Анна дивилася у вікно, чекаючи сина. Ігор сказав, що приїде до полудня.
Він не пояснив, з якої причини раптом вирішив посеред тижня приїхати в рідне село, а вона й не питала. Звикла за все життя не ставити зайвих запитань – ще чоловік покійний навчив її цій науці.
З сином вони бачилися останнім часом так рідко, що будь-який візит Ігоря був для Анни як свято.
… Якось несподівано різко похолодало. Ще вчора по-літньому світило сонечко, а сьогодні з ранку почався дощ, вітер підхоплював листя і жбурляв їх у вікна.
“Ну ось як він в таку погоду на автобусі поїде? Поки добереться з вокзалу, промокне, простудиться …” – думала Анна.
У будинку було тепло – з шостої ранку вона затопила грубку. До десяти склала в чавунець картоплю, покришила морквину з цибулею, зверху склала шматки курки … Все це поставила в піч. Якраз до приїзду сина буде готове.
У неї, звичайно, була сучасна кухня – Ігор стежив за тим, щоб вона не перепрацьовувалася.
Але «печеня» в чавунці з печі – улюблена страва сина. А їй дуже хотілося його порадувати.
Дивно, що він знову їде без Олени. Року ще не пройшло з їхнього весілля, а він ні разу з нею не приїхав. І в цей раз попередив, що один буде.
… За вікном косі струмені дощу падали на землю, барабанили по даху і підвіконню. Стрілки годинника наближалися до полудня.
За парканом Майнула тінь. Ігор?
Так! Він! Намагаючись сховатися під чорною парасолькою, Ігор спритно відкрив хвіртку, накинув назад засув і поспішив до дому.
Анна кинулася назустріч, вибігла на веранду, обняла сина.
– Мамо, почекай … Я весь мокрий! – проте Ігор міцно притискав до себе матір.
– Ой, та що ж я! – заметушилася Анна. – Підемо швидше в будинок, переодягнешся, просушишся. Я грубку топила … картоплю з курочкою приготувала. Підемо!
Вони сиділи за столом і розмовляли. Давно спорожніли тарілки, охолов чай, а вони все сиділи.
Гірко було Ганні чути те, що говорив син. Не думала вона, що так ось буде все у нього складатися.
– Я, мамо, тому до тебе і приїхав посеред тижня, щоб вона не знала, що я в тебе. Адже дізнається – таку дірку в голові просвердлить! Сказав, що у відрядження на день. Так що ввечері назад.
Син і раніше приїжджав одним днем, коли треба було якісь термінові питання вирішити. А вже перед весіллям зовсім раз в тиждень навідувався – готувалися. Анна гроші свої накопичені Ігорю дала – спеціально на весілля збирала. Щоб не гірше за інших було весілля!
Олену вона відразу прийняла як дочку. Дівчина хоч красою не блищала, але була товариська, господарська. Подарунки Ганні привозила, допомогу завжди пропонувала. Ігор з нею познайомився на роботі. Спочатку зустрічалися, а потім він переїхав до неї, благо у Олени своя квартира була. Прожили півтора року і ось, вирішили одружитися.
Анна тільки раділа – синові вже тридцять шість, пора б … Та й Олена їй подобалася. Вибір сина вона схвалювала цілком і повністю.
На весіллі молоді в пояс кланялися матінці (у нареченої батьків не було), клялися шанувати і радувати.
І якщо в перші два місяці після весілля Ігор дзвонив матері щодня, а то й приїжджав, по дому допомагав, то через півроку їх спілкування звелося до рідкісних дзвінків і повідомлень.
Анна спочатку журилася, але потім вирішила, що молодій сім’ї негоже чіплятися за літню матір, у них своє життя.
І заспокоїлася.
Ігор подарував їй телефон, навчив користуватися додатками. І вона вже могла бачити активність сина в тій чи іншій мережі. Живий, значить. А не дзвонить – мабуть ніколи.
Олена жодного разу після весілля не приїхала, не подзвонила, навіть з днем народження не привітала. І Анна трішечки ображалася.
