Пліткарка

Жіночий журнал

Головна - Історії жінок - Сторінка 4

Категорія: Історії жінок

Борис із дружиною Лізою були на дачі. – Лізо, твоя тітка Ольга одна на цвинтар пішла до дядька Миколи! – гукнув він. – Квіточки тримає й пиріжки в руках несе загорнуті… Тітка Ольга протирала пам’ятник своєму чоловікові Миколі. – Микольцю, я привіт тобі від дітей принесла, – прошепотіла вона. – Не ображайся на них, що не приїхали – вони зайняті… А так вони пам’ятають, їй Богу памʼятають! Раптом вона відчула, що її хтось торкнувся за плече. Тітка Ольга аж стрепенулася. Жінка обернулася з надією в очах, наче сподівалася побачити своїх дітей. Але раптом спохмурніла

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Борис із дружиною Лізою були на дачі. – Лізо, твоя тітка Ольга одна на цвинтар пішла до дядька Миколи! – гукнув він. – Квіточки тримає й пиріжки в руках несе загорнуті… Тітка Ольга протирала пам’ятник своєму чоловікові Миколі. – Микольцю, я привіт тобі від дітей принесла, – прошепотіла вона. – Не ображайся на них, що не приїхали – вони зайняті… А так вони пам’ятають, їй Богу памʼятають! Раптом вона відчула, що її хтось торкнувся за плече. Тітка Ольга аж стрепенулася. Жінка обернулася з надією в очах, наче сподівалася побачити своїх дітей. Але раптом спохмурніла

Ольга мила на подвірʼї під краном щойно викопану моркву. – Іди звідси! – сказала вона своїй племінниці Лізі. – Нікого бачити не хочу! Зрозуміла я – старі вам не потрібні – тягар. От і ти виявляється така сама! Брудна вода стікала…

Діана сіла на лавку з телефоном в руках, час від часу, поглядаючи на свою донечку Ганнусю. Та гралася з подругою… – Ваша дівчинка бігає? – раптом почувся голос. – Гарна! На лавку присіла незнайома дівчина. – Моя, дякую… – сказала Діана. – Діти – це щастя, – продовжила незнайомка. – Але коли вони бажані для обох батьків. Згодні? – Як же ж тут не погодитися?! – здивувалася Діана. – Ось ви, наприклад, народили доньку, а чоловік просив вас про це?! – раптом запитала дівчина. – Дівчино, ми ж незнайомі! – обурилася Діана. – Ви що хочете? Вона здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Діана сіла на лавку з телефоном в руках, час від часу, поглядаючи на свою донечку Ганнусю. Та гралася з подругою… – Ваша дівчинка бігає? – раптом почувся голос. – Гарна! На лавку присіла незнайома дівчина. – Моя, дякую… – сказала Діана. – Діти – це щастя, – продовжила незнайомка. – Але коли вони бажані для обох батьків. Згодні? – Як же ж тут не погодитися?! – здивувалася Діана. – Ось ви, наприклад, народили доньку, а чоловік просив вас про це?! – раптом запитала дівчина. – Дівчино, ми ж незнайомі! – обурилася Діана. – Ви що хочете? Вона здивовано дивилася на незнайомку, не розуміючи, що відбувається

Діана забрала свою донечку Ганнусю з дитячого садка, зайшли в магазин, а потім додому. На подвірʼї, як завжди, життя вирувало. Діти галасували, бабусі біля під’їздів видивлялися якихось недолугих, на їх погляд мешканців, щедро обговорюючи кожного з них. – Мамо, можна…

Віктор поїхав на заробітки за кордон. – Донька народилася?! – дзвонив він своїй дружині Юлі. – Ти ж казала, що буде хлопець? Ну, вітаю… Віктор на виписку не приїхав. А потім до доньки Віктор майже не підходив. Віктор сам назвав дочку Настею. Юля погодилася. Вона зраділа – раз сам назвав, то може любити буде?! А потім вони стали жити, як усі. Віктор любив дочку, ходив з нею гуляти… Коли Насті було три рочки, вона раптом розповіла після прогулянки з батьком, що з ними гуляла тітка. Якась тітка Настя… І тут Юля усе зрозуміла

