Пліткарка

Жіночий журнал

Головна - Історії жінок - Сторінка 12

Категорія: Історії жінок

Ганна з синочком гуляли у парку, коли зустріла свою подругу. – Ого! – вигукнула та. – То ти тепер – матуся! – Так, у мене син! – гордо відповіла Ганна. – А чого ви тут? Невже у мами живете? – здивувалася подруга. – Ні, Оксано, ми квартиру з чоловіком винаймаємо. Я тут тимчасово. Мама сказала, що так буде краще, – пояснила Ганна. – А чоловік? – здивувалася Оксана. – Чоловік вдома, – відповіла Ганна. – Це тебе твоя мама надоумила? Напевне вона дуже любить свого зятя, – якось підозріло сказала Оксана. – Ти про що? – Ганна здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що вона має на увазі

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ганна з синочком гуляли у парку, коли зустріла свою подругу. – Ого! – вигукнула та. – То ти тепер – матуся! – Так, у мене син! – гордо відповіла Ганна. – А чого ви тут? Невже у мами живете? – здивувалася подруга. – Ні, Оксано, ми квартиру з чоловіком винаймаємо. Я тут тимчасово. Мама сказала, що так буде краще, – пояснила Ганна. – А чоловік? – здивувалася Оксана. – Чоловік вдома, – відповіла Ганна. – Це тебе твоя мама надоумила? Напевне вона дуже любить свого зятя, – якось підозріло сказала Оксана. – Ти про що? – Ганна здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що вона має на увазі

Вибір Ганни мамі не сподобався одразу. – Мало того, що твій Микола – не нашого кола, то він ще й розлучений! – сварилася Віра Борисівна того дня, коли дочка познайомила її з майбутнім чоловіком. – Що ти будеш з ним…

Галя ходила по магазинах зі своєю тіткою Світланою. Тітка чомусь весь час поглядала на годинник. Нарешті Світлана сказала: – Тут кафе через дорогу, ходімо кави попʼємо, а потім у супермаркет і додому. Галя погодилась. Вони зайшли в кафе, тітка Світлана озирнулася довкола і швидко попрямувала до столика біля вікна. Вона знову подивилася на годинник і раптом посміхнулася і помахала комусь рукою! – Я тут декого запросила! – швидко прошепотіла тітка Світлана. Вона показала рукою у бік дверей. Галя глянула туди й оторопіла від побаченого! – Цього не може бути… – тільки й промовила вона

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Галя ходила по магазинах зі своєю тіткою Світланою. Тітка чомусь весь час поглядала на годинник. Нарешті Світлана сказала: – Тут кафе через дорогу, ходімо кави попʼємо, а потім у супермаркет і додому. Галя погодилась. Вони зайшли в кафе, тітка Світлана озирнулася довкола і швидко попрямувала до столика біля вікна. Вона знову подивилася на годинник і раптом посміхнулася і помахала комусь рукою! – Я тут декого запросила! – швидко прошепотіла тітка Світлана. Вона показала рукою у бік дверей. Галя глянула туди й оторопіла від побаченого! – Цього не може бути… – тільки й промовила вона

Тітка Світлана була невгамовною! Ну не могла вона змиритися з тим, що її улюблена племінниця в двадцять п’ять все ще незаміжня. Сама тітка Світлана була у щасливому шлюбі з другим чоловіком, залишившись вдовою ще в молодому віці. Але вже за…

Віра Аркадіївна зібралася йти в магазин. – Сьогодні треба купити соняшникову олію і хліб, – вирішила старенька. – Мабуть, поки що, все… Вона вже взувалася, як раптом у двері подзвонили. Старенька здивовано відкрила двері. За порогом стояла Наталя – її сусідка з п’ятого поверху. Її Віра Аркадіївна знала з дитинства. – Привіт, Наталко! – сказала жінка. – Проходь. – Здрастуйте, тітко Віро, – Наталя переступила поріг. – Я на хвилиночку… Вона поставила на підлогу якісь пакети. – Що це таке, Наталко? – здивувалася старенька. – А ось дивіться! – Наталя розкрила один із пакетів. Віра Аркадіївна заглянула всередину і ахнула від побаченого

