– Ну що, Таню, тепер ти у нас міська будеш. Даремно я бабусин будинок ремонтував, у порядок приводив. Доведеться продавати. А хотів і гараж поставити новий. – сказав батько, коли дівчина вступила до міського коледжу на бухгалтера.
– А я повернусь. Обов’язково повернуся, тату. – весело відповіла вона.
– Вискочиш заміж і згадуй як звали. Забудеш і батьків.
***
Після коледжу Таня, як і припускав батько, залишилася у місті. Не те щоб їй там подобалося жити, а кавалер був міський, Андрій. Весілля зіграли та потекли сімейні будні. Житла свого не було, знімали маленьку кімнатку, на більше не було грошей. Батько пропонував Тані продати будинок, але влазити до іпотеки дочка не хотіла. І так ледве кінці з кінцями зводять, тільки жити почали, а тут ще щомісяця платіж непідйомний. Андрія вона просила поговорити про допомогу з батьками, але він нічого просити не став – не мають грошей. Та й вибір сина вони не схвалили, сільська, усьому її вчити треба. Навіть грошову роботу знайти не може. А про синочка мовчали. Він заробляв нарівні із Тетяною, але робота у нього важка – машини ремонтує. На другу йти не можна, сильно втомлюється, а Таня лише папірці перебирає. Одного дня Андрій повернувся з роботи без грошей. Вирішив покататися на машині клієнта і сталася біда. Випадково, але всю зарплату довелося витратити на ремонт, ще й винний залишився. Звільнили. Місто невелике, чутки розповзлися швидко, у подібні майстерні його не брали. Грошей не було навіть сплатити за кімнату.
– Твій батько обіцяв дім продати. Я чув, як ви розмовляли з ним. Відкриємо свою майстерню, працюватиму на себе.
– Хто до тебе піде тепер, ти собі всю репутацію зіпсував.
– Про що ти говориш! Ти маєш підтримувати чоловіка! Як там говорять? У горі та в радості! А ти?
– Будинок батьки можуть продати, але гроші підуть на житло.
– Треба спочатку розкрутити бізнес, а потім буде і житло, і машина, і все, що захочеш.
– Попроси своїх вкластися в твій бізнес і план напиши. Витрати прикинь, а я подивлюся.
– Вони не мають грошей.
– А по них і не скажеш!
– Тобі звідки знати?
– Спостереження. Квартира чотирикімнатна на двох. Машина дорога. Чому ми не можемо жити з ними? Чому вони не хочуть розміняти? І на дні народження твоєї мами стіл був не з дешевих продуктів. Та й одягнені вони добре.
– Я дорослий, а вони тепер живуть для себе. Мені вони нічого не винні.
– А мої значить винні? Шукай роботу, інакше нас виженуть із кімнати.
Андрій не знайшов, що відповісти. Роботу він шукав, але безуспішно. Таня попросила грошей у батьків заплатити за кімнату.
– Це вперше і востаннє. Ми тепер і на їжі заощаджуватимемо, раптом ти так і не влаштуєшся.
– Ми так не домовлялись. Дружина має годувати чоловіка. Чоловіки люблять м’ясо.
– Ми взагалі не домовлялися. Буде картопля, капуста, макарони. Якщо моїх грошей вистачить, то м’ясо буде, але я сумніваюся. Дружина має годувати чоловіка, а чоловік повинен працювати, а не на дивані сидіти.
Тетяна вже думала про повернення до рідного села. Там має будинок, роботу знайде. Якщо не бухгалтером, то продавцем. Андрій все ще був у пошуку.
– Не буде грошей на оплату кімнати, я повертаюся додому. – сказала Таня.
– А де житиму я?
– У тебе два виходи. Їдеш зі мною чи повертаєшся до батьків. Але зваж, якщо зі мною, то сидіти вдома ти не будеш. Роботу тобі знайду. Будеш і вдома працювати, у нас хоч і село, але будинок сільський та город свій.
