Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

Олена мовчки зайшла в кімнату, сіла на стільчик і поклала перед Мариною Петрівною папери на дитину. Та відкрила папку і раптом її очі округлилися від здивування. – Ви у своєму розумі? – завідувачка зняла окуляри і подивилася на щасливу матусю. – А ви мені не вказуйте, будь ласка, – усміхнулася Олена. – Я у вас дозволу питати не зобов’язана! Це моя дитина, яке захочу таке імʼя і даватиму

Олена мовчки зайшла в кімнату, сіла на стільчик і поклала перед Мариною Петрівною папери на дитину. Та відкрила папку і раптом її очі округлилися від здивування. -Ви у своєму розумі? – завідувачка відділення зняла окуляри і зі щирим нерозумінням дивилася…

Ніна вже йшла спати, як раптом прийшло повідомлення з незнайомого номера: «Мами не стало. Поминки 1 листопада». Ніна не спала всю ніч, а вранці, вона вирушила до села, де жила мати. Біля її хати стояли чотири машини. Ніна з квітами увійшла в двір. Там стояв довгий стіл і дерев’яні лави. З дому вийшла її сестра з купою тарілок. Ніна кинулася до неї і заплакала. – Ніно, заспокойся, – раптом засміялась та. – З мамою все добре

Ніна вже хотіла іти спати, як раптом на телефон прийшло повідомлення з незнайомого номера: «Мами не стало. Поминки 1 листопада». Вона швидко подзвонила і переговорила зі своїми сестрами та братами. Усі отримали такі повідомлення. Ті, що жили далеко від маминого…

Ліза вискочила з квартири з валізою і швидко вийшла з під’їзду. Їй було так прикро! Щойно її чоловік прийшов з роботи і сказав, що вона не вміє готувати, прибирати і взагалі – вона нечупара. Він, мовляв, приїхав, а котлети ще не готові: – Чому досі вечеря не готова? Що ти там копошишся? Мені набридло! І взагалі я тебе вже давно не люблю. У мене є кохана жінка, яка мене розуміє і зустрічає завжди з усмішкою. А ти така мені не потрібна

Ліза вискочила з квартири з рожевою валізою, викликала ліфт, швидко вийшла з під’їзду, одягла темні окуляри, і зробила крок у невідомість. Вечоріло, Ліза йшла, опустивши голову, за собою вона котила невелику валізу, за плечима рюкзачок, вона нікого не бачила. Їй…

Ірина вже підходила до квартири матері, як раптом з неї вийшов незнайомий чоловік. Його обличчя здалося їй знайомим. – Мамо, а хто це такий був? – Та так, доню, знайомий. Ірина здивувалася, але більше не розпитувала. Через кілька днів Ірина, купила апельсинів, бананів і вирішила знову зайти до матері. На диво, її вдома не було. Іра вийшла на вулицю, і раптом побачила матір з тим самим незнайомцем

Ірина підходила до дверей маминої квартири, як раптом з неї вийшов чоловік гарно вдягнений, в окулярах і з борідкою. Їй здалося знайомим його обличчя, особливо очі, яскраво сині. -Мамо, а хто це такий був? Приємний такий чоловік. -Та так, доню,…

Максим прийшов додому пізно і одразу ж пішов на кухню. Люба сиділа за столом. – Привіт, кохана. Що в нас сьогодні на вечерю смачненького? Люба мовчки показала рукою на каструлю, яка стояла на плиті. Максим відкрив кришку, понюхав і непомітно для дружини скривився. – Нуу, ти мене звісно вибач, але давай готувати краще буду я, га? Не ображайся, – чоловік глянув на Любу з побоюванням, але вона чомусь навіть оком не повела

Максим прийшов додому пізно і одразу пішов на кухню. Люба сиділа за столом. -Привіт, кохана. Що в нас сьогодні на вечерю смачненького? Люба мовчки показала рукою на каструлю, яка стояла на плиті. Максим відкрив кришку, понюхав і непомітно для дружини…

Ольга поралася на кухні і знову почула невдоволений голос матері: – Олю, знову чай несолодкий приготувала, і свіжих булочок немає! – Мамо, ти могла б і сама зробити чай. – Не треба було тоді мене забирати до себе з села! Ольга глибоко зітхнула – у неї вже ледве вистачило терпіння. Та все стало ще гірше, коли вона познайомилась з Олексієм

Ольга поралася на кухні і знову почула невдоволений голос матері: -Олю, знову чай несолодкий приготувала, і свіжих булочок немає. -Мамо, могла б і сама зробити чай. -Не треба було тоді мене забирати до себе. Ольга глибоко зітхнула, у неї ледве…

Іван і Тетяна спокійно обідали, коли вхідні двері відчинилися і в будинок зайшла незнайома жінка. Вона недбало кинула старий рюкзак у куток і сказала: – Ну, здрастуй, татусю, – і розкинула руки для обіймів. Іван застиг на місці, а Тетяна гнівно сказала: – Ти хто така? І який ще татусь? А Іван нарешті видавив із себе: – Навіщо? Навіщо, ти прийшла

Іван і Тетяна спокійно обідали, коли вхідні двері відчинилися і в будинок зайшла неохайно вдягнена жінка. Вона недбало кинула старий рюкзак у куток і сказала: -Ну, здрастуй, татусю, – і розкинула руки для обіймів. Іван закашлявся, а Тетяна гнівно сказала:…

– Володя! Хіба ж так можна жити? – обурювалася Марина Вікторівна. – А що такого, мамо? – Здивовано дивився на неї син. -Ну як що такого? Ви ж економите на їжі! Володя засміявся. -З чого ти взяла, що ми економимо на їжі? -Ну як з чого? Я ж вчора в гостях була у вас … і чим ви мене пригощали? Га? Картоплею з квашеною капустою?

-Володя! Хіба ж так можна жити? – обурювалася Марина Вікторівна. -А що такого, мамо? – Здивовано дивився на неї син. -Ну як що такого? Ви ж економите на їжі! Потрібно харчуватись добре, а ви? Що мені тепер готувати і передавати…

– Здрастуй Ларисо! Я твій тато, – запобігливо усміхнувся чоловік. – Що? – здивувалася жінка. Вона відчинила двері, навіть не подивившись у вічко, бо чекала чоловіка з роботи. – Не впізнала? – Усміхнувся чоловік. Я твій батько, – повторив він. – Мого батька давно вже не стало… Ви не мій батько! – випалила вона

– Здрастуй Ларисо! Я твій тато, – запобігливо усміхнувся чоловік. – Що? – здивувалася жінка. Вона відчинила двері, навіть не подивившись у вічко, бо чекала чоловіка з роботи. – Як же? Не впізнала? – Усміхнувся чоловік. – Я твій батько,…

Таня не знаходила собі місця вже цілу годину. Вже була 8 година вечора, а чоловік не відповідав на телефонні дзвінки. Сергія не було вдома всього два дні, а Тетяна не знаходила собі місця. Ще й старша сестра її напередодні підготувала, мовляв, дивись, всі чоловіки у відрядженнях “на ліво” ходять

Таня не знаходила собі місця вже цілу годину. Вже була восьма година вечора, а чоловік не відповідав на телефонні дзвінки. Сергій поїхав у відрядження до іншого міста за 450 кілометрів від дому. За п’ять років їхнього шлюбу це було його…

Повернутись вверх