-А знаєш, Ромка сказав, що ти погано готуєш, – як би між іншим, сказав Вадим доїдаючи котлету. – Що твої голубці ледве проковтнув, такі вони були несмачні.
Маша кинула ганчірку, якою витирала шафу і крикнула:
-Вадим, ти зі своїм другом нерозлучним не знахабніли часом? Ви все обговорюєте? Мене, їжу і не дай Боже, наше особисте життя?
Вадим знизав плечима.
-Ну так, буває. А що в цьому такого? Ти напевно зі своїми подружками мене теж обговорюєш?
Маша, мало не по складах, твердо сказала:
-Я. Своє. Особисте життя. Ні з ким. Не обговорюю. Навіть із мамою! Ми з тобою одружені вже два роки, а я щодня чую – «Рома, Рома». Може вистачить?
Вадим образився:
-Ну знаєш? Я Ромку знаю стільки, скільки себе. Ми разом у одному дитячому будинку на сусідніх ліжках виросли. Звичайно, іноді він мені дає поради, цілком справедливі. Саме він показав мені на тебе і сказав, що ти будеш мені гарною дружиною. Хіба він не правий? Ми з тобою ідеальна родина. Кохаємо один одного, не сваримося.
Маша із сарказмом сказала:
-Дуже ідеальна. Я, ти і наш “милий друг” Ромочка.
Вадим обійняв її.
-Маша, я не розумію твоєї неприязні до мого друга. Він ось добре до тебе ставиться, букет квітів завжди тобі приносить.
Маша вигукнула в серцях:
-Та щоб щоб йому добре було з тими букетами. Бачити і чути про нього не хочу, – і в сльозах вискочила з кухні.
Маша пам’ятала, коли вперше побачила цю нерозлучну парочку. Вона була на дні народження свого інститутського друга Олексія, який не втрачав нагоди показати їй свою симпатію. Вона сиділа поряд з ним і він зворушливо доглядав за нею. То соку наллє, то салат підкладе. І тут хтось сказав:
-А от і наші нерозлучники прийшли. Позачергову їм!
Маша з цікавістю подивилася на новоприбулих. Обидва симпатичні. Але Рома лідер у їхньому союзі, відразу видно. А Вадим трохи затиснутий. Але саме він сподобався їй більше. Хоча Ромка й намагався привернути її увагу до себе.
Вадиму мабуть вона теж сподобалася. Він запросив її на танець. Вона помітила, як пересмикнуло Рому і як засмутився Олексій. Але їй уже було байдуже. Між нею та Вадимом простяглася невидима ниточка, це вони одразу зрозуміли. І з того часу воні жодного разу більше не розлучалися.
Вона витерла сльози і рушила назад. Вадим розмовляв по телефону.
-На рибалку? В суботу? Зараз у Маші спитаю, – і притиснув трубку до плеча.
-Кохана, нас Ромка запрошує за місто на рибалку. Поїдемо?
Маша похитала головою.
-Ми ж мамі моїй обіцяли яблука зібрати, забув?
Вадим кивнув і знову заговорив по телефону.
-Ні, Рома, ми не можемо. Я Світлані Миколаївні обіцяв допомогти в саду. Так що вибач, – і насупився.
-Не треба так. Ти ж сам казав, що сім’я найдорожча. Ну, розумію, що ти старався. Ще раз, вибач, – і вимкнув телефон.
Маша обняла його за шию і шепнула:
-Дякую.
Вадим здивувався.
-За що?
Вона лагідно посміхнулася.
-За твої слова про сім’ю. Я це оцінила.
Він підняв її на руки.
-А як же. Ти і твої батьки для мене тепер найближчі та найрідніші, – і поніс її до кімнати.
Але рано Маша раділа. Рано вранці в суботу годині о п’ятій задзвонив мобільний чоловіка.
-Ромка, ти? А що так рано? Що трапилося? Тобі погано? Я зараз, – і плутаючись в одязі, став натягувати штани.
-Чекай, я скоро.
Маша підвела голову.
-Що трапилося?
Вадим тремтячим голосом відповів.
-Ромці погано. Не знаю точно, але в нього такий голос був. Маша, вибач, на дачу без мене з’їздиш, гаразд?
Маша обурилася:
-Як так? Вадим, миленький, не вір. Він тобою маніпулює. Вийшло не по його, ось він і вигадує.
Вадим теж не стримався.
-Та як ти так можеш? Ромка мені як брат. Тобі яблука важливіші, ніж життя людини?
Маша зрозуміла, що сперечатися марно і махнула рукою:
-Їдь. Але я маю рацію, ось побачиш.
