Розкрилося все випадково. Алла ніколи не стежила за своїм чоловіком, не перевіряла його телефон і не стежила за рухом коштів за банківськими картками. У неї вистачало своїх турбот – вона працювала в турагентстві, вирішуючи найрізноманітніші, але такі важливі для клієнтів питання, потім забирала трирічного сина Максима з садка, переходячи вже до його не менш важливих питань. А далі, як завжди: суп, котлети, прання, серіал біля ноутбука… Так що про життя чоловіка Андрія вона знала лише те, що він працює програмістом в одній великій фірмі, двічі на тиждень ходить в спортзал і іноді у вихідні їздить із друзями на риболовлю.
У той день у Алли трапилося лихо – одні її клієнти: сім’я з п’яти чоловік, не встигла на пересадку через затримку рейсу, вона весь вечір висіла на телефоні і втомилася, тому, коли все вирішилося, вона просто пішла приймати ванну, хоча Андрій ще не повернувся з тренування. Залишила двері відчиненими, щоб слухати як там син, дала йому свій телефон. Спочатку все було гаразд. А потім вона почула плач сина, вистрибнула з ванни і, плутаючись у рукавах халата, побігла до сина. Син впав, телефон теж. Екран вщент. Алла сама готова була заплакати, але зібралася з силами і почала втішати сина, міцно притиснувши його до себе. Потім із сином на руках вона підбігала до стаціонарного телефону та викликала швидку. Напрочуд вона приїхала швидко, і молоденька фельдшер констатувала:
– Треба в лікарню. Перевірити чи все впорядку.
Алла так і була в халаті і з мокрим волоссям. Як їхати у такому вигляді? Добре, що тут приїхав Андрій – вона з полегшенням почула, як у дверях повертаються ключі. Швидко розібравшись у ситуації, він взяв сина і сказав:
– Я його відвезу.
– Я з вами, – жалібно попросилася Алла, відчуваючи ще більше почуття провини.
– З мокрою головою? – із сумнівом запитав Андрій. – Висуши спочатку і їдь на таксі слідом.
Алла вказала йому на свій телефон, екран якого покрився мережею тріщин і безперестанку блимав. Андрій дістав свій телефон, засунув його в руки Алли і сказав:
– Тримай мій, ми побігли.
Ковтаючи сльози, Алла дістала фен і висушила волосся. Одягла джинси та джемпер. Відкрила програму, щоб викликати таксі. Воно відразу попросило оцінити поїздку. Алла машинально поставила оцінку, і перед тим, як набирати адресу, зауважила, що перша, яку їй пропонується, абсолютно не знайома. Але зараз думати про це не було часу, і вона просто замовила машину. Вже потім, сівши в таксі, вона знову зазирнула у додаток, щоб подивитися, куди він там їздив. Раніше вона ніколи нічого подібного не робила, тож у неї навіть вуха почервоніли і, здавалося, що водій, строгий дядько з вусами, здогадується, що вона робить щось неналежне і дивиться на неї із засудженням. Ця адреса в історії поїздок повторювалася із завидною постійністю. Придивившись до дат, вона з жахом зрозуміла, що це ті дні, в які в чоловіка тренування.
Алла погасила екран. І що тепер їй робити із цією інформацією? Навіщо вона лише подивилася? Ще трохи подумавши, вона знову його ввімкнула, щоб перевірити дзвінки. Так і є – у вихідні останній виклик якійсь Олені. Як там кажуть, прийшла біда – відчиняй ворота?
У лікарні вона насилу відшукала чоловіка і сина, тих вже прийняли і перевірили – все було добре.
Додому вони повернулися пізно, нагодували сина шоколадними кульками з молоком, потім Андрій, як зазвичай прочитав йому казку перед сном.
Алла не знала як поводитися. Якби він, наприклад, почав сварити її, що вона пішла у ванну, кинувши малюка одного, вона у відповідь тоді б сказала, що якби після роботи він йшов додому, а не їхав до Олени, було б кому доглянути за сином. Але він не те, що не звинувачував її, навпаки, втішав, казав, що це може статися з кожним. А наступного дня взагалі купив їй новий телефон.
– Навіть і не думай нічого йому казати! – порадила подруга, якій вона розповіла про свою проблему. – Вони тільки цього й чекають, що їх розкриють. Ну, може, у нього криза середнього віку або втомилася від побуту. Походе до неї трохи і забуде про цю Олену.
Алла слухняно кивала, вона й сама не хотіла розлучатися з чоловіком – синові потрібен батько, а їй потрібен чоловік, тож…
Але довго вона терпіти не змогла. Щоразу, як він повертався з тренувань, кидаючи на підлогу сумку з формою, їй хотілося плакати. Ні, ну треба так прикидатися! І одного разу не витримала, витрусила цю форму на підлогу і голосно запитала:
– А ти в курсі, що вона пральним порошком пахне? Ти її взагалі колись одягав?