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Віктор поїхав на заробітки за кордон. – Донька народилася?! – дзвонив він своїй дружині Юлі. – Ти ж казала, що буде хлопець? Ну, вітаю… Віктор на виписку не приїхав. А потім до доньки Віктор майже не підходив. Віктор сам назвав дочку Настею. Юля погодилася. Вона зраділа – раз сам назвав, то може любити буде?! А потім вони стали жити, як усі. Віктор любив дочку, ходив з нею гуляти… Коли Насті було три рочки, вона раптом розповіла після прогулянки з батьком, що з ними гуляла тітка. Якась тітка Настя… І тут Юля усе зрозуміла

– Ма-а-мо, а ще про тата що-небудь розкажи, – сказала Настя. Вона підкладала долоньку під щоку, і слухаючи маму, тихо ворушила губами, наче беззвучно повторювала її слова… Батька вона майже не пам’ятала, але дуже пишалася ним. Адже він був та-а-кий!…

Сергій повернувся з роботи раніше. Він тихенько відкрив двері й зайшов у коридор. Чоловік поклав невеликий букет троянд на поличку, і сів на пуфик роззутися. Квіти він купив своїй дружині Марині. А як же ж?! Треба ж порадувати кохану невеличким сюрпризом! Сергій взяв букет і зазирнув на кухню. Марини там не було. Він прислухався. Хтось явно говорив на балконі. Чоловік зайшов у кімнату. Через скло в дверях він побачив, що Марина говорить з кимось по телефону. Сергій підійшов ближче, прислухався до того, що каже дружина, й вухам не повірив

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Сергій повернувся з роботи раніше. Він тихенько відкрив двері й зайшов у коридор. Чоловік поклав невеликий букет троянд на поличку, і сів на пуфик роззутися. Квіти він купив своїй дружині Марині. А як же ж?! Треба ж порадувати кохану невеличким сюрпризом! Сергій взяв букет і зазирнув на кухню. Марини там не було. Він прислухався. Хтось явно говорив на балконі. Чоловік зайшов у кімнату. Через скло в дверях він побачив, що Марина говорить з кимось по телефону. Сергій підійшов ближче, прислухався до того, що каже дружина, й вухам не повірив

– Послухай, Маринко, а давай візьмемо хлопчика з дитбудинку, га? – сказав дружині Сергій. – Ні, ну, а що? В житті ж усе трапляється… А там дітям теж любов потрібна, напевно, навіть більше аніж рідним дітям… Марина серйозно подивилася на…

Вероніка дуже заслабла. Її чоловік Олег навіть викликав швидку і її забрали в лікарню. Через десять днів Вероніку вже виписували додому, хоча вона й просила лікарку відпустити її раніше. – Я чудово почуваюся, чесне слово! – казала Вероніка – Спереживалася вся. Як там без мене чоловік і діти? Харчуються, напевно, як-небудь і дім весь брудом обріс. – Ти про себе маєш думати, Вероніко, про своє здоров’я, – сказала лікарка. – А за рідних не турбуйся, впораються. Нема чого переживати, бо доведеться тоді ще залишитися тут! Вероніка повернулася додому і застигла на порозі від здивування

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Вероніка дуже заслабла. Її чоловік Олег навіть викликав швидку і її забрали в лікарню. Через десять днів Вероніку вже виписували додому, хоча вона й просила лікарку відпустити її раніше. – Я чудово почуваюся, чесне слово! – казала Вероніка – Спереживалася вся. Як там без мене чоловік і діти? Харчуються, напевно, як-небудь і дім весь брудом обріс. – Ти про себе маєш думати, Вероніко, про своє здоров’я, – сказала лікарка. – А за рідних не турбуйся, впораються. Нема чого переживати, бо доведеться тоді ще залишитися тут! Вероніка повернулася додому і застигла на порозі від здивування