І ось сьогодні за обідом Ігор повідав їй досить неприємні речі …
– Що ти носишся зі своєю матір’ю? Вона не стара, і не слаба! Не вимагає від тебе уваги, а ти постійно з нею говориш, їздиш до неї, прямо як мамин синочок!
Дружина бушувала після його чергової поїздки до матері.
– Олено, ну вона ж у мене єдина мама! Я люблю її! І знаю, що вона потребує моєї допомоги, що ти ось нісенітницю несеш? Який мамин синочок ?!
Ігорю було прикро таке чути.
Хіба увага до матері і допомога в міру необхідності можуть служити причиною для сварки?!
– Ти до неї їздиш частіше, ніж ходиш зі мною в кафе, ресторани або в кіно, – тиснула губки Олена. – Врешті-решт, у тебе тепер своя сім’я. І ти повинен приділяти увагу їй, а не матусі. Яка тебе налаштовує проти мене!
– Ти себе чуєш ?! Хто мене налаштовує? З чого ти це взяла?!
– А що я не бачу, думаєш? Ти як з нею побалакаєш, так на мене навіть уваги не звертаєш. А коли їздиш до матусі, так повертаєшся взагалі заведений. На мене кидаєшся, чіпляєшся до дрібниць. Пам’ятаєш, як ти сварився на мене два тижні тому? Коли від матері повернувся? Пам’ятаєш?
Звичайно, він пам’ятав. Він тоді приїхав пізно ввечері, голодний і втомлений, тому що вирішував питання з доставкою дров матері. Потім ці дрова складав в стіс …
А вдома навіть хліба не було. Не кажучи вже про гарячий суп.
Він тоді мовчки випив не солодкого чаю (цукру теж не було) вприкуску з засохлим сиром. Вирішив не бурчати на дружину. Завтра їй скаже, щоб холодильник заповнила.
Але у Олени були інші плани. Вона не давала йому спати, нила, що весь день провела одна, але ж у них сім’я, а він такий поганий, до матусі втік … Вона нила і нила, пиляла і пиляла. Він не витримав – гаркнув, щоб замовкла. Совісті зовсім немає – чоловік голодний, а вона в претензіях!
– А що ж чоловік у матусі не поїв, га? Грошики мамині економиш? Ось де був весь день, там і годуйся! Був би вдома, я б тобі обід, вечерю і зготувала б. А так ні! Ти ж втік! А тепер тебе годуй? Фігушкі!
Вони посварилися дуже сильно.
Ігор не розумів, у чому він завинив. А Олена бісилася від його нерозуміння.
Обидва наговорили один одному купу гидот.
Потім довго ображалися, мовчали.
Коли він відповів на дзвінок матері, з якою не спілкувався вже три дні, Олена фиркнула, а потім годину розповідала, що він ось матері приділяє увагу, розмовляє з нею, а з дружиною не може поговорити …
Ігор не розумів, що відбувається. В який момент його дружина стала іншою?
– Мамо, ти розумієш, у мене більше немає сил …
Ігор обхопив себе руками і опустив голову.
Анна не знала, як йому допомогти.
Заступитися за невістку? Але ж не права вона. Зараз підтримати – значить, завтра взагалі з сином перестати спілкуватися.
Засудити її? Не можна. Адже неспроста Олена так себе веде. Значить, щось не так у їхній родині. Та й засудиш невістку, а потім син же і образиться.
– Синку … Тяжка праця це, сім’ю побудувати … Роками люди будують. Треба зберегти те, що вас зв’язало. Адже вона відразу такою не була? Що сталося? Чому раптом стала ревнувати так сильно?
Ігор застогнав.
– В тому то й справа! Не була такою! Весь час – мама то, мама це, я сирота, твоя мама – моя мама. А як одружилися – немов підмінили! Наче бic в неї вселився!
Анна задумливо смикала край фартуха. А чому б і ні?
– А вона до церкви ходить?
Ігор аж скинувся.
– Мамо! Ти ж сама їй писала адреси храмів в нашому місті. Звичайно, ходить! У нас там недалеко церква, так бігає часто туди. Та й не те це, не те!
