– Уявляєш, Павлик крутить роман з Галею! Так, так! Саме з Галею – найкращою подругою Марії.
Андрій сів на диван з пультом у руці. Час – полудень, він прокинувся пів години тому, поснідав, хотів ще відпочити після вчорашнього.
Він учора зустрічався з друзями, була чисто чоловіча тусовка.
Спочатку більярд, потім посиденьки.
– Ти серйозно? – присіла до нього дружина, складаючи рушник на колінах.
Вона прасувала одяг після прання, і від почутого захотілося сісти.
– З найкращою подругою дружини?!
– Так, – байдуже відповів Андрій. – А що такого? Вони всі зраджують своїм дружинам.
– Але з подругою! З хресною своєю дитини… – зовсім засмутилася Віра.
– Ой, ну прямо несподіванка! – посміювався Андрій. – Галя у них майже оселилася.
– Марія сестрою її рахує.
– Ось і поділилася по-сестринськи.
– А вона знає?
– П-ф-ф! – відмахнувся Андрій. – Звісно, ні!
Віра встала до своєї дошки для прасування, вимкнула праску.
Через кілька хвилин попросила чоловіка скласти дошку і прибрати в шафу. Сходила на кухню, принесла собі і йому чай та канапки. Поставила на столик перед диваном і сіла поруч із ним, а потім і лягла до нього на плече.
– Так добре, – сказала Віра.
– Ага!
– Тільки ти і я! Неповторні хвилини, правда?
– Ага, але без дітлахів, якось нудно.
– І я скучила за два дні. І відпочила добре. Ми вчора вдень з дівчатами по магазинах пройшлися, потім каву випили в кафе, побалакали.
Андрій поцілував кохану дружину в маківку.
– Я радий, що ти трохи розвіялася.
– Андрію?
– Га?
– А ти мені жодного разу не зраджував?
Чоловік відсторонився від дружини, щоб подивитися їй в обличчя.
– Я ж казав тобі сто разів!
Віра пригорнулася до чоловіка сильніше.
– Просто серед твоїх друзів немає жодного, який би не зраджував своїй дружині чи дівчині.
– Ну, у мене їх не так багато.
– Як тобі самому з ними спілкуватися? Слухати їхні розповіді про коханок. Напевно, вони діляться подробицями і більш гарячишими?
Андрій повів плечем, до якого пригорнулася Віра, і почав швидко-швидко перемикати канали.
– Чи може смакують такі епізоди під час кожної зустрічі? При цьому посміюються з дружин.
– Віро, що ти таке кажеш?! – невдоволено відсунувся від неї Андрій. – Думаєш, ми сидимо весь вечір і обговорюємо дружин і коханок?
У мене немає нікого, крім тебе! – одразу відхрестився він. – Але це відбувається не так, як у вас. Повір мені! Ми не обговорюємо годинами сімейні та особисті справи. У нас є цікавіші розмови.
Павлик проговорився випадково, коли йому кілька разів надійшло повідомлення на телефон.
Галя якраз і писала.
– Уяви! Марія йому настільки довіряє, що ніколи не напише і не подзвонить, якщо він з тобою чи ви збираєтесь компанією. А ця … – скривилася Віра.
Андрій уже пошкодував, що розповів дружині. Так, у його компанії всі чоловіки зраджують своїм дружинам.
Дехто, може, й прибріхує. Подивишся на Кирила, який вчився з Андрієм на одному факультеті, і дивуєшся, як цей програміст взагалі одружився, ще й сина має.
І ось він вже охайний (заслуга дружини), підстрижений, трохи погладшав, від сидіння за компʼютером на роботі і вдома, сидить у компанії друзів і розповідає, як познайомився з дівчиною в мережі.
Зустрівся раз, два, може, й далі зустрічаються.
Мало хто йому вірив, але очі у Кирила сяяли, наче він пройшов усі рівні своєї непереможної компʼютерної гри.