Андрій згадав своїх бабусь. Раніше він проводив у них канікули. Потім їх не стало, батьки продали два будинки та поміняли двокімнатну квартиру на чотирикімнатну. Куди їм велика квартира, якщо Андрій єдина дитина? Одна кімната завжди була порожня, там навіть меблів не було. Він думав, що коли одружується, то приведе дружину, але все вийшло інакше. Мати одразу дала зрозуміти, що не про таку невістку мріяла. Потрібно було обирати міську, з квартирою, а ще з машиною. У свою квартиру вона нікого не збиралася пускати. “На готове всі раді. Наречена має бути з приданим.” – Завжди говорила мати Андрію.
– Таня, давай поїдемо. Я не хочу більше шукати тут роботу. Мати весь час на мене тисне. Адже вона про бізнес придумала.
– Дала б грошей, якщо придумала.
– Вона не дасть, має принцип. Я одружився не з тією.
– Я помітила, що не подобаюсь їй. І що тепер? Ми лише півроку одружені.
– Все, що я казав, це її слова. Я ж думав, що мати має рацію.
– Довго до тебе доходило, а я одразу все зрозуміла. Я напишу заяву про звільнення і ми поїдемо. Батькам говоритимеш? Раптом тобі мама пораду дасть гарну!
– Ні. Я її більше не слухатиму.
***
На новому місці все налагодилося. Знайшлася гарна робота.
Андрій із батьком Тані будували гараж, коли з’явилися батьки Андрія.
– Це те, що ти не хотіла продавати? – звернулася до Тані свекруха. – Але нічого, настане час і ви розлучитеся з цим будинком. А у батьків такий самий?
– Майже.
– Це добре. Два будинки можна буде поміняти на гарну квартиру.
– Хто вам таке сказав?
– Чоловік у тебе є. Хазяїн він, що скаже, те й робитимеш.
– А ви у своїй сім’ї хто?
– У сенсі?
– Ви все вирішуєте.
– Це я, і я маю право командувати моїм сином. Я його виростила.
– Дім мій. Командувати тут не дозволю. Якщо хочете нормально спілкуватися, то зменште свій натиск. Якщо ні, то просто їдьте.
– Нахабне село. Андрію, ти маєш приборкати свою дружину. Твою матір образили.
– Мама. Тобі краще поїхати. Я в місто не повернуся, мені все тут подобається. Мені й у бабусь завжди подобалося. Ти ж не послухала батька. Я пам’ятаю вашу суперечку. Як він не хотів продавати будинок своєї матері, просив залишити. Була б дача. А тобі закортіло велику квартиру. І навіщо вона вам?
– Це вона тебе навчила? Підкаблучник.
– Я сам вирішив. Мені треба працювати, справ багато.
– Ми їдемо.
– Бувай, мамо. Тату, ти теж їдеш?
– Я залишився б. Можу допомогти.
– А я як? У машині на тебе чекатиму? Сідай за кермо!
Батько Андрія приїхав за дві години. Він встиг відвезти дружину і навіть посваритися з нею.
– Я на два дні. Не виженете? Вихідні. Говоріть, що робити. Набридло сидіти у квартирі.
Батьки Андрія розлучилися. Сварка назрівала давно, але все прискорилося після поїздки до сина. Квартиру довелося ділити та купувати нову, вже менше житло. Батько із задоволенням залишився б у селі, але у місті була гарна робота, кар’єра.
– Тату, ти завжди можеш приїжджати до нас. Таня не проти. Правда, Танюша.
– Звісно, ми завжди вам раді.
Мати так і не змогла змиритися із вибором сина. Навіть коли народилися онуки, вона жодного разу не приїхала. Село не для неї. Внуків бачила рідко і завжди була незадоволена.
Натомість батько був частим та бажаним гостем.
– Усі онуки до села їздять до бабусь та дідусів, а в нас навпаки, дід до онуків. – жартував батько Андрія.
