-О! Дивись який набір лего! Я як раз такий Мишкові хотів купити! – радісно промовив Сергій і потягнув Аню в дитячий магазин з іграшками.
І в цей момент Аня зрозуміла: це кінець.
-Ань, ти ж малюєш добре, так?
-Ну так… Раніше в художню школу ходила, правда не закінчила. А що?
-Так до Нового року наші активісти хочуть зал оформити, програму якусь обіцяють зробити. Ось, питали і я про тебе згадала… Вибач якщо що…
-Я не проти, можу допомогти.
І дійсно, в обід до Ані підійшли колеги з відділу кадрів і попросили намалювати кілька плакатів разом з якимось Сергієм з іншого відділу.
-Звичайно, я допоможу. Де знайти Сергія? – запитала Аня.
-Так в переговорній. Підходь до 6 вечора, ми вам все віддамо і розповімо, що потрібно намалювати.
Аня постукала і увійшла в переговорну кімнату рівно о 18.00 і застигла на місці. Поруч з дівчатами з відділу кадрів стояв, мабуть, Сергій. У нього були такі риси обличчя, що Ані захотілося відразу написати його портрет.
-А ось і Аня! Сергій, знайомся. Ось, що потрібно намалювати. Зможете?
-Так звичайно зможемо! Аню, давай, приєднуйся. Давай швиденько все зробимо. А то мене хлопчаки вдома чекають.
І вони занурилися в роботу.
Аня і не помітила, як за якусь годину розповіла Сергію все-все-все про себе. Навіть те, що ніколи не розповідала подругам. З ним було легко і весело. Звичайно, за один день вони не впоралися, тому залишилися малювати і на другий, а потім і на третій.
-До Нового року хоч впораєтесь? – жартували колеги з відділу кадрів.
-Звісно. До Нового року точно все буде готово! – відповідали Сергій і Аня.
Аня боялася, що як тільки вони закінчать роботу, Сергій перестане з нею спілкуватися і навіть трохи тягнула час. Але потім вони стали разом ходити на обіди і навіть іноді гуляти в парку поруч з роботою і Аня розслабилася. А ще вона закохалася.
І ось відгримів корпоратив, пройшли довгі новорічні свята. Аня просто бігла на роботу, щоб знову побачити Сергія.
-Я так скучила! – сказала вона.
-Я теж, – Аня бачила, як очі Сергія світилися любов’ю. – Давай сьогодні пройдемося по нашому парку після роботи?
Аня кивнула.
-Ань! Ось ти де? Ви що це шепочетесь? – поруч з ними несподівано виник один з колег.
-Так ось, Аня пропонує мені попозувати для портрета. А я поки відмовляюся, – посміхнувся Сергій.
-А я б не відмовився. Аня у нас дівчина красива! Хоча так, тобі не можна, у тебе ж сім’я.
Ці слова ніби обдали холодною водою.
-Як же я могла забути про його сім’ю? – подумала вона. Вони і правда ніколи не говорили про це.
-Аню, тебе там начальство викликає.
-Спасибі, – пробурмотіла Аня.
-Анна Володимирівна, ви ж знаєте, що у нас є головний офіс в іншому місті?
-Знаю, – мляво сказала Аня.
-Ну от, туди потрібно співробітниця на ту посаду, яку ви займаєте тут. Оклад там вище. Завдання масштабні. Є перспектива кар’єрного росту. Ось, пропоную вам переїхати туди.
-Як переїхати? – здавалося серце Ані сповільнило свій біг. – Як переїхати?
-Ну так. А що вас тут тримає? До мами будете приїжджати на вихідних. Квартиру вам там дадуть, тимчасову. Потім може свою купите, в компанії є безвідсоткова розстрочка…
-Мені треба подумати, – сказала Аня.
-Звичайно звичайно. Чекаю вашого рішення до кінця місяця.
А ввечері Аня знову гуляла з Сергієм по засніжених алеях. Вони дивилися на дерева, покриті важким снігом і їм здавалося, що вони потрапили в казку. І звичайно ж вони багато сміялися.
Раптом подув вітер і Аня відчула якийсь дискомфорт в оці.
-Ой! – сказала вона.
Сергій одразу ж опинився поруч:
-В око щось потрапило? Дай подивлюся. Так… Начебто нічого не бачу… Ну-но поморгай…
Їхні обличчя були поруч і він потягнувся до неї, але Аня його м’яко зупинила.
А потім Сергій встав на коліно, зізнався їй у коханні і запропонував руку і серце.
Аня була щаслива.
-Він мене любить, любить, любить! – повторювала вона про себе, а її серце калатало в унісон.
Звичайно ж їй хотілося сказати “так”. Але в серці була маленька ранка, яка з кожним днем розросталася і шепотіла їй: він не один…
Вона знала, що варто їй погодитися, він піде до неї. Назавжди. І вони будуть щасливі рівно стільки часу, скільки захочуть бути разом.
Вона знала, що вона всемогутня, але…
Одного разу вони були в торговому центрі і проходили повз дитячий магазин.
-О! Дивись який набір лего. Я як раз такий Мишкові хотів купити! – радісно промовив Сергій і потягнув Аню в дитячий магазин з іграшками.
І в цей момент Аня зрозуміла: це кінець.
Вона стояла поруч з Сергієм, поки він оглядав всі набори, але думками була не з ним. Вона була маленькою дівчинкою, яка сидить за шкільною партою і пише твір: мої вихідні разом з татом.
Всі інші діти були з повних сімей і лише у неї батько пішов в іншу. А вона говорила всім, що він пропадає постійно у відрядженнях.
Вона пам’ятала свої заздрісні погляди, коли за подругами приходили батьки. Звичайно твір вона написала і навіть на відмінно і навіть про батька, якого ніколи не бачила… Вчителька знала, що у неї його немає, але не розкрила її таємницю.
-Хіба я хочу, щоб він йшов від своїх дітей? Хіба я хочу заподіяти їм такого?
Аня тихенько вийшла з магазину і зайшла в сусідній. Сховавшись за стелажем вона бачила, як Сергій вискочив за нею і став крутити головою на всі боки. Потім кинувся в одну сторону, потім в іншу. Потім дістав телефон і набрав номер Ані… А потім він пішов, засунувши руки в кишені пальто і трохи зсутулившись… Аня просто стояла і плакала.
-Дівчино, я можу вам чимось допомогти? – до неї звернувся консультант.
-Так, так… Можете дати мені склянку води?
Аня ридала в підсобці, тримаючи склянку в тремтячих руках. Вона відчувала, що всі почуття, які вона сховала кудись далеко, піднімаються вгору і виходять разом зі сльозами і їй стає легше.
Хвилин через 20 вона зателефонувала подрузі:
-Наталю, ти вдома? Я до тебе зараз приїду. Треба поговорити.
А потім набрала своєму начальнику:
-Здрастуйте, це Ганна Володимирівна. Так, я прийняла рішення і готова зайняти ту посаду, яку ви пропонували.
А потім вона вийшла з магазину і галасливий, яскравий натовп підхопив її і поніс до виходу.
Аня йшла і думала про те, що вона прийняла правильне рішення…
