішла до Павла. – Павлику, я не можу я без тебе, – заявила дівчина. – Я до тебе приїхала. Ти мене ще чекаєш? Той усміхнувся. – А я на тебе не просто чекаю, – сказав Павло. – Подивись, що ми з батьком зробили. – Що зробили? – Марина не розуміла, про що він говорить

Знову внука з сусідською Мариною бачили, ходить такий щасливий, а в бабусі через нього душа не на місці. Поїде Марина, а він сумуватиме, ніяк не хоче зрозуміти, що така дівчина не для нього! – Ти даремно не сподівайся, вони люди…

Віру розбудив телефонний дзвінок. Дзвонила мама. Віра взяла телефон та вийшла на кухню, щоб не розбудити чоловіка. – Віро, тобі треба приїхати. Обов’язково. Краще прямо сьогодні, – сумним голосом промовила мама. – Мамо, сьогодні четвер. Мені за три години треба бути на роботі. Я не можу все кинути та поїхати, – пояснила Віра. – Відпросись. Дуже треба, – продовжувала наполягати мати. – Яке відпросись? І взагалі, що у вас сталося? – запитала Віра. – Ой, доню…Біда у нас, – майже плачучи сказала мати, важко зітхнула і все виклала доньці. Віра вислухала маму і аж присіла від почутого

  • 6 днів тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Віру розбудив телефонний дзвінок. Дзвонила мама. Віра взяла телефон та вийшла на кухню, щоб не розбудити чоловіка. – Віро, тобі треба приїхати. Обов’язково. Краще прямо сьогодні, – сумним голосом промовила мама. – Мамо, сьогодні четвер. Мені за три години треба бути на роботі. Я не можу все кинути та поїхати, – пояснила Віра. – Відпросись. Дуже треба, – продовжувала наполягати мати. – Яке відпросись? І взагалі, що у вас сталося? – запитала Віра. – Ой, доню…Біда у нас, – майже плачучи сказала мати, важко зітхнула і все виклала доньці. Віра вислухала маму і аж присіла від почутого

В останній місяць Віра, прокидаючись вранці і ще не розплющуючи очей, намагалася згадати, де вона сьогодні знаходиться: вдома чи в Києві. Справа в тому, що вони з Ігором зараз займалися, як казав її чоловік, передислокацією з рідного містечка до столиці….

Віка зі свекрухою Тамарою поралися по-господарству. Раптом хтось постукав у ворота. – Віко, я гляну хто там! – сказала свекруха. – Ти нікого не чекаєш? – Ні, – здивувалася невістка. – Краще я піду з вами… Вони підійшли до воріт. – Хто там?! – гукнула Віка. – Відкрийте, будь ласка, – почувся тихий чоловічий голос. – Не на дорозі ж нам розмовляти? Жінки перезирнулися і Віка відкрила хвіртку. – Тоню, Антоніно… – раптом звернувся якийсь чоловік до Тамари. – Яка ж ти стала! Ти дуже змінилася. А я ось повернувся. – Ви мене з кимось плутаєте, – сказала Тамара. – Ніяка я не Тоня. Я Тамара Миколаївна. Гість застиг, нічого не розуміючи

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Віка зі свекрухою Тамарою поралися по-господарству. Раптом хтось постукав у ворота. – Віко, я гляну хто там! – сказала свекруха. – Ти нікого не чекаєш? – Ні, – здивувалася невістка. – Краще я піду з вами… Вони підійшли до воріт. – Хто там?! – гукнула Віка. – Відкрийте, будь ласка, – почувся тихий чоловічий голос. – Не на дорозі ж нам розмовляти? Жінки перезирнулися і Віка відкрила хвіртку. – Тоню, Антоніно… – раптом звернувся якийсь чоловік до Тамари. – Яка ж ти стала! Ти дуже змінилася. А я ось повернувся. – Ви мене з кимось плутаєте, – сказала Тамара. – Ніяка я не Тоня. Я Тамара Миколаївна. Гість застиг, нічого не розуміючи

