До весілля Андрій неодноразово казав Насті, що спочатку вони житимуть з його матір’ю Ніною Сергіївною. Мовляв, після того, як не стало батька вона все ще не може прийти в себе, постійно плаче, почувається самотньою і нікому не потрібною.
– Ти ж розумієш, Настя, – пояснював Сергій майбутній дружині. – Я не можу лишити маму. Я в неї один на всьому білому світі.
– Розумію, коханий, — відповіла дівчина. — Ти правий. Я на все згодна. Мама це святе.
Зрозуміло, на той час, Настя так відповідала, щоб сподобатися Андрію ще більше. Обмірковувати майбутнє життя зі свекрухою вона навіть не намагалася. Дівчина дивилася на Андрія закоханими очима, ловила кожне його слово, погляд, посмішку. Проза життя на той момент її особливо не цікавила.
І ось настав перший подружній ранок… Молодята тільки прокинулися, їм так хотілося поніжитися в ліжку, але…
Двері відчинилися без попереднього стуку і в кімнату зайшла Ніна Сергіївна. Усміхнена, навмисне бадьора, вона голосно привіталася:
– Добрий ранок! – а потім із зневажливою гримасою у бік невістки додала. – Скільки можна спати? Може, молода дружина чоловікові сніданок приготує?
Ось тут Настя і спустилася з неба на землю. Спочатку подумала, що Андрій одразу поставить маму на місце, але, побачивши, як він підстрибнув з ліжка, підбіг до неї, винно цмокнув у щічку, а потім почав виправдовуватися, вона зрозуміла, вірніше відчула:
– Даремно я сюди приїхала…
І дійсно. Тихо і мирно в сім’ї було лише перші кілька місяців. Немов свекруха накопичувала сили для кидка.
А потім почалося. Вона контролювала кожен крок Насті: Де була? Що робила? Чому так довго розмовляла телефоном? Що їла? Чому?
Якщо невістка хоч трохи в чомусь помилялася, то її « безвідповідальність і, звичайно, нахабство», прилітали до вух Андрія збільшеними в рази.
– Де ти знайшов таку дружину? Вона навіть підлогу мити не вміє, не те, що капусту шаткувати! Ох і намаєш ти з нею, синку!
Андрій ніяк на посил матері не реагував. І дружину цьому навчав:
– Настю, мама завжди такою була. Шуміла у справі і без. Ти просто не звертай уваги на те, що вона каже. Стався як до погоди. Адже ти не можеш заборонити сонцю світити. Так і з нею. Нехай каже, що завгодно, а ти своєю справою займайся… Не роби сцен через всяку нісенітницю.
– Це не нісенітниця, Андрію, – Настя притулилася до чоловіка, – мені й справді не можна хвилюватися. Тільки у мене не виходить.
– Не можна? – Андрій насторожився, – ти хочеш сказати, що…
– Так, – зупинила його Настя, – у нас буде дитина.
Андрій підхопив дружину на руки, трохи покружляв по кімнаті і, поставивши на підлогу, як велику коштовність, сказав:
– Я щасливий! Тепер ми матимемо зовсім інше життя. А з мамою я поговорю. Скажу, щоб дала тебе спокій. Вона ж повинна зрозуміти!
Ніна Сергіївна і справді відступила. До пологів. Як тільки народився онук Сергійко, вона знову почала сварити невістку.
Настя намагалася пропускати слова свекрухи повз вуха, як навчав Андрій, але в неї це погано виходило. Воно й зрозуміло: вагітність, пологи, безсонні ночі.
Якось чаша терпіння переповнилася, і вона заявила чоловікові:
– Все. Не можу більше. Шукай квартиру. Інакше твоя мама доведе мене.
– Ні, Настя, на квартиру ми не підемо. Самі купимо житло.
– Ти хоч уявляєш, скільки це коштує? – Вигукнула Настя зі сльозами на очах, – я не витримаю!