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Віра Аркадіївна зібралася йти в магазин. – Сьогодні треба купити соняшникову олію і хліб, – вирішила старенька. – Мабуть, поки що, все… Вона вже взувалася, як раптом у двері подзвонили. Старенька здивовано відкрила двері. За порогом стояла Наталя – її сусідка з п’ятого поверху. Її Віра Аркадіївна знала з дитинства. – Привіт, Наталко! – сказала жінка. – Проходь. – Здрастуйте, тітко Віро, – Наталя переступила поріг. – Я на хвилиночку… Вона поставила на підлогу якісь пакети. – Що це таке, Наталко? – здивувалася старенька. – А ось дивіться! – Наталя розкрила один із пакетів. Віра Аркадіївна заглянула всередину і ахнула від побаченого

Віра Аркадіївна поверталася з цвинтаря, витираючи сльози на зморшкуватих щоках. Нещодавно вона домовилася з робітниками, що ті почистять, пофарбують могилку батьків та чоловіка. Підстрижуть траву, приведуть все до ладу. Самій робити це не під силу. Чоловіки так і зробили, роботою…

В Галини не стало тітки. Вона вирішила зʼїздити до хати тітки в село – перебрати речі… Галина відкрила шухляду комоду. Їй хотілося ще забрати деякі речі тітки на згадку. В шухляді були акуратно складені рушники, постільне. Відкривши другу шухляду, Галя побачила одяг. Деякі нічні сорочки та кофтинки були куплені про запас, лежали ще з етикетками. Галя провела рукою по них і раптом відчула під кофтинками щось тверде. На дні шухляди лежала якась дерев’яна скринька. Галя відкрила її і аж стрепенулася від побаченого

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
В Галини не стало тітки. Вона вирішила зʼїздити до хати тітки в село – перебрати речі… Галина відкрила шухляду комоду. Їй хотілося ще забрати деякі речі тітки на згадку. В шухляді були акуратно складені рушники, постільне. Відкривши другу шухляду, Галя побачила одяг. Деякі нічні сорочки та кофтинки були куплені про запас, лежали ще з етикетками. Галя провела рукою по них і раптом відчула під кофтинками щось тверде. На дні шухляди лежала якась дерев’яна скринька. Галя відкрила її і аж стрепенулася від побаченого

Автобус повернув із шосе на ґрунтову сільську дорогу. До села залишалося їхати близько трьох кілометрів. В автобусі їхали лише два пасажири: Галина та її подруга Тетяна. Решта вийшли раніше, біля своїх сіл. – Ну, ось, і наше село скоро, –…

Ангеліна їхала з міста в село до своєї матері. Попрощавшись із подругами, вона побігла на автобус, щоб добратися до вокзалу. Ангеліна вийшла з автобуса. На вокзалі дівчина подивилася на годинник – до поїзда залишалося пів години, а значить треба купити в касі квиток. Ангеліна підійшла до каси, поклала руку в кишеню й застигла від несподіванки! Гаманця там не було! Ангеліна повільно побрела до лавки і, присівши, про всяк випадок ще раз перевірила у сумці всі кишеньки. Вона не знала, що робити. Аж раптом сталося несподіване

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Ангеліна їхала з міста в село до своєї матері. Попрощавшись із подругами, вона побігла на автобус, щоб добратися до вокзалу. Ангеліна вийшла з автобуса. На вокзалі дівчина подивилася на годинник – до поїзда залишалося пів години, а значить треба купити в касі квиток. Ангеліна підійшла до каси, поклала руку в кишеню й застигла від несподіванки! Гаманця там не було! Ангеліна повільно побрела до лавки і, присівши, про всяк випадок ще раз перевірила у сумці всі кишеньки. Вона не знала, що робити. Аж раптом сталося несподіване

– Спочатку відвези сумку дітям, а потім уже їдь у своїх справах, чуєш, Степане? – наставляла Ангеліна чоловіка, який збирався в місто до автосервісу, замінити зимову гуму на літню у своїй машині і купити на запас лампочки, а то іноді…