Або Григорій – колега Андрія. Фанат роботи. Безвідмовний. Ніколи не може відмовити начальству, якщо треба вийти у вихідний або залишитися понаднормово, і не завжди йому це оплачують.
Живе лише надією про швидке підвищення цілих п’ять років. І цей він закрутив зі стажеркою з економічного відділу. Бачаться на її квартирі раз на тиждень.
І так про кожного міг розповісти Андрій. Іноді розповідав дружині після таких зустрічей з друзями, але про Павлика зазвичай не згадував.
Головний його товариш довгий час був порядним сім’янином, одружився з шаленого кохання. За Марією бігав пів року. Потім рік вони зустрічалися, а потім майже три місяці він чекав на її згоду на пропозицію руки й серця.
– Я тобі так скажу, – знову обійняв дружину Андрій. – Я навіть не здивований. Марія й сама винна.
– Все одно, як так можна?!
Андрію доводилося виправдовуватись за друзів, за себе. Він навіть подумки не зраджував Вірі.
У них прекрасна сім’я, і дуже різноманітне особисте життя, про яке обоє не говорять перед подругами та друзями.
Хоча у Вірі Андрій не був впевнений. Швидше за все, вона ділиться деякими подробицями із подружками. Так уже влаштовані жінки…
Андрій поїхав по дітей до тещі у другій половині дня, забув телефон удома.
Віра довгий час поглядала на нього, гортаючи стрічку у себе в телефоні. Але коли чоловікові прийшло з десяток повідомлень, вона не витримала.
Схопила слухавку, розблокувала (вона знала пароль чоловіка) і перевірила все!
Кожна програма, кожен месенджер, пошту, все!
Але нічого не знайшла, хіба підписку на групу любителів коргі. Вона не знала, що чоловік любить цю породу собак.
Через кілька днів Віра почала придивлятися до одягу чоловіка. Принюхуватись. Перевіряти потай кишені, шукати схованки – нічого!
Машину його запропонувала сама поїхати помити на мийці, чим дуже здивувала чоловіка. Також нічого!
– Не буває так! Усі друзі безсовісні гуляки, а він один, вірний! – думала Віра, придивляючись до Андрія ввечері після роботи.
Андрій бавився з синами, потім утрьох вони грали в приставку. Він і уявити не міг, про що думає його дружина у цей момент.
Настав той день року, найгірший, напевно, для Віри, коли чоловік приїхав і сказав, що вони з друзями знову збираються в улюбленому кафе відзначити день народження Степана.
– А потім? – намагаючись стримувати хвилювання, спитала Віра. – У вас ціла традиція: кафе, караоке – клуб. Торік ти потрапив додому о п’ятій ранку, а Кирило опівдні. Його дружина дзвонила мені, шукала його.
– Швидше за все. Степан, той ще, – нетерпляче потирав руки Андрій. – Не хвилюйся, – Андрій поцілував дружину в щічку, ми тільки чоловічою компанією.
– Не пущу! – раптом запротестувала Віра.
Андрій здивувався.
– Я вже не вірю, що ви збираєтесь тільки з хлопцями!
– Це безглуздо!
– Як кажуть: скажи мені хтось твій друг, і я скажу, хто ти!
– Ти справді думаєш, що я такий само?
Віра кивнула. Андрій відвернувся від неї.
– Ну припустимо! Ми всі «однакові», гультяї й зрадники.
– Ти сам мені говорив про них.
– Але ж я не такий, – спокійніше сказав дружині Андрій. – Невже ти за стільки років цього не зрозуміла?
– Своїм дружинам твої друзі кажуть те саме?
– Мені все одно, що вони говорять і як викручуються – це їхнє життя. Мені їх переконувати у протилежному? Донести начальству на Григорія? А Кирила насварити і сказати: ай–яй–яй! Не роби так більше, – помахав пальцем Андрій. – А зі Степаном взагалі перестати спілкуватися, він же ж і до своєї Каті гультяй був ще той.
– Тобі смішно, а мені не по собі, що в тебе такі друзі.