Щоранку Вероніка вставала о шостій годині, щоб встигнути приготувати гарячий сніданок для чоловіка та дітей. Жінка дуже любила свою сім’ю і намагалася, щоб удома завжди було чисто і затишно. З чоловіком Олегом вони були одружені вже сімнадцять років. У сім’ї…

– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму. Той вийшов зі своїми речами з квартири. Двері зачинилися і запала тиша. Ірина одразу вмостилася в крісло і дала волю сльозам… Вадим пішов до молодої жінки. Вона була аж на вісімнадцять років молодша за нього. – Мені захотілося чогось іншого, – сказав чоловік. – Ми з тобою прожили багато років разом. Кохання вже пішло, залишилася тільки звичка. Так що, Іринко, прощавай, іду я! Дітям я сам поясню, вони зрозуміють мене. А якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть! Ірина не повірила своїм вухам

  • 6 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму. Той вийшов зі своїми речами з квартири. Двері зачинилися і запала тиша. Ірина одразу вмостилася в крісло і дала волю сльозам… Вадим пішов до молодої жінки. Вона була аж на вісімнадцять років молодша за нього. – Мені захотілося чогось іншого, – сказав чоловік. – Ми з тобою прожили багато років разом. Кохання вже пішло, залишилася тільки звичка. Так що, Іринко, прощавай, іду я! Дітям я сам поясню, вони зрозуміють мене. А якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть! Ірина не повірила своїм вухам

– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму, який вийшов зі своїми речами з квартири. Двері зачинилися і запала тиша. Ірина одразу ніби відчула цю тишу, вмостилася в крісло і дала волю сльозам… – Ну й хай іде,…

– Оля, треба зустрітися, – голос сестри тремтів. – Може, приїдеш? – Що сталося? – захвилювалася Оля. – Не по телефону… Приїдь, прошу тебе, – Ользі навіть здалося, що Катя плаче. Вона не помилилась. Сестра виглядала погано: заплакана, розгублена якась, в очах хвилювання і сум. – Та що сталося? – захвилювалася Ольга, яка ніколи не бачила Катю у такому стані. – Вона все знає! Вона ніколи мені не пробачить, – раптом схлипнула Катя. – Хто знає? Що знає? – Оля здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Оля, треба зустрітися, – голос сестри тремтів. – Може, приїдеш? – Що сталося? – захвилювалася Оля. – Не по телефону… Приїдь, прошу тебе, – Ользі навіть здалося, що Катя плаче. Вона не помилилась. Сестра виглядала погано: заплакана, розгублена якась, в очах хвилювання і сум. – Та що сталося? – захвилювалася Ольга, яка ніколи не бачила Катю у такому стані. – Вона все знає! Вона ніколи мені не пробачить, – раптом схлипнула Катя. – Хто знає? Що знає? – Оля здивовано дивилася на сестру, не розуміючи, що відбувається

– Оля, треба зустрітися, – голос сестри тремтів. – Може, приїдеш? – Що сталося? – Не по телефону… Приїдь, прошу тебе, – Ользі здалося, що Катя плаче… – Добре, скоро буду, – і Ольга одразу почала збиратися… Вона не помилилась….

Світлана дуже переживала, що їм із чоловіком Сергієм Бог не дає діток. – Тітко Світлано, ти не хвилюйся! – сказала їй племінниця чоловіка Ліза. – Он дядько Сергій прийде із запасного варіанта і принесе тобі дитинку. – Що-о-о?! – ахнула Світлана. – Звідки прийде?! – З запасного варіанту, – з дитячою безпосередністю відповіла Ліза. – Ну бабуся так сказала моїй мамі… У Світлани все похололо всередині. Того вечора її Сергій знову затримався на роботі. – Чого так пізно? – запитала Світлана. – Робота, – відповів той. – Зрозуміло. Вона ще не вагітна? – запитала Світлана, дивлячись в очі чоловікові. Сергій аж присів від несподіванки