Доглянута сільська хата за великим парканом. Все красиво, квіти ростуть у якомусь своєму порядку, гармонія. Собачка, великий, розумний, даремно навіть гавкати не буде, лежить біля ґанку. Кіт сидить на вікні, і ліниво поглядає на метеликів, що пурхають над квітами. Дивишся…

Алла повернулася додому з відрядження. Жінка вже була біля свого будинку, і хотіла зайти в підʼїзд, як раптом зустріла сусіда. – Алло, доброго ранку! Хіба ви не переїхали? – запитав Василь Петрович. – Ні, не переїхала. Я у відрядженні була. А з чого ви взяли, що я переїжджаю? – здивувалася жінка. – Та так, нічого… Не бери в голову, – якось підозріло додав сусід, і пішов по своїх справах. Алла теж швидко зайшла у підʼїзд, піднялася на свій поверх. Вона відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор і остовпіла від побаченої картини

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Алла повернулася додому з відрядження. Жінка вже була біля свого будинку, і хотіла зайти в підʼїзд, як раптом зустріла сусіда. – Алло, доброго ранку! Хіба ви не переїхали? – запитав Василь Петрович. – Ні, не переїхала. Я у відрядженні була. А з чого ви взяли, що я переїжджаю? – здивувалася жінка. – Та так, нічого… Не бери в голову, – якось підозріло додав сусід, і пішов по своїх справах. Алла теж швидко зайшла у підʼїзд, піднялася на свій поверх. Вона відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор і остовпіла від побаченої картини

Батька свого Алла не знала і ніколи не бачила, він зник із їх із мамою життя ще до її народження. Звичайно, дівчинка питала про нього в матері, але та тільки хмурилася і казала займатися корисними справами, а не про нісенітниці…

Катя повільно піднімалася сходами, тримаючись за поручні. Начальниця сама відправила її додому, помітивши, що та заслабла. – Катрусю, йди-но ти додому, лікуйся, – сказала вона. – Звіти зачекають до завтра… Вже біля дверей своєї квартири Катя раптом почула якісь голоси. – Дивно, – подумала жінка. – Мій Андрій має бути на роботі до вечора… Ключ м’яко зайшов у замок, але Катя завагалася, прислухаючись. Раптом почувся голос свекрухи! Він був владний і різкий… Катя застигла. – Скільки можна тягнути, синку? – говорила свекруха. – Ти ж сам бачиш – вона не підходить нам! Катя оторопіла від почутого

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Катя повільно піднімалася сходами, тримаючись за поручні. Начальниця сама відправила її додому, помітивши, що та заслабла. – Катрусю, йди-но ти додому, лікуйся, – сказала вона. – Звіти зачекають до завтра… Вже біля дверей своєї квартири Катя раптом почула якісь голоси. – Дивно, – подумала жінка. – Мій Андрій має бути на роботі до вечора… Ключ м’яко зайшов у замок, але Катя завагалася, прислухаючись. Раптом почувся голос свекрухи! Він був владний і різкий… Катя застигла. – Скільки можна тягнути, синку? – говорила свекруха. – Ти ж сам бачиш – вона не підходить нам! Катя оторопіла від почутого

Катя повільно піднімалася сходами, тримаючись за поручні. Перед очима пливли різнокольорові кола. Начальниця сама відправила її додому, помітивши бліде обличчя і згаслий погляд. – Катрусю, йди-но ти додому, лікуйся. Звіти зачекають до завтра. Вже біля дверей квартири Катя почула якісь…

