Анжелі з першого дня не сподобалася її майбутня свекруха Тамара Петрівна.
Мало того, й рідна сестра її чоловіка Івана – Світлана, була вся в матір!
При знайомстві батьків майбутня свекруха поводилася зарозуміло, всім своїм виглядом показуючи, хто головний у їхній сім’ї.
Анжела навіть дивувалася спокійному й твердому характеру Івана.
– Мабуть, у свого батька він такий вдався, – подумала собі вона.
Але потім при розмові, виявилося, що за столом сидів зовсім не батько Іван, а вітчим – Тарас Васильович.
Він сидів мовчки і навіть не намагався щось говорити.
Ні, спроби були, але Тамара Петрівна їх зупиняла ще на початку.
Сестра Світлана була точною копією матері. Навіть зовнішньо… Обличчя, макіяж, зачіски – як під копірку.
Навіть одягатися матір намагалася, як дочка, тільки їй це не дуже личило.
Але вона молодилася, так би мовити, була в тренді.
Світлана ж, на відміну від матері, більше мовчала…
…Батьки Анжели були звичайні, не бідні, але й не хизувалися своїм достатком, не розповідали про доходи, квартири, машини.
Тамара Петрівна навпаки говорила про все і хвалилася.
– У нас машина, у Івана теж, – хизувалася вона. – Він же ж хлопчик. А зараз ще й Світланці купимо. Квартири для дітей не купили. Самі зароблять. Може, ще й нам допоможуть!
Анжела тільки пізніше зрозуміла її короткі й уривчасті фрази.
З’ясувалося, що і машина, й квартира належать вітчиму.
А за машину Івана, сам Іван кредит і виплачує!
Весілля молодята влаштували скромне, що дуже не сподобалося Тамарі Петрівні й Світлані.
Дуже хотілося вже їм погуляти. Тиждень довелося жити зі свекрухою, доки молоді не винайняли житло.
А потім почалося…
– Іванко не любить борщ! Краще солянка й бограч.
– Іванко любить м’ясце у будь-якому вигляді, а ось рибу тільки філе, щоб кісточок не було!
Овочі тільки свіжі і з ринку. Щоб точно жодної хімії. Ковбаска тільки найвищого ґатунку.
Одяг, сорочки, сміття, підлога, посуд, гроші… І найголовніше – гроші!
На думку свекрухи, молоді всі недосвідчені і нічого не вміють, нерозумні. А ще їх треба контролювати скрізь і завжди.
Свекруха приходила не щодня, але настрій псувала. З порога заглядала в кімнати, чи чисто. Потім вже все інше.
– У вас унітаз з іржавими потьоками, старий, як і вся сантехніка, – якось заявила вона.
– Так це ж не наша квартира, – сказала Анжела. – Міняти нічого не будемо. Відмили, як могли. Просто наступного разу знайдемо кращу квартиру.
– Краще треба мити! – не вгавала свекруха. – А що у вас у холодильнику? Що це? Суп? На тиждень варила? Ану виливай давай! Цим годувати хочеш чоловіка? І що більше нічого немає?
– Все є, просто в морозилці, – похмуро сказала Анжела. – Готувати ще зарано просто.
– Холодильник порожній, – зробила висновок свекруха, навіть не слухаючи Анжелу. – Давай гроші, я сама вам все куплю.
– Які ще вам гроші? – ахнула дівчина.
– На продукти, дорогенька, які ж іще, – сплеснула руками Тамара Петрівна.
– Ми все самі купимо…
– Давай, самі вони куплять. Нічого не розуміють. Іване, де твої гроші? Швидко збирайся і ходімо в магазин. Гроші візьми.
– Мамо, ми самі. І взагалі, у мене грошей немає. Я заплатив за квартиру й кредит. Ми так вирішили з Анжелою.
– Ну то візьми в дружини, – уже галасувала мати. – Я ж для вас стараюся.
– Тамаро Петрівно, ви не галасуйте. Я не дам грошей. Сама знаю, що купувати. А якщо хочете наш холодильник заповнити, то за власний рахунок. Це ж ви хочете, от і купуйте на свої гроші.
– Ти, ти… – не могла підібрати слів свекруха.
Вона миттю вискочила за двері. Не любила вона, коли їй відповідають всілякі нерозумні. І звичайно ж, не в магазин вона побігла… Де ж за свої гроші?
…Тамари Петрівни не було три тижні. І все повторилося знову.
– Ну що? – запитала та. – Не передумали?
– Ні, – спокійно відповіла їй невістка.
Але у свекрухи визрів свій план. Вона з’явилася із пакетом продуктів.
– Ось чек. Переказуй мені гроші, які я на вас витратила.
– Ми вас не просили, – Анжела взяла чек. – Судячи з покупок, сума має бути меншою. А де ковбаса? Куряче філе, горошок… Ось тут ще сир, сметана, йогурт. А де вони? Тільки в чеку? Ви пакет забули у магазині?
– Це мені за мою працю. Оплачуйте.
Анжела згребла все зі столу назад у пакет і вручила свекрусі.
– Дякую за вашу працю. Це все також вам.
– Що?! Та як ти тільки додумалася до такого?!
– Це ви, як додумалися нас обманювати?
– Та ти… Іване, дай мені грошей!
– Мамо, у мене немає грошей. Ми хочемо якнайшвидше виплатити кредит за машину. Все йде туди. А ти не хочеш допомогти?
Тамара Петрівни знову вискочила з квартири.
Іван і сам був не радий настирливості матері. Але грошей і раніше їй не давав, а тепер і поготів…
…Анжелі й Івану, можна сказати, пощастило. Мати Анжели отримала спадок. Батьки вирішили переїхати в інше місто, звідки обоє були родом.
