– Я хочу купити дачу, – Інна Семенівна прийшла в гості до сина та невістки, щоб поділитися новиною. Вона нещодавно вийшла на пенсію, почала менше працювати, тому з’явилася купа вільного часу. І недаремно кажуть, що з віком усіх до землі тягне. Ось і її потягло. Захотілося свій город, свіжих овочів прямо з грядки, у землі копатися, садити квіти.
– Гарна ідея, мамо, – підтримав син Андрій. – Тільки коштує зараз все дорого.
– Та я грошей підзбирала, та й після продажу машини тата теж гарна сума вийшла. Думала, ремонт зробити, але вирішила, що дача важливіша.
Чоловіка Інни Семенівни не стало два роки тому. Його машина довгий час стояла без діла. Синові з невісткою вона не потрібна була, а вже Інні Семенівні й поготів. Вона й водити не вміла. Але все якось не піднімалася рука продати її, чоловік так любив свою ластівку. Але час все ж таки прийшов.
– Тоді взагалі чудово, – посміхнувся Андрій. – Ми трохи можемо додати.
– Ой, гаразд. І вам дача не буде зайвою. Будете зі мною їздити, відпочивати. Та й дітки потім у вас будуть, теж захочуть на свіжому повітрі побігати.
Весь цей час невістка Іра мовчала. Взагалі Інні Семенівні вона не подобалася. Вона сподівалася, що її син приведе в будинок поступливу дівчинку, яка їй допомагатиме, вчитиметься в неї, слухатиме її поради. Але Іра була зовсім іншою.
Нічого поганого вона не робила, але й гарного теж. З Інною Семенівною трималася ввічливо, але доволі відсторонено.
Нещодавно Інна Семенівна навіть образилась на неї. Жінка мала день народження, вона купу гостей покликала. Звичайно, на таку кількість складно однієї все наготувати. Тому вона розраховувала на допомогу невістки. Все чекала, коли та сама цю допомогу їй запропонує.
Але Іра мовчала. І навіть коли Інна Семенівна стала активно натякати, говорити, що навіть не знає, як їй упоратися з усім, Іра лише підтакувала. Довелося говорити прямо. Мовляв, Ірочко, прийди з ранку, допоможи мені накрити стіл.
І яке було обурення Інни Семенівни, коли Іра відмовилася.
– Я не можу, у мене з ранку справи. Тільки надвечір звільнюся.
– Ну як же так, – розгубилася свекруха, – А що мені робити? Може, ти зміниш свої плани?
– Вибачте, ніяк. Я давно вже запланувала справи і змінити нічого не вийде.
– Ох, а як же я впораюся? Я думала, ти допоможеш мені. Все ж таки не чужі люди!
– Інно Семенівно, – спокійно відповіла Іра, – ви повинні були спочатку у мене поцікавитись, перш ніж розраховувати на мою допомогу. І навіщо ви вирішили влаштувати таке грандіозне свято, якщо думаєте, що не впораєтеся? Максимум, що я можу це замовити доставку готових страв, щоб вам біля плити не стояти.
Інна Семенівна тоді дуже розсердилася. Що означає готові страви? Її ж на сміх піднімуть! Хазяйка має сама накрити стіл, сама все приготувати! Це навіть не обговорюється.
В результаті Інна Семенівна страшенно втомилася, і весь вечір невдоволено дивилася на свою невістки. А їй хоч би хни. Сидить спокійно, їсть те, що Інна Семенівна приготувала непосильною працею.
І зараз Іра мовчала. Що дуже злило її свекруху. Інна Семенівна розраховувала, що вони зрадіють, будуть вдячні їй, що все це вигадала. А невістці наче начхати.
– А ти, Іро, що скажеш? – єлейним голосом запитала жінка.
– Я байдужа до дачі та городу. Я нічого цього не люблю. Якщо хочеться з’їздити на природу, ми знімаємо якийсь будинок на вихідні, чи вибираємося з наметами. А на постійній основі мені особисто дача не потрібна. Але якщо вам хочеться, то я тільки за те, щоб ви свою мрію здійснили. Але на мене у цій справі не розраховуйте.
Свекруха стиснула губи. Знову вона свою цінну думку тут висловлює, навіть настрій зіпсувався.
Взагалі Інна Семенівна розраховувала, що Іра братиме безпосередню участь у дачних справах. Допомагатиме садити, доглядатиме город, приїжджатиме на збирання врожаю. Адже приємніше їсти овочі та фрукти, вирощені самостійно. Але, схоже, вона не збирається.
Але Інна Семенівна вирішила, що Іра просто поки що не зрозуміла, яке це щастя. А згодом втягнеться. Ще й не вигнати буде з дачі.
Ця думка її заспокоїла.
Незабаром Інна Семенівна і справді купила дачу. Ще так вдало все склалося – знайома продавала свою. Сказала, що втомилася їздити. І Інні Семенівні дісталася невелика ділянка з маленьким будиночком за дуже вигідною ціною.
Саме настала весна. Щойно сніг розтанув, Інна Семенівна вирушила готуватися до дачного сезону.
Були вихідні, тож вона попросила сина її відвезти. І Іру вмовила поїхати, хоч вона й не хотіла.
– Та хоч на будиночок подивишся, поїхали!
– Я ж кажу, що дачна романтика не для мене, – упиралася невістка.
– Я ж тебе робити нічого не прошу. Просто складеш мені компанію.