Григорій вечеряв на кухні, коли у двері подзвонили. – Кого це там принесло?! – невдоволено пробурчав чоловік і пішов в коридор. Григорій відкрив двері і побачив на порозі хлопчика років десяти. – Хлопчику, ти до кого? – суворо спитав він. – Мене Денис звуть, – тихо відповів хлопчик, ховаючи очі. – Денис?! І що тобі треба? – запитав Григорій. Раптом, чоловік побачив в руках хлопчика якусь папку. – А що це в тебе таке? – запитав Григорій, взяв із рук хлопчика цю папку, відкрив її і… ахнув від побаченого

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Григорій вечеряв на кухні, коли у двері подзвонили. – Кого це там принесло?! – невдоволено пробурчав чоловік і пішов в коридор. Григорій відкрив двері і побачив на порозі хлопчика років десяти. – Хлопчику, ти до кого? – суворо спитав він. – Мене Денис звуть, – тихо відповів хлопчик, ховаючи очі. – Денис?! І що тобі треба? – запитав Григорій. Раптом, чоловік побачив в руках хлопчика якусь папку. – А що це в тебе таке? – запитав Григорій, взяв із рук хлопчика цю папку, відкрив її і… ахнув від побаченого

– Вітя, ну куди мені подіти сина? Матері не можу сплавити, я з нею не спілкуюсь. Батьку дитини, кажеш? Так він одружений, є дочка. Хоча це варіант. Він такий самий батько, як і я. Має свою фірму, гроші є. Коханий,…

Марійка поспішала додому після роботи. Раптом в кишені завібрував її телефон – прийшло повідомлення від подруги Тетяни. – Марійко, вибач, але я мушу тобі дещо сказати. Давай зустрінемося? – писала та. Марійка насторожилася. Тетяна ніколи не писала таких загадкових послань. – Щось трапилося? – швидко відписала Марійка. – Краще під час зустрічі, – відповіла подруга. – Я недалеко від твого будинку… Через двадцять хвилин вони сиділи в кафе. – Я бачила твого Сергія вчора, – нарешті сказала вона. – Бачила з жінкою й дитиною. Вони виглядали як сім’я… Марійка застигла від почутого. Вона відчула, як земля йде з-під ніг

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марійка поспішала додому після роботи. Раптом в кишені завібрував її телефон – прийшло повідомлення від подруги Тетяни. – Марійко, вибач, але я мушу тобі дещо сказати. Давай зустрінемося? – писала та. Марійка насторожилася. Тетяна ніколи не писала таких загадкових послань. – Щось трапилося? – швидко відписала Марійка. – Краще під час зустрічі, – відповіла подруга. – Я недалеко від твого будинку… Через двадцять хвилин вони сиділи в кафе. – Я бачила твого Сергія вчора, – нарешті сказала вона. – Бачила з жінкою й дитиною. Вони виглядали як сім’я… Марійка застигла від почутого. Вона відчула, як земля йде з-під ніг

Березень видався холодним. Марійка зіщулилася, виходячи з автобуса від холодного вітру. Вона поспішала додому після важкого робочого дня, мріючи про гарячий чай і затишний вечір. Телефон у кишені завібрував – повідомлення від подруги Тетяни. – Марійко, вибач, але я мушу…

Марина цілий день крутилася на кухні. Приготувала різних страв, спекла торт. Аякже ж?! Сьогодні у її доньку день народження. До обіду святковий стіл був готовий. Пролунав дзвінок у двері. Першою на порозі постала Ніна Сергіївна, мати чоловіка. – З днем ​​народження внучечко! – вигукнула вона, обняла малечу і урочисто вручила Марині величезний пакунок. – Ось, віддасиш це доньці, коли трохи підросте! – А що тут? – поцікавилася Марина, відкрила пакет, заглянула всередину і…ахнула від побаченого

  • 1 тиждень тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Марина цілий день крутилася на кухні. Приготувала різних страв, спекла торт. Аякже ж?! Сьогодні у її доньку день народження. До обіду святковий стіл був готовий. Пролунав дзвінок у двері. Першою на порозі постала Ніна Сергіївна, мати чоловіка. – З днем ​​народження внучечко! – вигукнула вона, обняла малечу і урочисто вручила Марині величезний пакунок. – Ось, віддасиш це доньці, коли трохи підросте! – А що тут? – поцікавилася Марина, відкрила пакет, заглянула всередину і…ахнула від побаченого