– Стривай, все не так погано. Мені нову роботу запропонували. Зарплата в рази більша. Щоправда, там постійні відрядження… Але ж ми хочемо свою квартиру? Значить, треба почекати.
І Настя погодилась. Справді: навіщо витрачатися на орендоване житло,, якщо все так вдало складається. Потрібно просто почекати.
За три роки Настя подала на розлучення.
Чому? А дуже просто. Андрій став їздити у тривалі відрядження. Мотався по всій країні. Виїжджав не на день-два, навіть не на тиждень. Бувало, Настя чекала на нього по два, а то й три місяці!
І весь цей час нещасна жінка жила зі свекрухою, яка легко переступала всі мислимі та немислимі кордони і впритул не бачила в Насті людину. Мало того, що контролювала з подвоєною силою, не давала спокою ні вдень, ні навіть уночі, могла образити публічно, розпускала чутки. І синові дзвонила чи не щодня, щоб розповісти, з якою негідницею він її залишив.
Спочатку Настя з нетерпінням чекала Андрія з відряджень. Сумувала. Коли приїжджав – раділа. Не могла надивитись. Так хотілося побути поряд якомога довше. Він теж не міг надихатися дружиною та сином. Так, у всякому разі, здавалося…
Але варто з’явитися Ніні Сергіївні, і вся увага Андрія переключалася на неї. Він не відходив від матері ні на крок, слухав її, затамувавши подих і кидався виконувати її численні хотіли.
– Послухай, – Настя ледве стримувалась, – може, твоя мама відпустить тебе до родини? Ти півдня спілкуєшся лише з нею. Нічого, що в тебе маленький син. За татом скучив. І дружина. Не стара, зауваж.
– Мама перехвилювалася, ти що, не бачиш? Я не можу залишити її. А тебе вона не хоче бачити. Коли вже ти навчишся з нею спілкуватись?
– Ти віриш, що це можливо?
– Я ж навчився.
– Невже? – Настя посміхнулася, – а мені здається, що ти просто переживаєш, що вина і тебе насварить.
– Нічого подібного. Я просто люблю її. От і все.
– А нас? Нас із сином ти любиш?
Андрій тоді нічого не відповів, бо якраз у цей час із кімнати свекрухи пролунав голос:
– Синку, посидь зі мною…
Щоразу Настя давала собі слово, що, коли Андрій приїде наступного разу, вона не ображатиметься на нього.
Просто пояснить йому, що багато часу він проводить з мамою, що вона, Настя, починає забувати смак його поцілунків і що син навряд чи відрізнить рідного тата від чужого дядька.
Але…
Андрій приїжджав…
Настя кидалася до нього на шию.
Вони перекидалися парою фраз.
І він йшов до матері до сусідньої кімнати.
За весь вечір міг жодного разу не зазирнути до дружини, не поспілкуватися із сином.
Іноді засинав поруч із мамою. Зрозуміло – втомився.
А Настя чекала…
І тихенько плакала, щоб не розбудити сплячого сина.
За кілька днів Андрій їхав…
І знову Настя залишалася віч-на-віч зі свекрухою. Ніна Сергіївна зловтішалася: нещасний вигляд Насті приносив їй невимовне задоволення. А як же! Адже вона знову довела «цій», що син належить тільки їй, матері. Нехай знає своє місце! А якщо вона «посміє відкрити рота» або хоч на секунду затриматися з роботи, то вона їй покаже! Син відразу дізнається, як «вірно» на нього чекають удома!
***
Того дня ранок якось одразу не вдався. Спочатку свекруха цілу годину «діставала», потім синочок категорично відмовився йти в садок. Умовляти хлопця часу не було: Настя запізнювалася на роботу. Про те, щоб залишити дитину з бабусею й мови не могло бути: вона ніколи не сиділа з онуком. І в садок не водила.
Настя почала одягати сина. Той, зрозуміло, здійняв шум.
Ніна Сергіївна вискочила зі своєї кімнати з «схвильованим» виглядом:
– Що сталося?! – Вона пильно дивилася на Настю. – Як ти поводишся з моїм онуком?!
