Валентина прокинулася від стукоту. Прислухалася, а це великі краплі дощу з дзвоном крапали на укіс підвіконня. Знову у цей день дощ, як і багато років тому. Ось з того дня не любить Валентина дощ…
Вона сіла на ліжку, зробила марний масаж ніг. Робити масаж у неї вже стало звичкою, от і робить. Встала, обережно спираючись на паличку, і день почався.
Валентина жила сама. Дочка вийшла заміж та живе окремо. Приїжджає до матері часто, привозить продукти та все необхідне, і просто приїжджають усією родиною у гості. Кликала дочка Валентину до себе жити – та відмовилася. У своїй квартирі спокійніше, і вона не заважає молодій родині.
Валентина приготувала сніданок, але настрою навіть поїсти не було. Ще й дощ навівав спогади.
У дитинстві жила Валентина із бабусею. Батьки працювали за кордоном. Це потім вона дізналася, що батьки зводили електростанції в інших країнах.
Валентина була домашньою дівчинкою, улюблене заняття читання книг. У старших класах бабуся казала:
-Якщо сидіти весь час удома, нареченого не знайдеш.
Валентина корчила на це незадоволене обличчя.
Закохалася Валентина в інституті і життя її різко змінилося. Віктор був зовсім не домосід. Він і брав Валентину у походи, у сплав на байдарках, у вилазки в гори. Взимку лижі, ковзани та походи в ліс.
Закінчивши інститут, вони одружилися. Молодим від заводу дали кімнату у гуртожитку. Вони, як і раніше, активно відпочивали. Тільки коли Валентина завагітніла, походи обмежувалися парком, а замість сплаву катання на човні маленькою річкою.
Потім народилася дочка. Коли їй виповнилося півтора роки, молоді батьки відпросилися у бабусі на три дні. Бабуся дозволила.
Повертаючись із походу, Валентина з чоловіком зі станції взяли таксі. Лив дощ, навіть злива. Мокра дорога… Водій не впорався… З чоловіком і водієм все обійшлося, а от Валентина…
А потім ці слова:
-Ходити не будете…
Батьки терміново повернулися з-за кордону, возили Валентину де тільки могли, показували професорам, але ті лише хитали головою.
Валентина з дочкою оселились у бабусі. Бабусі так було зручніше доглядати обох. Приходили різні спеціалісти на процедури.
Віктор приїжджав щодня після роботи, ночувати їхав до гуртожитку. Згодом Віктор приїжджав все рідше. Валентина вже й сама змирилася з думкою, що він її покине. Хто ж захоче жити з такою…
Коли Віктор оголосив про розлучення, Валентина навіть відчула полегшення. Аліменти він платив справно, але в житті доньки так і з’явився.
Донька росла, Валентина навчилася потрохи пересуватися. Масажі та процедури робили свою справу. А може, просто час минув. Згодом Валентина навіть могла виходити надвір. Життя якось налагодилося. Валентина могла повністю обслуговувати себе, робила вдома роботу. Дочка росла весела та здорова.
Коли донька закінчувала школу, батьків Валентини раптово не стало. Бабуся не змогла цього витримати і теж скоро пішла у засвіти…
Залишились Валентина з дочкою удвох.
Дощ, як і раніше, барабанив. Валентина ввімкнула телевізор, а він моргнув блакитним екраном і згас.
-Ну ось, і цей друг відмовляється зі мною спілкуватися, – подумала Валентина.
Вона взяла телефон та набрала номер колишньої однокласниці:
-Іра, привіт. У мене все нормально. Хоча ні, не все. Мій щоденний співрозмовник перестав працювати. Так, правильно зрозуміла, телевізор. Маєш знайомого майстра? Диктуй, записую. Зрозуміла, подзвоню йому ввечері. Бувай. Чекаю в гості.
Валентина записала номер телефону майстра та вирішила до вечора напекти пирогів, майстра погодувати.
Тут і дощ закінчився, і час побіг, і настрій покращав.
О сьомій вечора Валентина набрала номер майстра.
…Аркадій відкривав квартиру, коли задзвонив телефон.
-Алло, так я ремонтую телевізори. Можу прийти прямо зараз, ось тільки повечеряю. У вас пироги? Гаразд, у вас повечеряю. Диктуйте адресу. О, та це зовсім поряд. За десять хвилин буду.
Аркадію вже давно не треба було підробляти ремонтом телевізорів заради грошей. Гроші в нього були, але йому подобалося вечорами ходити в гості – все ж не одному вдома сидить.
-Голос у жінки був дуже приємний, може вона ще й сама симпатична. А що, я ще не старий, – розмірковував Аркадій, крокуючи тротуаром.
Про те, що жінка може бути одружена, він навіть не подумав.
Домофон дзвонив довго:
-Вже не чекають, чи що? Аркадій хотів розвернутися, коли почув той самий приємний голос:
-Хто прийшов?
-Телемайстер.
Двері відкрилися.
Аркадій піднявся на другий поверх, двері в потрібну квартиру були відчинені. Він зазирнув всередину:
-Хазяї, можна увійти?
-Так, заходьте, – з кухні вийшла жінка з паличкою. – Ви вже вибачте, що я вас так зустрічаю. Пересуваюсь повільно. Вирішила чайник закип’ятити до вашого приходу. Не встигла. Давайте, спочатку повечеряємо, а вже потім телевізор лагодити.
Аркадій їв з апетитом пироги:
-Ви вибачте, я й справді голодний. А пироги у вас смачні.
-Їжте, їжте. Мені нема кого годувати, а так хочеться, – посміхалася Валентина. – Я одна живу, буває, і поговорити нема з ким. Є в мене і подружки, і дочка, але їм все ніколи. Я люблю, коли до мене гості приходять, розповідають про своє життя. А ви з ким живете?
-З котом, – навіть поперхнувся Аркадій.
Потім сам здивувався, що почав розповідати про себе.
-У мене була велика родина – дружина та дві доньки. На мою думку, щасливо жили. Дівчата виросли, заміж вийшли.
Коли молодша дочка поїхала від нас, дружина оголосила, що вона мене давно вже не любить і жила зі мною тільки заради дітей. Подала на розлучення. Квартиру довелося продати, гроші поділити.
Мені вистачило на кімнату в гуртожитку у центрі міста, а дружина кудись поїхала, я не цікавився. Спочатку сильно переживав. Але потім якось все втряслося, пригладилося. Живу тепер з котом…
Аркадій та Валентина ще довго розмовляли, розповідали різні історії про своє життя. Про телевізор таки згадали. Коли відремонтував телевізор, він полагодив ще поличку і спитав:
-Може ще щось зробити?
-Ви шукаєте привід залишитись? Не шукайте, залишайтесь. У мене є гостьовий диван…
Валентина прокинулася, піднялася на лікті і роздивлялася сплячого Аркадія. Ось уже місяць, коли Аркадій переїхав до неї. Він раптом розплющив очі.
-Щось трапилося? Тобі потрібна допомога?
-Ніі, – посміхалася Валентина. – А мені в дитинстві бабуся говорила: “Якщо весь час сидіти вдома, то нареченого не знайдеш”.
Вони сміялися, вони були щасливі…