На дачі вона сортувала яблука. Які сушити, а які варити. І раптом почула звук повідомлення із соціальної мережі. Вона увімкнула телефон і відкрила файл. Фотографія Вадима з рибиною та усміхнене обличчя Романа, який усе це сфоткав. Маша зрозуміла це послання:
-Мовляв, дивись, люба, як я захочу так і буде.
Розмова з Вадимом була короткою. Маша з кривою усмішкою, тримаючи свої речі в руках, сказала:
-Все вистачить. Я втомилася і більше не можу. Живіть зі своїм Романом, як хочете, а я йду і подаю на розлучення. Прощавай, – і грюкнула дверима.
І вже не бачила, як Вадим зі стогоном обхопив голову і сів на підлогу. По його обличчі текли сльози. Він розумів, що винний. Піддався вмовлянням Ромки і поїхав на цю кляту рибалку. Він виявився слабаком і повівся на слова – «тобі дружина дорожча за мене, твого друга дитинства?»
За два місяці вони випадково зіткнулися у парку. Маша йшла в довгій сукні і насолоджувалася останніми теплими днями. А Вадим утік із магазину з продуктами. Помітивши один одного, вони обоє зупинилися на секунду. Але зробивши невимушені обличчя, привіталися.
-Як живеш, Машенько? – жадібно оглядаючи дружину, спитав Вадим. Він бачив, що вона в чомусь змінилася, але поки що не міг зрозуміти в чому.
-Чудово. А ти, – усміхнулася Маша, з сумом дивлячись на схудлого і змарнілого чоловіка. І тут порив вітру обліпив сукнею фігуру Маші і Вадим помітив невеликий животик. Він вражено спитав:
-Ти вагітна?
Маша з досадою обсмикнула сукню і сказала – Так. Але це тебе нічого не зобов’язує. Я не хочу, щоб нашу дитину обговорював твій Рома. Щоб диктував, як мені годувати та одягати, гуляти чи не гуляти з дитиною. Ну гаразд, пішла я. Мені ще в жіночу консультацію сьогодні, – і вона зробила крок далі.
Вадим схопив її за руку.
-Маша, почекай? А як же я? Як ми?
Вона знизала плечима.
-Ну не знаю. Ти з другом порадься, він тобі підкаже. Або дозвіл дасть.
Вадим розлютився.
-Що ти мене постійно Ромкою тицяєш? Я чоловік і сам вирішую, що робити!
Маша висмикнула руку і з нотою образи сказала:
-Ой, ти що? Увесь час, що ми були разом, тільки твій Рома вирішував, як нам жити, куди можна, куди не можна. Я це нещодавно зрозуміла. Ось коли це ти зрозумієш, не знаю. А зараз вибач, мені час.
-Ну і що ? Ну, у положенні, що такого? Тобі не розповіла відразу, значить не від тебе, – міркував Рома, сидячи за столом у Вадима. – Та вона така сама, як наші з тобою матусі. Нагуляла від когось і корчить із себе святу. Не вір їй, вона тобою маніпулює.
Вадим розреготався. Ромка здивувався:
-Ти чого?
Вадим крізь сміх, відповів:
-Маша про тебе те саме говорила, а я не вірив.
Рома повчально сказав:
-Ось бачиш, вона весь час налаштовувала тебе проти мене. А це погано. Хороша дружина повинна розуміти, що чоловіча дружба найміцніша і найнадійніша. Як наша. Яка перевірена часом. Забудь про неї, ми тобі іншу знайдемо.
Вадим підвівся.
-Знаєш, Рома, я тільки зараз зрозумів, що Маша мені дорожча за всіх на світі. Навіть дорожче за тебе. І не смій її чорнити. Ця дитина моя, я навіть не сумніваюся. Як мені раніше не спало на думку, чому ти досі один. Ти не любиш свою матір, яка тебе народила і всіх жінок. Шукаєш чого немає. Давай так. Ми залишаємось друзями, але на відстані. Я повертаюся до родини і більше нічого не хочу чути. Якщо згоден, ось моя рука.
Рома нервово схопився:
-Та пішов ти. Я для нього стараюся, щоб не обдурив хтось, а він мені, «друзі на відстані». Або ти зі мною або, ну ти зрозумів.
Вадим твердо сказав:
-Я все сказав.
Ромка пішов до дверей і озирнувся.
-Забудь мій номер телефону, зрадник. Ти такий самий, як моя мати. Тільки вона мене заради мужиків залишила, а ти заради баби,– і грюкнув дверима.
Маша вибачила Вадима. Він довго каявся перед нею, вибачався. Казав, що нарешті все зрозумів. Вона просто сказала:
-Я рада. Але як же твій друг?
Вадим замислився на мить.
-У нас у кожного своя дорога. Якщо йому буде потрібна моя допомога, не вигадана, завжди простягну руку допомоги.
Маша поклала його руку на свій живіт.
-Ми раді, що у нас такий тато. Надійний та вірний.