– Ми спізнюємося, – Настя ледве стримувалася.
– Це не привід так поводитися з дитиною! Поводиться як мачуха! Я сьогодні ж зателефоную до Андрія.
– Дзвони кому хочеш! – не витримала Настя, залишила сина і, блискаючи очима, підлетіла до свекрухи.
Тій здалося, що невістка зараз не втримається.
Але ні. Настя максимально наблизилася до обличчя Ніни Сергіївни і прошипіла, пильно дивлячись у вічі:
– Ну, давай, дзвони… Чого застигла? Не дзвониш? От і тримайся від мене подалі… Про всяк випадок…
Ніна Сергіївна охнула, схопилася за бік…
Настя викликала швидку…
Чекати на свекруху з палати Настя не стала. Зібрала речі та пішла з дому.
Ніна Сергіївна так і не дочекалася невістки у палаті. На дзвінки Настя не відповідала. І свекруха запідозрила недобре. Зателефонувала синові і повідомила, що Настя довела її, а тепер зовсім пропала. Разом із онуком.
Андрій приїхав за кілька днів. Шукав дружину та сина у її батьків, у відомих йому подруг, навіть у своїх друзів. Усі в один голос твердили, що гадки не мають, куди поділася Настя. На роботі Насті також ніхто нічого не знав. Сказали, що вона прийшла, написала заяву про звільнення і пішла.
Ніна Сергіївна тільки говорила:
– Безсоромна! Як вона могла забрати сина у рідного батька?
– Напевно, ти перестаралася, – похмуро кинув Андрій матері, – ну, ось що тепер робити? Де їх шукати?
– Не хвилюйся, синку, – заспокоювала мати, – з’явиться. Нікуди вона не дінеться.
Настя з’явилася за два місяці. Весь цей час вона жила в іншому місті у дальньої родички, яка дала притулок, не ставлячи запитань.
Вона ж, трохи згодом, наштовхнула Настю на очевидну думку, яка сама Настю раніше не відвідувала:
– Дивно все це, не бачиш? Де це бачено, щоб молодий чоловік не прагнув провести час із дружиною, яку не бачив більше місяця, а то й два. Не інакше в нього хтось є.
– Може й є, – задумливо озвалася Настя, – так навіть краще. Цікаво, він і її привезе до своєї мами?
Зустрілися Настя та Андрій напередодні розлучення.
Чоловік кинувся до дружини, хотів обійняти, але натрапив на чужий погляд.
– Навіть не думай, – твердо сказала Настя, – не допоможе.
– Але я люблю тебе і не хочу розлучатися! – вигукнув Андрій.
– Невже? А я більше не хочу жити ні з тобою, ні з твоєю матір’ю. Все скінчено, Андрію.
– Але ж у нас син!
– І що? Він маленький, навіть тебе не пам’ятає. Навряд чи переживатиме.
– А як же я? Я переживатиму!
– Облиш. Ти чудово жив увесь цей час без нас.
– Я працював, не покладаючи рук! Заробляв на квартиру!
– Приведеш до неї іншу дружину…
– Яку ще дружину?
– Ту саму, – Настя дивилася на чоловіка впритул.
– Звідки ти знаєш? – зніяковів Андрій.
Настя розсміялася.
– Тільки не веди її до своєї мами – піде!
– До чого тут мама?
– Ні при чому. Абсолютно ні до чого…
Їх розлучили з першого разу. На суді Настя заявила, що вони з чоловіком понад три роки не живуть разом.
Андрій сперечатися не став…
Минуло близько десяти років. Андрій за цей час одружився ще двічі. Жодна невістка свекрусі не догодила.
Нині він живе з мамою. Ніна Сергіївна часто нездужає, потребує догляду. Тому про особисте життя Андрій не думає. Навіщо засмучувати маму вкотре?
Настя заміж так і не вийшла. Каже, що свого часу вже «наїлася».