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Світлана дуже переживала, що їм із чоловіком Сергієм Бог не дає діток. – Тітко Світлано, ти не хвилюйся! – сказала їй племінниця чоловіка Ліза. – Он дядько Сергій прийде із запасного варіанта і принесе тобі дитинку. – Що-о-о?! – ахнула Світлана. – Звідки прийде?! – З запасного варіанту, – з дитячою безпосередністю відповіла Ліза. – Ну бабуся так сказала моїй мамі… У Світлани все похололо всередині. Того вечора її Сергій знову затримався на роботі. – Чого так пізно? – запитала Світлана. – Робота, – відповів той. – Зрозуміло. Вона ще не вагітна? – запитала Світлана, дивлячись в очі чоловікові. Сергій аж присів від несподіванки

– Тітко Світлано, а що таке «пустоцвіт»? – запитала Ліза, коли Світлана заплітала їй кіски. Ліза була племінницею чоловіка Світлани Сергія, й ходила в дитячий садок, де Світлана працювала вихователькою. – Це квітка, яка не дає плодів, – відповіла Світлана…

Катя прокинулася рано. Вона зібрала весь одяг для прання й увімкнула пральну машинку. Поки одяг прався, жінка пішла готувати сніданок. Через годину попрокидалися діти. – Ну ж бо, ходіть до столу! – гукнула Катя дітей. – Мамо, а ти де там? Зараз все остигне. Всі разом гарненько поснідали. Катя прибрала зі столу, пішла вийняла речі з пралки і вирушила з тазиком на подвірʼя. Вона вивішувала одяг на мотузках, натягнутих у дворі, як раптом почула, що за воротами зупинилась якась машина. Вона придивилася хто з неї вийшов і застигла з тазиком в руках

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Катя прокинулася рано. Вона зібрала весь одяг для прання й увімкнула пральну машинку. Поки одяг прався, жінка пішла готувати сніданок. Через годину попрокидалися діти. – Ну ж бо, ходіть до столу! – гукнула Катя дітей. – Мамо, а ти де там? Зараз все остигне. Всі разом гарненько поснідали. Катя прибрала зі столу, пішла вийняла речі з пралки і вирушила з тазиком на подвірʼя. Вона вивішувала одяг на мотузках, натягнутих у дворі, як раптом почула, що за воротами зупинилась якась машина. Вона придивилася хто з неї вийшов і застигла з тазиком в руках

Павлик дивився на матір і йому було шкода її до сліз. Мама тримається, старається, посміхатися, але Павлик знає, що це тільки з вигляду. Насправді мамі зараз недобре. Дуже недобре. А все через тата… Той щодня приходить додому веселий. Спочатку мама…

Рита прийшла на побачення в кафе вчасно. Вона стояла і раз у раз поправляла свою хустку й темні окуляри. За столиком біля вікна сидів приємний чоловік приблизно її віку. – Так, це точно він, – подумала жінка. – З ним я й маю зустрітися. Микола, здається його звуть… Тут той чоловік здивовано глянув на Риту, запросив до свого столу й завів розмову. Рита відповідала сухо і однозначно. Микола глянув на неї і раптом сказав: – А ви ж зовсім не та, за кого ви себе видаєте! Рита застигла від несподіванки

  • 7 місяців тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Рита прийшла на побачення в кафе вчасно. Вона стояла і раз у раз поправляла свою хустку й темні окуляри. За столиком біля вікна сидів приємний чоловік приблизно її віку. – Так, це точно він, – подумала жінка. – З ним я й маю зустрітися. Микола, здається його звуть… Тут той чоловік здивовано глянув на Риту, запросив до свого столу й завів розмову. Рита відповідала сухо і однозначно. Микола глянув на неї і раптом сказав: – А ви ж зовсім не та, за кого ви себе видаєте! Рита застигла від несподіванки

Троє подруг – Рита, Ольга та Ірина зустрілися в кафе. – Ірино, тобі треба терміново виходити заміж! – почали подруги. – Треба думати, як це організувати, час же ж на місці не стоїть! – А навіщо? – здивувалася Ірина. –…

Повернутись вверх