Пліткарка

Жіночий журнал

Головна - Життєві історії - Сторінка 149

Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

– Цього просто не може бути! Це абсурд, – Ніна тримала в руках папірець з аналізами і нічого не могла зрозуміти. – Дівчино, вибачте… Що означає нуль відсотків? – звернулася Ніна до молодої дівчини в реєстратурі. – Напевно, помилка? – Жодної помилки немає, це виключено, – відповіла вона. – Давайте подивлюся… Ну, все правильно. Імовірність материнства у вас нуль. Дитина вам не рідна

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Цього просто не може бути! Це абсурд, – Ніна тримала в руках папірець з аналізами і нічого не могла зрозуміти. – Дівчино, вибачте… Що означає нуль відсотків? – звернулася Ніна до молодої дівчини в реєстратурі. – Напевно, помилка? – Жодної помилки немає, це виключено, – відповіла вона. – Давайте подивлюся… Ну, все правильно. Імовірність материнства у вас нуль. Дитина вам не рідна

Ситуація була просто абсурдною. Ніна тримала в руках папірець з аналізами і нічого не могла зрозуміти. —Дівчино, вибачте… Що означає нуль відсотків? – звернулася Ніна до миловидної дівчини на ресепшені, нервово накручуючи на палець руде пасмо волосся. – Напевно, помилка……

– Ви серйозно? – Гена здивовано дивився на бухгалтерку і знову почав вивчати свій листок з цифрами. – А чи можна якось зменшити цю суму? Вона зняла окуляри: – Геннадію, якщо вже надійшла постанова про призначення аліментів, то все! Чверть від усіх доходів ви повинні переказувати дружині, – жінка потрясла у повітрі папірцем. Додому Гена йшов у пригніченому настрої. Що ж тепер робити з тією Оксаною

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Ви серйозно? – Гена здивовано дивився на бухгалтерку і знову почав вивчати свій листок з цифрами. – А чи можна якось зменшити цю суму? Вона зняла окуляри: – Геннадію, якщо вже надійшла постанова про призначення аліментів, то все! Чверть від усіх доходів ви повинні переказувати дружині, – жінка потрясла у повітрі папірцем. Додому Гена йшов у пригніченому настрої. Що ж тепер робити з тією Оксаною

-Ви серйозно? – Гена здивовано глянув на бухгалтерку і знову почав вивчати свій розрахунковий листок. – А чи можна якось зменшити цю суму? Бухгалтер зняла окуляри: –Загалом, Геннадію, якщо вже надійшла постанова про призначення аліментів, то все. Чверть від усіх…

– А знаєш, Ромка сказав, що ти погано готуєш, – ніби між іншим, сказав Вадим дружині, доїдаючи котлету. – Що твої голубці ледь доїв, такі вони були несмачні. Маша кинула ганчірку, якою витирала шафу і крикнула: – Вадим, ти зі своїм другом не знахабніли часом? Ви все обговорюєте? Мене, їжу і наше особисте життя? Вадим тільки знизав плечима. – Ну так, буває. А що в цьому такого? Та Машу вже було не зупинити

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– А знаєш, Ромка сказав, що ти погано готуєш, – ніби між іншим, сказав Вадим дружині, доїдаючи котлету. – Що твої голубці ледь доїв, такі вони були несмачні. Маша кинула ганчірку, якою витирала шафу і крикнула: – Вадим, ти зі своїм другом не знахабніли часом? Ви все обговорюєте? Мене, їжу і наше особисте життя? Вадим тільки знизав плечима. – Ну так, буває. А що в цьому такого? Та Машу вже було не зупинити

-А знаєш, Ромка сказав, що ти погано готуєш, – як би між іншим, сказав Вадим доїдаючи котлету. – Що твої голубці ледве проковтнув, такі вони були несмачні. Маша кинула ганчірку, якою витирала шафу і крикнула: -Вадим, ти зі своїм другом…

Ірина б нічого й не запідозрила і жила собі б тихо і мирно, якби не дивний дзвінок посеред ночі. Чоловік міцно спав – дзвонив його телефон. Ірина потягнулася до мобільника. Вона жмурилася від світла, але все одно розглянула дивне буквосполучення: “Зіна Булочки”. – Які це ще булочки дзвонять нам о другій ночі? – подумала вона

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ірина б нічого й не запідозрила і жила собі б тихо і мирно, якби не дивний дзвінок посеред ночі. Чоловік міцно спав – дзвонив його телефон. Ірина потягнулася до мобільника. Вона жмурилася від світла, але все одно розглянула дивне буквосполучення: “Зіна Булочки”. – Які це ще булочки дзвонять нам о другій ночі? – подумала вона

Ірина б нічого не запідозрила і жила собі тихо і мирно, якби не дивний дзвінок серед ночі. Чоловік міцно спав, а трель його телефону лунала на весь будинок. Ірина прокинулася. Порухала чоловіка. Він неохоче обернувся і, похропуючи, поклав долоні під…

– Мамо, я одружуюся. – Рома! Та куди тобі одружуватися?! – сплеснула руками Ліда. – Та ти ж сам ще дитя. Навіщо ж відразу одружуватися? Живіть так… – Мама, Ліза вагітна. – Та хто вона така хоч, ця Ліза, звідки? – Ліду переповнювали суперечливі почуття. Вона розуміла лише одне – внуків їй хочеться