Свою квартиру віддали дочці. Через рік поневірянь по орендованих квартирах молоді переїхали в простору двокімнатну квартиру.
Квартира не потребувала навіть ремонту й меблів. Було все. Єдине, що могло не подобатися Іванові, квартира була у власності Анжели.
Батьки написали дарчу на дочку. Але він на цьому не зациклювався. Вони ж люблять один одного, а значить, у них все спільне.
Анжела була вагітна, коли знову з’явилася Тамара Петрівна. Після довгої перерви у спілкуванні дівчина сподівалася на краще. Тим паче вона була вагітна – чекала її онука.
Раптом свекруха зміниться…
– Добре влаштувалися, – сказала жінка, оглянувши кожен куточок. – А холодильник у вас знову напівпорожній.
– Мамо, ти можеш просто без своїх інспекцій попити чай?
– Добре. Тим більше, у мене розмова є…
– Ну то кажи.
Іван наливав чай, Анжела дістала цукерки, печиво.
– Давай наодинці поговоримо, – сказала вона сину.
– Вона моя дружина і нікуди не піде. І в нас теж є до тебе розмова.
– Ну добре. Все одно дізнається. Кредит виплатив?
– Так вже давно.
– А чому не сказав? Ми давно б Світланці машину купили!
– А чим вам мій кредит заважав?
– Ти маєш їй допомогти.
– Вибрати машину допоможу, на цьому все. Платити за неї не буду, – Іван уже зрозумів, на що натякає мати.
– Ти тільки кредит візьми, а вона сама.
– Сама хай і бере. Якщо я візьму, то й машина буде моя. Ти ж маєш знати, як все це оформляють.
– Виплатиш і подаруєш їй. А поки що й так поїздить.
– Виплатиш? Я? Ти серйозно? Світлана працює, от нехай сама й купує.
– Ми ж тобі допомогли.
– Чим? Машину вибрати? В автосалон прийти?
– Вибір це найголовніше!
– Тільки я взяв іншу машину, а ти навіть не помітила.
– Значить, не допоможеш сестрі з кредитом. Вибрати ми й самі можемо. Що там у вас за розмова до мене?
– Ти скоро станеш бабусею! – радісно сказав син.
– Що? Цього ще не вистачало! Ти глянь на мене, яка я бабуся!
– Так, мамо, бабуся ти точно ніяка. Але ти все одно нею станеш.
– Та які з вас батьки? Ви ж… – слів у майбутньої бабусі знову не знайшлося і вона поспішила піти.
Чомусь Іванові стало смішно. Мати знову рознервувалася з нічого.
– Знову на пів року, а може, й більше, – подумав він.
Анжела народила хлопчика. Іван, як і годиться, повідомив матері. Навіть запросив на виписку з пологового, але мати проігнорувала їх.
Вони зі Світланкою поїхали відпочивати. Натомість прийшов вітчим Івана, Тарас Васильович.
– Як я відпочиваю від них! – почав він. – Як я хочу, щоб вони завжди були на відпочинку. Я вам грошей на подарунок для онука приніс… Самі вирішите все. Якщо що, то я й побавити малюка можу. Звертайтесь. Я ж тепер дід!
– Поїхали до нас. Відсвяткуємо. Гостей у нас нікого, от і будеш головним гостем, – сказав Іван.
– Але тільки чай.
– Так, з тортиком…
…Тамара Петрівна до онука була абсолютно байдужа. Прийшла, подивилася й пішла. Навіть не промовила ані слова. Але наступного дня знову з’явилася.
– Світланка заміж виходить. Знайшли ми їй нареченого, – з гордістю заявила мати. – Живе він недалеко від моря. Весілля буде там. Готуйте подарунок. Так. У вас маленька дитина, а тому там вам нічого робити. Гроші я сама передам.
– Ми гроші їй перекажемо на картку.
– Я ж сказала сама передам, у конверті. Можеш мені переказати, я зніму.
– А взагалі-то нас на весілля не запрошували. Тоді подарунок для чого? Ми подумаємо.
– Думай швидше!
Запрошення не було. Весілля відбулося без них. Іван таки переказав сестрі грошей на подарунок. Все ж таки рідна сестра, до того ж єдина…
Мати почала часто засідати в дочки, тим більше та незабаром народила.
Тамара Петрівна забула навіть про чоловіка й завела там роман.
Дочка сварилася, зять сміявся. І зрештою, вони йому набридли обидві.
– Або твоя мати їде, або я подаю на розлучення і ви поїдете обидві.
Світлана переживала втратити коханого чоловіка, а головне хороше житло.
Маму вона попросила поїхати. Та не погоджувалася, але та сказала, що все розповість батькові і це подіяло.
Насправді ж усе було не так. Мати просто переїхала з коханцем в інше місто.
Тарас Васильович навіть не засмутився, коли йому про це повідомили.
Йому давно хотілося відпочити від Тамари Петрівни. Він зібрав її речі і просто виставив за двері, коли вона приїхала.
Дід Тарас вже чекає четвертого онука. От тільки бабуся, все не бабуся. Іноді вона з’являється, але онуків наче не помічає.
– А де житиме твоя мама на старості років? – якось запитала чоловіка Анжела, після чергового візиту свекрухи.
– Вона має маленьку квартиру в передмісті. Вона її здає в оренду. Коштує вона мало, здається дешево. Я сам нещодавно довідався. Її батьки там жили, їх давно вже немає.
Ось так бабуся робить все, щоб на старості залишитися без онуків.
Світлана з чоловіком так і живуть недалеко від моря.
Іван з Анжелою усією родиною їздять до них у гості.
Стосунки між сестрою та братом все ж стали ближчими.