– Але ж я не фільтрую тобі подруг… Мені, наприклад, не подобається та ж Марія – заздрісна і нерозумна. Але я не забороняю тобі спілкуватися з нею.
Суперечка тривала недовго, Андрій все одно зібрався й поїхав святкувати з друзями день народження. Вірі залишалося лише писати, дзвонити й перевіряти.
Якоїсь миті Віра зателефонувала чоловікові. Третя години ночі, він уже був дуже веселий, а потім узагалі відключив телефон, дружина встигла тільки почути жіночий голос на задньому фоні.
Віра підняла подруг – дружин друзів Андрія.
Виявилося, що майже всі його друзі вже вдома!
На цей раз усі швидко погульбанили.
– А де Андрій? – задавала вона всім одне й те ж саме питання.
Ніхто не знав…
…Він з’явився наступного дня після обіду. Відразу хотів усе пояснити, але Віра зробила несподіване.
Вона не хотіла слухати чоловіка і…
Виставила його разом із валізою речей із дому!
– Ти такий самий, як і твої друзі! Нічим не кращий за них! – плакала вона.
– У мене сів телефон! Я і сам заснув у таксі. Водійка й відвезла мене…
– Водійка?
– Так, а що такого? Коротше, я не знаю, як, але я опинився…
– Мені все одно!
Віра виставляла чоловіка з дому, а він не збирався йти. Він все ще намагався порозумітися.
– Мамо, мамо! – прибіг старший син до батьків у спальню.
В руці у нього був мамин телефон.
– Тобі бабуся дзвонила, просила, щоб ти передзвонила. І якийсь дядько написав – він чекатиме тебе на місці, питає, чи ти сказала татові? А що треба відповісти? – запитав синочок.
Сварка між дорослими миттєво припинилася. Голова в Андрія різко перестала його турбувати. Віра вихопила телефон.
– Мишко, йди в кімнату, – попросила вона.
– Тобто ти слідкувала за мною. Перевіряла телефон, винюхувала одяг, чіплялася до моїх друзів, навіть заборонити намагалася спілкуватися з ними. А сама?
– Ти знав? Ти про все знав?
– Я ж не зовсім вже. Звісно я помічав. Мені нема чого приховувати, тому мені було все одно, хоч детектива за мною постав.
– Андрію, почекай, – спробувала схопити його за руку Віра, але чоловік взяв валізу і пішов з дому.
Віра розплакалася. А через кілька днів їй зателефонувала свекруха, щоб з’ясувати, в чому справа. Віра все розповіла.
– Ну, ви даєте! Один краще за іншого. Приїжджай і забирай цього.
Віра з дітьми приїхала до свекрухи, а за нею біля воріт припаркувався ще один автомобіль. Це був рієлтор. Віра хотіла зробити чоловікові сюрприз. Вони давно мріяли про дачу, підшукували потрібну ділянку, але самостійно не виходило знайти те, що потрібно.
Спеціальна людина впоралася за кілька днів і він написав своїй клієнтці того дня. Він чекав чоловіка й дружину на ділянці за містом, але не дочекався нікого.
Андрій спочатку не хотів слухати дружину, але під маминим пильним поглядом, при дітях і при сторонньому чоловікові йому довелося її вислухати.
За кілька хвилин усі дорослі, окрім бабусі, сіли в машини й поїхали оглядати ділянку.
Дорогою Віра й Андрій довго розмовляли. Нормально. Без галасу й звинувачень. Андрій пояснив, де провів ту ніч.
– Та у відділку! Ця таксистка відвезла. Я ж не говорив нічого. Вранці прийшов до тями, довелося пояснювати. Я обіцяю! Ніколи більше…
Обоє домовилися не приносити додому пліток і не розповідати один одному те, про що з ними діляться друзі й подруги.
А бачитися з ними вони стали набагато рідше. Андрію й Вірі зараз є чим зайнятися удвох на вихідні й у відпустці.
Роботи на дачі вистачить на кілька років уперед!
Андрій планує зробити там ремонт, щоб збиратися потім з друзями, а Віра захопилася садівництвом…