Чоловік дивився на неї з непідробним подивом, а Алла опустилася на пуф, прикрила обличчя руками, заплакала і запитала:
– Хто така Олена?
Андрій видав якийсь дивний звук, а потім промовив:
– Я знав, що довго не вийде від тебе приховувати… Пробач…
– Пробач? – вигукнула Алла. – Це все, що ти можеш сказати? Забирайся геть!
– Цього я й боявся, – зітхнув він. – Що ти одразу розлучишся зі мною.
– Їздити туди ти, значить, не боявся, – уїдливо сказала Алла. – Можна подумати, тебе хтось примушував.
– Ні, я сам, – не став відмовлятися Андрій. – Але ти зрозумій, хто їй допоможе, крім мене.
– Я маю тебе зрозуміти? Ну, це вже взагалі! А хто мене зрозуміє? Вона в курсі, що у тебе є дружина та дитина?
– Звичайно, в курсі, я їй фотографії завжди показую.
Алла насилу уявляла, що з коханкою можна розглядати фотографії сина, що поїдає морозиво та дружини з букетом квітів. Так, її чоловік вміє здивувати.
– Знаєш, що – вистачить. Я не хочу з тобою більше розмовляти. Збирай речі та йди.
Андрій не став сперечатися, поклав у ту саму сумку пару сорочок, джинси, бритву та ноутбук.
– Решту заберу потім, – буркнув він і пішов.
Сину Аллі довелося сказати, що тато поїхав у відрядження. Зараз у неї зовсім не було сил пояснювати йому, що його тато ошуканець і веде подвійне життя, тому йому більше немає місця в ньому. Вона проплакала весь вечір, а вранці все пішло своєю чергою, і плакати було ніколи.
Коли наступного вечора пролунав дзвінок у двері, Алла сподівалася, що це Андрій прийшов вибачатися. І одночасно боялася, що він просто хоче забрати речі, що залишилися. А ще сердилась і збиралася висловити йому все, що вона про нього думає. Але на порозі опинився не Андрій, а худенька дівчинка років п’ятнадцяти, у короткій синій курточці та з кросівками на босу ногу – як ще можуть ходити підлітки.
– Доброго дня, – сказала вона. – Ви Алла?
– Так, – розгублено відповіла Алла, не розуміючи, що тут потрібно цій пигалиці.
– А я Олена. Сестра Андрія.
Напевно, на обличчі у Алли був такий подив, що дівчина уточнила:
– Вашого чоловіка. Він сказав, що ви все дізналися про мене та про маму.
– Сестра? – Заїкаючись, повторила Алла. – Яка сестра? Він же сирота…
У дівчини округлилися очі, але тут до Алли почало доходити.
– Вибач, – сказала вона. – Проходь.
Відчинила двері. Дівчина зайшла до квартири і в нерішучості зупинилася. Тут у коридор вибіг син.
– Максимчик! – радісно промовила дівчина і, впіймавши погляд Алли, додала. – Так хотіла його завжди побачити…
Алла запросила Олену на кухню, і поки та просила пробачити її брата і всю провину брала на себе, Алла наполегливими питаннями з’ясувала всю правду. Коли Андрій познайомився з Аллою, дочкою професора та мистецтвознавця, він злякався розповісти правду її батькам, які, як належить у день знайомства, почали з’ясовувати біографію та матеріальне становище обранця дочки. Як сказати таким людям, що батька давно не стало, а матір дуже любить гуляти? Ось він і збрехав, що обох батьків давно не стало. Ну і потім одна неправда перекрила іншу. Якою б не була його мати, все ж таки мати, і він регулярно приїжджав до неї, привозив продуктів, лагодив крани та вимикачі. До того ж, у нього була сестра, для якої він взагалі був променем світла в темному царстві. Цього року Олена здавала ЗНО, і Андрій приїжджав займатися з нею. Тож це вона, Олена у всьому винна. Вона готова відмовитися від цих занять, аби Алла дозволила Андрієві повернутися додому і вибачила його.
– Він зараз у вас? – Запитала Алла.
Олена кивнула.
Алла не думала надто довго. Зібрала сина, викликала таксі і разом з Оленою поїхала на ту саму адресу, яка міцно закарбувалася в її пам’ять. Максим спитав про Олену:
– Це хто?
– Це твоя тітка Олена, – сказала Алла. – А зараз ми з тобою познайомимося ще й із бабусею.
Щиро кажучи, Андрія вона вибачила не відразу. Але не через те, що він так довго обманював її, а за те, що соромився своєї сім’ї і позбавляв матір та сестру спілкування з Максимком.
– Ти в дитинстві про манну кашу читав? – Нарешті з посмішкою запитала вона, коли злість і образа остаточно її відпустили. Андрій уловив її настрій, широко посміхнувся і промовив:
– Читав. Все таємне стає явним. Я більше не буду.
І вони засміялися.
