Категорія: Життєві історії

Життєві історії, історії про кохання, зраду. Історії читачів. Правдиві історії.

Петро сидів на кухні за столом і сумно дивився в свою тарілку. – Та що ж це таке? – подумав він. Борщ у його тарілці був без м’яса… А от у тарілках в дружини й дітей його було достатньо! – Валю, а де м’ясо? Чому ти мені не поклала? – здивовано запитав він у дружини. – А м’ясце тільки дітям, – відповіла Валя. – І ти сам знаєш чого! – І чого ж це ще? – здивувався Петро. Він не розумів, що відбувається

Петро сидів на кухні за столом і сумно дивився в свою тарілку. -Та що ж це таке? – подумав він. Борщ у його тарілці був без м’яса… А от у тарілках в дружини й дітей його було достатньо! -Валю, а…

– Знову картопля? – зітхнув Андрій, сівши вечеряти. Дружина винувато кивнула. – Твій батько дзвонив, просив щоб ти заїхав, – повідомила Світлана. – Добре, завтра заїду, – відповів Андрій, подякував за вечерю і пішов у ліжко. Наступного дня, після роботи Андрій заїхав до батьків, вирішив всі справи і повернувся додому. Він зайшов на кухню і застиг. Світлана сиділа вся у сльозах. – Що сталося, кохана? – захвилювався він. – Твоя мама…твоя мама.. Таке сказала…, – промовила крізь сльози жінка. Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

-Знову картопля? – зітхнув чоловік. Світлана винувато кивнула головою. Грошей залишилося обмаль. Чоловік отримував цілком пристойно, але три роки тому батьки позичили йому велику суму на купівлю квартири. Вистачило на цілком пристойну двохкімнатну квартиру. І тепер майже вся його зарплата…

Ліза повернулася додому. Вона відкрила двері своїм ключем і здивовано озирнулася навкруги. В квартирі було порожньо… Вона зайшла на кухню й ахнула! На кухонному столі стояли дві брудні тарілки, а каструля на плиті була порожня! Ліза схопила свій телефон і швидко набрала номер чоловіка. Телефон Степана не відповідав. Вона набрала ще кілька разів – і він і зовсім став поза зоною! Ліза в розпачі сіла на крісло. І тут раптом її осяяло, що робити

-Ха-ха-ха, і вона така уявляєш, говорить мені… Ліза стрепенулась. Знову Степан прийшов не сам, а зі своїм другом Миколою, ну що ж це таке, га? Настрій у Лізи одразу зник. Вона швидко привіталася і відвернулася до вікна. -Лізочко, привіт, –…

Ніна поствавила воду на вареники, коли пролунав дзвінок у двері. На порозі стояв син з сумкою в руках. – Що сталося, Сергію? – вигукнула мама. – Все! З Оленою розлучаюся! – рішуче промовив він. – Чому? – захвилювалася Ніна. Сергій не відповів, і мовчки пішов на кухню. Коли син заснув, Ніна зібралася і поїхала до невістки. – Може хоч ти поясниш, що у вас сталося? – сказала свекруха, коли Олена відкрила двері. – Заходьте, залюбки поясню, – відповіла невістка. Ніна зайшла в квартиру і приготувалася слухати

Мама та тато були здивовані. Їхній єдиний і улюблений Сергійко вирішив одружитися. І це добре, але наречена, яку він привів додому, зовсім не відповідала очікуванням. Судіть самі. Хлопець видний, закінчив на добре інститут, навчається в аспірантурі. Майбутній світило науки. Батьки…

Марія варила холодець, коли пролунав дзвінок телефону. Дзвонила троюрідна тітка. – Привіт, Марійка. А ми до тебе в гості їдемо. Приймеш? – весело сказала вона. – Ти чого мовчиш? Не рада чи що? – Ну що ви? Рада! Звісно приїжджайте. – сказала Марія. Жінка пішла в магазин, накупила всяких смаколиків. – Якраз і холодець пригодиться, – подумала вона. І ось у день приїзду, дзвонить радісна тітка: – Алло! Марія! Ми під’їжджаємо! – В якому сенсі ми? – обережно запитала Марія, і застигла від несподіваної здогадки

Після закінчення інституту Марія залишилася працювати у великому місті, платять добре, та й кар’єру можна зробити. Невдовзі купила собі невелику однокімнатну квартиру. Оскільки багато часу присвячувала роботі, то стосунки не поспішала заводити, тим паче виходити заміж.  У рідному маленькому містечку…