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Мамо, я одружуюся. – Рома! Та куди тобі одружуватися?! – сплеснула руками Ліда. – Та ти ж сам ще дитя. Навіщо ж відразу одружуватися? Живіть так… – Мама, Ліза вагітна. – Та хто вона така хоч, ця Ліза, звідки? – Ліду переповнювали суперечливі почуття. Вона розуміла лише одне – внуків їй хочеться

-Мамо, я одружуюся. Ромі було тільки 19 років. -Куди тобі одружуватися, – сплеснула руками Ліда. – Та ти сам ще дитя. Але Рома був упевнений в собі. Вони з чоловіком його так виховали. Єдиний коханий син. Ліда завжди себе утримувала…

Робочий день Зіни якраз добігав кінця, коли до неї на роботу прибігла її старша дочка. – Мамо, там тато речі збирає. Зібрався з дому йти, – схвильовано сказала дочка. Зіна подивилася на дочку і подумала, що та, мабуть, щось не так зрозуміла. – Ти чого це дочко? Ти, мабуть, плутаєш, щось? – Ні, мамо. Він так і сказав. Все каже, йду від вашої мами. Не можу, каже, більше з нею жити, – розповіла Галинка

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Робочий день Зіни якраз добігав кінця, коли до неї на роботу прибігла її старша дочка. – Мамо, там тато речі збирає. Зібрався з дому йти, – схвильовано сказала дочка. Зіна подивилася на дочку і подумала, що та, мабуть, щось не так зрозуміла. – Ти чого це дочко? Ти, мабуть, плутаєш, щось? – Ні, мамо. Він так і сказав. Все каже, йду від вашої мами. Не можу, каже, більше з нею жити, – розповіла Галинка

У Зіни почалася так звана чорна смуга. Щоб вона не робила, все йшло не так. Апогеєм всього стало те, що її чоловік пішов з дому. Робочий день Зіни якраз добігав кінця, коли до неї на роботу прибігла її старша дочка…

– Юля, віддайте мені Вашого чоловіка. Він моя доля, я це точно зрозуміла. Жити спочатку будемо з моїми батьками. Дівчина я порядна… У кімнаті стояла тиша. Недовго. Юля заспокоїлася, і з серйозним виглядом спитала: – Зіна, а може спитаємо Дениса, з ким він хоче жити, з Вами чи зі мною? А то якось його думку не запитали.

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Юля, віддайте мені Вашого чоловіка. Він моя доля, я це точно зрозуміла. Жити спочатку будемо з моїми батьками. Дівчина я порядна… У кімнаті стояла тиша. Недовго. Юля заспокоїлася, і з серйозним виглядом спитала: – Зіна, а може спитаємо Дениса, з ким він хоче жити, з Вами чи зі мною? А то якось його думку не запитали.

– Юля, запрошую тебе з Денисом на День народження у суботу, прийдете? – Чому ж не прийти, Любочко, з великим задоволенням. Хто ще буде? – Батьки із Зіною приїдуть. Зіна – сестра Ігоря, познайомтеся якраз. Юля та Денис любили ходити…

– Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Ми ж запізнюємося. – Костику їсти готувала, щоб розігрів, – сказала Світлана. – Ясно. Давай швидше чепурися. Нас хлопці вже чекають в кафе. Познайомлю тебе з другом мого Віталіка. Коли дівчата зайшли в кафе, Світлана застигла від несподіванки. Друг Віталіка здалеку був неймовірно на когось схожий

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Ми ж запізнюємося. – Костику їсти готувала, щоб розігрів, – сказала Світлана. – Ясно. Давай швидше чепурися. Нас хлопці вже чекають в кафе. Познайомлю тебе з другом мого Віталіка. Коли дівчата зайшли в кафе, Світлана застигла від несподіванки. Друг Віталіка здалеку був неймовірно на когось схожий

-Нарешті з’явилася! – Варя відчинила двері, впускаючи подругу. – Чому так довго? Запізнюємося ж. -На роботі затримали, потім Костику їсти приготувала, щоб розігрів, – виправдовувалася дівчина. -Ясно. Давай швидше причепурися, я поки тобі каву зроблю. -Добре. Де в тебе косметичка?…

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках вона тримала однорічну дочку. – Хіба Антоніна не може викликати лікаря сама? – Коли я приїжджаю, їй стає краще! – Тобі не здається, що це не просто так? – обережно спитала Уляна

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках вона тримала однорічну дочку. – Хіба Антоніна не може викликати лікаря сама? – Коли я приїжджаю, їй стає краще! – Тобі не здається, що це не просто так? – обережно спитала Уляна

– Мамі погано, я терміново поїду до неї, – швидко сказав Степан, поклавши телефон у кишеню штанів. Він помчав у коридор і швидко став одягатися. – Як? Ти не можеш зараз піти! – Вигукнула Уляна, слідуючи за ним. На руках…

– Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не оце! Глянь – такі штани носили торік. Черевики дивні. Я й подумати не могла, що вона так зробить. Вероніка стояла за дверима і чула всю розмову. – Прекрасно! Отак допомагай родичам, – подумала вона і швидко зайшла в кімнату

  • 3 роки тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не оце! Глянь – такі штани носили торік. Черевики дивні. Я й подумати не могла, що вона так зробить. Вероніка стояла за дверима і чула всю розмову. – Прекрасно! Отак допомагай родичам, – подумала вона і швидко зайшла в кімнату

-Вона реально думає, що я вдягну ці обноски, які вона нам привезла? Везла б нове, якби реально хотіла допомогти. А не ось це… -Начебто, непогане. Нижче за середнє, звичайно, але подивитися можна. -Ага, звичайно. Ось подивися… Такі штани носили торік,…

Повернутись вверх