Лілія познайомилася з Іллею на роботі. Побачила – і одразу закохалася! Невдовзі вони стали жити разом. Пройшло чотири місяці і Лілія розуміла, що ці стосунки потрібні тільки їй… Іноді Ілля не приходив ночувати, на запитання, де був, відповідав: – З друзями. Я втомився, іноді треба змінити обстановку. Лілія закривала на все очі. – Не важливо, що не прийшов ночувати, – втішала себе вона. – Важливо, що він до мене таки повернувся… Лілія завагітніла. – Я йду, – сказав одного разу Ілля, збираючи речі. – Ілля, а як же наша дитина?! – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Лілія познайомилася з Іллею на роботі. Побачила – і одразу закохалася! Невдовзі вони стали жити разом. Пройшло чотири місяці і Лілія розуміла, що ці стосунки потрібні тільки їй… Іноді Ілля не приходив ночувати, на запитання, де був, відповідав: – З друзями. Я втомився, іноді треба змінити обстановку. Лілія закривала на все очі. – Не важливо, що не прийшов ночувати, – втішала себе вона. – Важливо, що він до мене таки повернувся… Лілія завагітніла. – Я йду, – сказав одного разу Ілля, збираючи речі. – Ілля, а як же наша дитина?! – ахнула жінка. Вона не розуміла, що відбувається

Новонароджений не галасував. Молода мати байдуже стежила за діями лікаря. – Ви хочете подивитись на малюка? – запитав лікар. – Я хочу попередити вас про дещо… – Ні, зовсім не хочу! – зупинила лікаря Лілія. – Я не збираюся його…

– Все скінчено, Ліко, я йду, – сказав чоловік Анжеліки Сергій. – Нічого у нас не вийде… Ліка вискочила на вулицю. – Обміркував він усе! – обурено бурмотіла дівчина. – Давно! Треба ж! І мовчав. Та я теж втомилася від тебе за ці три роки! Може, я й не подарунок небес, але невже я не заслуговую на щось більше?! Анжеліка майже бігла вулицею, не помічаючи нічого довкола. Несподівано хтось взяв її за руку. – Дівчино, а виходьте за мене заміж! – раптом видав незнайомець. Анжеліка оторопіла. Вона стояла, кліпала очима і не розуміла, що це таке відбувається

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Все скінчено, Ліко, я йду, – сказав чоловік Анжеліки Сергій. – Нічого у нас не вийде… Ліка вискочила на вулицю. – Обміркував він усе! – обурено бурмотіла дівчина. – Давно! Треба ж! І мовчав. Та я теж втомилася від тебе за ці три роки! Може, я й не подарунок небес, але невже я не заслуговую на щось більше?! Анжеліка майже бігла вулицею, не помічаючи нічого довкола. Несподівано хтось взяв її за руку. – Дівчино, а виходьте за мене заміж! – раптом видав незнайомець. Анжеліка оторопіла. Вона стояла, кліпала очима і не розуміла, що це таке відбувається

– Все скінчено, Ліко, я йду, – буденно сказав Сергій у суботу вранці. – Нічого у нас не вийде. – Ти впевнений? – Так, і я давно все обдумав. Так що давай не витрачатимемо час на порожні розмови. Речі наступного…

Дарина вийшла з роботи із величезним букетом квітів. Квіти їй подарували колеги на прощання – жінка вийшла на пенсію. Дарина сіла в машину. Вона поклала квіти поряд на сидіння і зітхнула . – А все-таки правий мій Ігорчик – завтра не на роботу. Свобода! Дарина заїхала у двір свого будинку. Вона дуже здивувалася, побачивши машину чоловіка на подвірʼї. Він ще мав бути на роботі… – Дивно, і що це таке? – подумала Дарина. – Коли таке було, щоб Ігор першим за мене приїжджав додому? Вона вийшла з машини, зайшла в будинок і аж стрепенулась від несподіванки