Віктор вийшов на подвір’я. Через паркан він помітив, як сусідка поралася на городі. – Бог в поміч, – махнув рукою Віктор. – О, Вітя. Як ти? – усміхнулася Людмила. – Нічого, тримаюся, – відповів чоловік. – Тримайся. А я ось все. Будинок продала, капусту залишилося прибрати, – раптом сказала жінка. Віктору хотілося ще постояти, поговорити, але Людмила сказала: – Ну добре, час мені вже. Віктор засмутився. А наступного дня біля будинку Людмили зупинилася машина, приїхали нові сусіди. Віктор ще не знав, як від цього зміниться його життя

Перші холодні уламки посипалися з неба вже в середині вересня. Дачні ділянки пожвавішали і, здавалося, знову почали жити своїм звичайним літнім життям: хтось збирав урожай, на інших згрібали листя, десь закривали віконниці, і в чистому, холодному повітрі розносився стукіт, упереміш…

Віктор повернувся додому весь сумний. В коридорі його радісно зустріла донька Оленка. – Тату, ти пам’ятаєш, за тиждень у мене весілля. Ми сьогодні кафе з Олегом замовили. Я така щаслива, – усміхалася вона. Віктор дивився на доньку, і не знав, що робити. – Розповісти їй все що я дізнався про Олега? – думав чоловік. Віктор сів на стілець і сказав: – Доню, я повинен тобі дещо сказати. І краще, щоб ти почула це від мене! Олена схвильовано дивилася на батька, нічого не розуміючи

Віктор Григорович стежив за Олегом так, що той цього не помічав. Ще б пак, Віктор стільки років пропрацював на відповідних посадах, він же професіонал! Але поки що ніяких зачіпок не було, Олег нікого до себе додому не приводив. І нічого…

Люба зібралися з сином поїхати в село. Мамі треба памʼятничок підправити, поприбирати та й з’явитися у людей на очах. Люба красива, у чорній сукні з білими коралями, в капелюшку. Поруч високий син. Ідуть дорогою додому, а з брам люди виходять. Люба вітається з усіма, хоч і не всіх впізнає. Чутка вмить по селу рознеслася, що Люба приїхала. А пізно ввечері пролунав стукіт у двері. Син уже спав, а Люба сиділа і старий альбом переглядала. Вона відкрила двері й ахнула

Дочка в Олени була красуня. Хоча далася вона їй нелегко і народилася пізно, в сорок майже. До цього Олена овдовіла, і залишилася сама, бо дітей їм з чоловіком Бог не дав. А тут поїхала вона до своєї сестри двоюрідної у…

Олена прийшла до сусідки. Зоя якраз збирала аїґрус. – Доброго дня. А ви все працюєте?, – усміхнулася вона. – Так. Не лишати ж, шкода, – пояснила сусідка. – Зоя Іванівна, я до вас не просто так прийшла, а за порадою, – раптом сказала Олена. – Щось сталося? – захвилювалася Зоя, прибираючи відерце убік. – Розлучитися хочу, – тихо сказала Олена. – Може, порадите, як бути? – Оленко. Я радити не люблю, – м’яко промовила Зоя. – Просто хочу тобі дещо розповісти… Олена з неприхованою цікавістю подивилася на сусідку і приготувалася слухати

– І чого ви так радієте, Зоя Іванівно, ніяк не зрозумію? – похитала головою Олена, дивлячись на те, як сусідка пересипає щойно зібраний аґрус у відро. – Про що ти, Оленко? – не зрозуміла Зоя. – Ви ці ягоди цілу…

Олена спекла яблучний пиріг, насмажила картоплі, відкрила баночку хрустких огірочків. Сьогодні до неї приїдуть важливі гості. Жінка вирішила накрити стіл у просторій альтанці на подвір’ї. Олена все приготувала і пішла в будинок, привести себе в порядок. Раптом, через вікно, Олена побачила, як на подвір’я заїхав якийсь автомобіль. – Дивно, наче ще не час, – подумала вона і вийшла на двір. На подвір’ї двері автомобіля відкрилися, і з нього вийшли люди. Олена глянула на них і аж в долоні сплеснула

Олена спекла пиріг із яблуками, аромат розпливався по всьому подвір’ю. Вона вирішила накрити стіл у просторій альтанці, увитій зеленню, вдень тут тінь, а потім увечері добре посидіти в прохолоді. Андрій поїхав на вокзал зустрічати дорогих гостей, доньку з чоловіком та…

Повернутись вверх