Перший День народження маленької Соні видався по-справжньому святковим. Марина, молода мама, прикрасила квартиру різнокольоровими кулька, спекла торт і з нетерпінням чекала на гостей. Першою на порозі постала Ніна Сергіївна, мати чоловіка. – Із днем ​​народження внучечко! – вигукнула вона, вручаючи…

Наталя дуже посварилася з мамою. Вона перестала з нею розмовляти. Мама дзвонила, писала, просила її вислухати. Наталя ж її скрізь заблокувала. Дівчина не ходила на навчання, не зустрічалася зі своїм коханим Віктором. Так минув тиждень. Наталя лежала на ліжку сумна. Раптом у двері постукали. Але дівчина не відповіла. Замок був відчинений і хтось таки відкрив двері. Наталя глянула хто там прийшов до неї й застигла від несподіванки. То була її мама… Вона була дуже нещасною на вигляд, а в руках мама тримала… Наталя очам своїм не повірила

  • 2 тижні тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Наталя дуже посварилася з мамою. Вона перестала з нею розмовляти. Мама дзвонила, писала, просила її вислухати. Наталя ж її скрізь заблокувала. Дівчина не ходила на навчання, не зустрічалася зі своїм коханим Віктором. Так минув тиждень. Наталя лежала на ліжку сумна. Раптом у двері постукали. Але дівчина не відповіла. Замок був відчинений і хтось таки відкрив двері. Наталя глянула хто там прийшов до неї й застигла від несподіванки. То була її мама… Вона була дуже нещасною на вигляд, а в руках мама тримала… Наталя очам своїм не повірила

Обман розкрився у п’ятницю ввечері. Цілих три місяці Наталка вірила в те, що її любов здатна творити чудеса. Її щурика на ім’я Сніжинка не стало раптово. Заслабла вкотре, але чи то краплі мамині не допомогли, чи Наталя не вміла їх…

Валентина зайшла на кухню, де Віктор вже розклав на столі бутерброди. – Доброго ранку, – посміхнулася вона. – Доброго, – кивнув чоловік. – Я подумав, може, сьогодні котлетки зробиш? З картоплею.  Валентина зітхнула. Знову котлети. Втретє за тиждень. – Добре, – кивнула жінка. – До речі, – продовжив Віктор, намазуючи масло на хліб. – Я там в кімнаті тобі сюрприз приготував! Йди подивися! – Який ще сюрприз? – здивувалася жінка. Валя вийшла з кухні, підійшла до дверей кімнати, зайшла всередину і застигла від побаченої картини

  • 2 тижні тому
  • Час читання:1хвилина
  • від Plitkarka
Валентина зайшла на кухню, де Віктор вже розклав на столі бутерброди. – Доброго ранку, – посміхнулася вона. – Доброго, – кивнув чоловік. – Я подумав, може, сьогодні котлетки зробиш? З картоплею.  Валентина зітхнула. Знову котлети. Втретє за тиждень. – Добре, – кивнула жінка. – До речі, – продовжив Віктор, намазуючи масло на хліб. – Я там в кімнаті тобі сюрприз приготував! Йди подивися! – Який ще сюрприз? – здивувалася жінка. Валя вийшла з кухні, підійшла до дверей кімнати, зайшла всередину і застигла від побаченої картини

Валентина задумливо перебирала речі у шафі, намагаючись знайти свою улюблену блузку. Раніше все лежало на своїх місцях, а тепер доводилося підлаштовуватись під новий порядок, влаштований чоловіком. – Валю, ти скоро? – долинув із кухні голос Віктора. – Я вже зварив…

Повернутись вверх