– Аню, добре подумала? Адже це на все життя, – Ольга Миколаївна, зітхнувши, поглянула на дочку.
– Мам, не починай. Ми з Андрійом любимо одне одного. Все у нас буде добре, – Аня невдоволено закотила очі.
– Що ж, добро. Жаль батько не дожив, – Ольга Миколаївна з ніжністю подивилася на фотографію у різьбленій рамці, що була вчеплена на стіні.
Батька Ані – Віктора Геннадійовича, не стало кілька років тому. З Ольгою Миколаївною вони були знайомі з інститутом і прожили разом тридцять сім років. Жили б і надалі, але недуга взяла гору. Віктор Геннадійович пішов буквально на руках Ольги Миколаївни. Анна була дитиною довгоочікуваною, яка з’явилася в сім’ї після десяти років шлюбу. Батьки в ній душі не чули. Намагалися у міру можливостей балувати, але й за справу при нагоді сварили.
Після двох років знайомства Андрій – хлопець Ганни, зробив їй пропозицію. Аня з радістю погодилася. Після весілля купили квартирку в іпотеку, як і багато хто. Через півтора роки народився син Сергійко. Через три доньки – Оксана. Андрій працював, Ганна займалася будинком та дітьми. Бувало, сварилися, звичайно, як без цього, але по дрібницях та й мирилися швидко.
Ольга Миколаївна була за доньку рада. Із зятем теж порозумілися. Ну, а онуки – одна чиста радість. Ольга Миколаївна чим могла намагалася допомогти, де з дітьми посидіти, де закруток з городу привезти, а де й грошима. Знала, що з боку зятя допомоги чекати нема від кого. Андрій був молодшим сином серед трьох братів. Два старших жили в іншому місті з своїми сім’ями зі своїми клопотами. З батьків залишився тільки батько, якого забрав до себе старший із братів. От і намагалася Ольга Миколаївна замінити всіх бабусь та дідусів з обох боків.
Загалом все йшло гладко, поки Андрій не втратив роботу. Фірма, де він працював, збанкрутувала, та ще й з скандалом. Почали розбиратися хто і в чому винний. Андрій обіймав непогану посаду, і цього разу це зіграло йому не на руку. Поки тривав розгляд всіх цих справ, потенційні роботодавці дивилися на Андрія із сумнівом. На роботу брати не хотіли. Андрій швидко зрозумів у чому справа, але й залишатися без роботи не можна – дружина, двоє дітей. Сяк-так влаштувався. Зарплата в рази нижча, але прожити можна.
– Ти Аню не засмучуйся, все налагодиться. – намагалася підбадьорити доньку Ольга Миколаївна.
– І ти туди, мамо. Від Андрія який місяць це вже чую, а толку? З ранку до ночі на роботі, приходить навіть із дітьми не допоможе. Втомлюється він, бачите, на новій роботі. А я не втомлююся? Треба було думати, куди вплутувався. Все обіцяє, що тимчасово він тут, а мені, знаєш, вже здається, що його все влаштовує. І іншої роботи він просто не шукає. – Скаржилася Ганна.
– Ти що таке кажеш, – здивувалася Ольга Миколаївна. Анна продовжувала скаржитися, не зважаючи на зауваження матері.
– Я хіба про таке життя мріяла, коли одружувалася? Ледве тягнемо. А далі що? Скоро Сергійку місце в садку дадуть, на роботу вийду, то він і зовсім розслабиться. Навіщо мені це все? Ні, я собі вирішила, як місце отримаємо, так на розлучення подам. Ти ж мені допоможеш, спочатку? – Ганна запитливо зиркнула на матір.
– Ех, Ганно, Ганно, що ж ми з батьком упустили? Хіба так хотіли тебе виховати? – Ольга Миколаївна не впізнавала доньку.
– Так, якби ж мені такого чоловіка, як тато. Пощастило тобі, ти з ним, як за кам’яною стіною, жила, – Ганна знову пропустила повз вуха слова матері.
– Ти що думаєш, у нас важких моментів у житті не було? Та тільки раз вже вибрали один одного, вирішили долю пов’язати все навпіл і до кінця. Згадай, як у нас батько без роботи лишився. Він тоді зовсім був у відчаї. Та тільки я його не докорами вдома зустрічала. Вірила в нього і допомагала йому вірити, що все налагодиться. Та й він міг би мене лишити, коли у всіх його друзів вже по другій дитині народилося, а мені на оглядах казали, що дітей не буде. Але ж не залишив. Розплачусь, бувало, а він мене втішає, хоч бачу, що у самого на душі сум. Ти що ж, обрала свого Андрія лише для радості? А як перше лихо сталося, так і не потрібен став? – Ганна задумалася.
Андрій зупинився біля під’їзду. Додому йти не хотілося. Сьогодні на черговій співбесіді йому відмовили. Андрій вже уявляв сцену, яку закотить йому дружина.
– Привіт коханий. Вечеря якраз готова, – Ганна поцілувала чоловіка.
Андрій від несподіванки застиг на порозі. Давно він не бачив такої своєї Ганусі.
– Як пройшов день? – запитала Ганна, підсуваючи чоловікові тарілки, з вечерею і сідаючи поруч. Андрій розповів про невдалу співбесіду.
– Не хвилюйся, все налагодиться. Рано чи пізно розгляд цих справ закінчиться, всі зрозуміють, що ти ні до чого не причетний і ще в чергу встануть, щоб отримати такого фахівця. – Ганна, усміхнувшись, ласкаво погладила чоловіка по руці. – Втомився, мабуть, відпочивай, а ми з малечею вийдемо, прогуляємось перед сном.
– Ні, ні, не втомився. Ходімо всі разоме на прогулянку. – Андрій посміхнувся у відповідь. – Дітлахи, збираємося на вулицю! – Пропозиція викликала у дітей бурхливе захоплення.
Потроху, помаленьку, життя в сім’ї Андрія та Ганни налагодилося. Андрій знову влаштувався на добру роботу. Сергійку дали місце у садку, але замість того, щоб вийти на роботу, Ганна продовжила декрет. Щасливе подружжя вирішило, що настав час збільшити сім’ю ще на одну дитину. Найбільше такому рішенню була рада бабуся Оля, яка виходила на пенсію.