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Дарина вийшла з роботи із величезним букетом квітів. Квіти їй подарували колеги на прощання – жінка вийшла на пенсію. Дарина сіла в машину. Вона поклала квіти поряд на сидіння і зітхнула . – А все-таки правий мій Ігорчик – завтра не на роботу. Свобода! Дарина заїхала у двір свого будинку. Вона дуже здивувалася, побачивши машину чоловіка на подвірʼї. Він ще мав бути на роботі… – Дивно, і що це таке? – подумала Дарина. – Коли таке було, щоб Ігор першим за мене приїжджав додому? Вона вийшла з машини, зайшла в будинок і аж стрепенулась від несподіванки

Дарина вийшла з офісу із величезним букетом квітів, який їй подарували колеги на прощання. Сьогодні у неї був заключний робочий день і все – пенсія. Вона чекала на цей день із двояким почуттям, начебто й не хотілося йти з колективу,…

Надія крутила на кухні голубці. Вона була вдома одна – чоловік був на роботі. Раптом задзвонив телефон. Надія витерла руки і здивовано взяла слухавку. Номер був незнайомий… – Привіт, Надіє! – почула вона незнайомий жіночий голос. Надія одразу зрозуміла, що цей дзвінок нічого хорошого не віщує… – Здрастуйте, а це хто? – ввічливо відповіла вона. – Хто-хто! Мене звуть Лариса! Я кохана жінка твого чоловіка Григорія. Та, в принципі, він уже не твій чоловік! Вірніше, просто вважається твоїм чоловіком… Ми з Грицем давно любимо один одного, а ти заважаєш нашому щастю! Надія оторопіла від почутого

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
Надія крутила на кухні голубці. Вона була вдома одна – чоловік був на роботі. Раптом задзвонив телефон. Надія витерла руки і здивовано взяла слухавку. Номер був незнайомий… – Привіт, Надіє! – почула вона незнайомий жіночий голос. Надія одразу зрозуміла, що цей дзвінок нічого хорошого не віщує… – Здрастуйте, а це хто? – ввічливо відповіла вона. – Хто-хто! Мене звуть Лариса! Я кохана жінка твого чоловіка Григорія. Та, в принципі, він уже не твій чоловік! Вірніше, просто вважається твоїм чоловіком… Ми з Грицем давно любимо один одного, а ти заважаєш нашому щастю! Надія оторопіла від почутого

Надія душу вкладала у своїх дітей, їх у неї троє, два сини та донька. Старший син Антон від першого шлюбу. Заміж Надія вийшла за коханням, але доля в неї була важка. Чоловіка не стало, коли вона була вагітною. Ледь перенесла…

– Запросіть до мене Світлану Миколаївну, – сказав Олексій своїй секретарці. Через кілька хвилин, Світлана сиділа за столом директора. – Світлано Миколаївно, – сказав той. – У вас щось трапилося? – Ні, що ви, у мене все добре! – відповіла жінка. – Ну, я ж бачу, що не все добре… – не вгавав Олексій. – Вже тиждень я не помічаю на вашому обличчі чарівної посмішки. Я міг би вам допомогти. – Думаю мені ніхто не допоможе… – сказала Світлана. – Перепрошую, але я знаю в чому справа! – сказав чоловік. Світлана здивовано підвела очі. – Як ви можете таке знати? – тільки й промовила вона

  • 1 рік тому
  • Час читання:0хвилина
  • від Plitkarka
– Запросіть до мене Світлану Миколаївну, – сказав Олексій своїй секретарці. Через кілька хвилин, Світлана сиділа за столом директора. – Світлано Миколаївно, – сказав той. – У вас щось трапилося? – Ні, що ви, у мене все добре! – відповіла жінка. – Ну, я ж бачу, що не все добре… – не вгавав Олексій. – Вже тиждень я не помічаю на вашому обличчі чарівної посмішки. Я міг би вам допомогти. – Думаю мені ніхто не допоможе… – сказала Світлана. – Перепрошую, але я знаю в чому справа! – сказав чоловік. Світлана здивовано підвела очі. – Як ви можете таке знати? – тільки й промовила вона

– Запросіть до мене Світлану Миколаївну, – звернувся Олексій Петрович до своєї секретарки. Через кілька хвилин, викликана співробітниця вже сиділа за столом навпроти директора підприємства. – Світлано Миколаївно, – звернувся до жінки керівник. – У вас щось трапилося? – Ні,…

Повернутись вверх