– А що тоді, Ігоре? – дивувалася Анна.
– Так прогледів я, мамо! Прогледів змiю в образі ангела, розумієш? Одружився на одній, а виявилося – інша вона!
– І що тепер?
Син відвів очі.
– Розлучитися хочу! Так що прости, не ображайся – але жити з такою жінкою я не зможу.
Анна здригнулася.
Вона чомусь злякалася такого рішення сина.
– Синку … Ти не гарячкуй так … Розлучитися завжди встигнеш! Ти причину пошукай – чому вона так ревнує тебе? Може, ти щось зайве їй говориш? Адже сирота вона! Любові материнської не знала.
– Вирішено, мамо! Не вмовляй. Я ось що вирішив … Сьогодні я у тебе залишуся. Не поїду додому.
“Додому”!
Анна відчула, що син на роздоріжжі. Таке рішення приймати зопалу не можна! Бач, задумав – розлучатися!
– Дружині подзвони тільки, – тихо сказала вона і стала прибирати посуд зі столу.
*********
Ігор, незважаючи на негоду, втік на зустріч зі своїм колишнім однокласником.
Повернувся вже затемна, нaniдпuтку, повечеряв смаженою рибою і завалився на м’який матрац в своїй кімнаті.
Анна почала читати книгу. Але телефон Ігоря постійно дзвонив, заважаючи їй зосередитися.
А потім задзвонив і її апарат.
– Ви задоволені?! – в трубці гудів голос невістки. – Ви щасливі? Ваш син з вами! А те, що він весь день протинявся без діла, що він кинув свою сім’ю, що він лика вже не в’яже … Зате він з вами! Ви постійно лізете в нашу сім’ю! Ви налаштовуєте Ігоря проти мене! Вам не соромно? Про душу думати пора, а ви все сина до себе тягнете!
– Олено, зупинись! Ти помиляєшся. І зараз ти не в собі, не треба говорити погане. Я вам не ворог …
– Оооойййй !!! Не ворог ?! Сім’ю рушите, чоловіка мого додому не пускаєте – і не ворог?! Так ви … так ви …
Невістка вже не контролювала свої емоції.
– Олено, спокійної тобі ночі, – м’яко сказала Анна. – Не переживай – Ігор вранці прокинеться і поїде додому.
І відключилася.
Було прикро. Боляче. І гірко.
Ні, не про таку дружину для сина вона мріяла. Не про таку …
Але дороги назад немає – вони вже сім’я. І треба якось їх підтримати.
Вранці Анна зібрала гостинці – сушені гриби, банку солоних і маринованих огірочків, капустку квашену…
– Вези, синку, додому. Нехай Олена тобі борщ зварить. За картоплею приїдеш окремо – пару мішків вам дам. Приїжджайте разом – я скучила по Олені.
З ранку у Ігоря вже був інший настрій. Він метушливо складав материнські гостинці, паралельно строчив в телефоні, збирав свої речі.
Поспішав ДОДОМУ!
Три роки по тому …
– Бабуся, бабусья !!!
Дворічний Микитка радісно махав пухкою ручкою ще від хвіртки.
Анна поспішала назустріч, широко розкинувши руки.
Онук швидко перескочив з рук мами в бабусині обійми.
– Мама, ми вам подарунки привезли, – Олена посміхалася, цілуючи свекруху в зморшкувату щоку. – А Ігор завтра приїде, він він сьогодні на роботі затримується.
– Так ось же мій найкращий подарунок!
Анна притискала до себе Микитку.
– Ні, бабуся, – заперечив онук. – Не я. Там, у мами …
– Ну, пішли в будинок, подарунки розбирати, – сказала Анна, підхопивши сумки, і з Микиткою на руках попрямувала до будинку.
Завтра приїде син. А сьогодні у них з невісткою цілий вечір, щоб поговорити удвох за чашкою чаю.
Як же вона любила, коли вони приїжджали!
Це були її найщасливіші дні життя. І найрідніші люди.