Загалом, вмовила її. І дуже вона хотіла побачити радість на обличчі невістки, коли та зайде на ділянку.
Але цієї радості не було. Навпаки, на обличчі в Іри читалося невдоволення, коли вона старанно оминала бруд.
Інна Семенівна одразу взялася до справи. Почала прибирати старий будинок, який пропах вогкістю. Там було багато сміття, за цією дачу давно ніхто не доглядав.
Інна Семенівна і кректала, і стогнала, щоб привернути увагу Іри. Сина вона відразу попросила прибрати на ділянці, а ось невістка ходила без діла, постійно поглядаючи на годинник.
Ні, пару речей вона допомогла прибрати, але особливого прагнення не спостерігалося. І навіть стогін свекрухи не розбудили її совість.
Додому Інна Семенівна їхала незадоволеною. І навіть більше не хотіла кликати до себе Іру.
Але коли потепліло, настав час засаджувати грядки, вона все ж таки попросила поїхати її разом з нею.
– Треба допомогти мені з городом, бо там багато всього потрібно зробити.
Інна Семенівна була впевнена, що просто так Іра відмовити не зможе. Але, мабуть, погано вона знала свою невістку.
– Вибачте, але я не копатимуся на городі.
– Це ще чому? – Здивовано поцікавилася жінка.
– Я ж вам із самого початку сказала, що дача мене не приваблює. Я не буду на ній нічого робити, просто тому, що мені це не подобається. І це була ваша мрія, а не моя.
– Ну, а як же допомогти? – обурилася свекруха. – Мені ж все це одній складно буде зробити!
– Так ви повинні були про це одразу подумати. Я ж вас не обманювала, я спочатку повідомила про те, що мені ця дача не потрібна, і я не робитиму там нічого робити.
– Це навіть не ввічливо, Іро! – дорікнула її свекруха. – Тобто я, літня жінка, горбатитимуся, а ти навіть мені трохи не хочеш допомогти?
– Вас же ніхто не просив, – знизала Іра плечима. – Якщо вам хочеться, то садіть, вирощуйте, прополюйте і поливайте ваш город. Мені це не потрібне.
– Подивимося, як ти заговориш, коли піде врожай! Знаєш, хто не працює, той нічого не отримує.
– Господи, Інно Семенівно, – вигукнула Іра. – Якщо мені потрібно буде три помідорини, я їх куплю. Наразі дефіциту немає. І можна придбати фермерські овочі. Я вважаю, що для себе їх вирощують ті, хто не має грошей на них, або хто дуже любить цю справу. Я не належу ні до першої, ні до другої категорії. Отже, вибачте, але цим я займатися не стану.
Інна Семенівна так і не змогла вмовити свою невістку. Вона дуже хотіла донести до неї, що вона не має рації, але Іра була надто впертою. Тоді Інна Семенівна вирішила діяти через свого сина.
– Твоя дружина зовсім знахабніла, – заявила вона, коли Андрій віз маму на дачу. – Я її попросила допомогти, адже мені одній складно все це робитиме. А вона нахабно відмовилася. Сказала, що не збирається поратися з моєю дачею! Так хіба робиться?
Андрій лише зітхнув. Він чудово знав і жінку, і маму. І в цій ситуації він був на боці дружини.
Іра йому розповідала, що її все її дитинство відправляли до села. І поки решта дітей там розважалася, Іра працювати. Лише ввечері вона мала трохи вільного часу. І ось з того часу вона нелюбить усе, що пов’язане із землею. І Андрій чудово знав, що вона нічого не робитиме на цій дачі. І намагався до мамі це донести.
Але мама до останнього стверджувала, що не стане нікого напружувати з цією дачею. І якщо Андрій мамі відмовити не може, його дружина робить це досить легко.
Він знову спробувала пояснити мамі, що Іра все це не любить і що вона спочатку про це сказала. Але Інна Семенівна відмовлялася це приймати, вважаючи, що невістка просто повинна допомагати свекрусі.
Найприкріше було наприкінці літа, коли Іра відмовилася навіть урожай взяти. Мало того, що за все літо один раз лише приїхала на дачу і майже нічого там не робила, то й овочів із фруктами взяла лише трохи.
– А мені куди стільки? – запитала вона, у відповідь на обурення свекрухи. – Ми стільки не їмо.
– Зробиш закрутки.
– Інно Семенівно, по-перше, я не вмію, а по-друге, я їх не люблю.
– Але ж Андрійко любить!
– Так ви робитимете, він у вас візьме. Йому одному пару банок вистачить.
– А мені що з цим робити?
Іра лише зітхнула. На язику крутилася фраза, що їй немає справи до того, що робитиме Інна Семенівна з кілограмами овочів. Але вона стримала її. Хотілося сьогодні обійтися без сварок.
– Роздайте комусь.
Але без сварок не обійшлося.
– Невдячні ви! Мало того, що не допомагаєте, то навіть не хочете брати від мене продукти. Я ж для вас стараюся.
– А ви не старайтеся, – огризнулася Іра. – Або хоча б поцікавтеся спочатку, чи нам це потрібно. Щоби потім не було претензій.
Дачу Інна Семенівна продала за кілька років. Виявилося, що це не так і весело, та й невістку вона так і не змогла перетягнути на свій бік. А одній надто вже важко.
І все ж у цьому вона звинувачувала Іру. Свою невдячну невістки.
