– А чи не завести мені коханку? – подумав Славко, придивляючись до своїх колег-жінок. – Он і Володька і Сергій на сторону ходять. Чим я гірший? Начебто ще не старий, симпатичний, та й гаманець дозволяє!
Після того як Ларису, дружину Славіка, підвищили, вона стала якоюсь агресивною. Постійно пиляла чоловіка, що він їй не допомагає. А що допомагати? Які у міській квартирі можуть бути чоловічі справи? Полку прибити? Так усі прибиті давно. Кран відремонтувати? Ну, вибачте, він не сантехнік! Для цього є спеціально навчені люди! А все інше – жіночі справи! Ну не варити ж йому борщ вечорами?
До речі, з моменту підвищення Лариса і не готувала цей самий борщ. Славік якось заїкнувся про це, то вона, уявляєте, що сказала?
-Картоплі, моркви, буряків, – каже, – до мого приходу хоча б начисти, тоді зварю!
Де це бачили, щоб мужик картоплю чистив? Приходь раніше і чисти! Ти ж жінка! А то навчилася на роботі затримуватися – дитину з садка найостаннішою забирає! Бідна дитина! Як йому там одному?
-Забери, – каже, – сам. Ти ж раніше з роботи повертаєшся!
А як забирати, якщо вихователька почне щось змушувати робити: допомагати щось лагодити, пересунути, забрати. Ні! Він втомлюється після роботи, щоб ще на чужого дядька просто так орати!
-Ти сама винна, що нічого не встигаєш, – вимовляв Славік дружині, – навіщо пішла на підвищення? Залишалася на колишньому місці – не довелося б на роботі затримуватися!
-Ну то ти тоді працюй, щоб тебе підвищили! – казала Лариса. – Я повернуся до колишньої посади і знову забиратиму вчасно дитину з дитячого садка і варитиму борщі. На дві звичайні зарплати ми з тобою не проживемо! Цих грошей тільки на іпотеку вистачає та комуналку сплатити.
-А як же раніше сплачували? – дивується Славік.
-Так мама моя допомагала. А зараз їй самі гроші потрібні. Має ремонт!
“Бач яка! – сердився Славік на тещу. – Не могла почекати зі своїм ремонтом! Знає ж, що у нас іпотека!”
Але на підвищення Славік не хотів. Бачив по своїх вищих колегах, як вони працюють: ні кави тобі попити, ні піти раніше. Славко так не хоче. Він що, кінь чи що?
Втім, набридла йому Лариса зі своїми примхами. Вирішив він їй помститися. Вибір припав на колегу (навіщо далеко ходити?) Жанночку: не сказати, що красуня, але з шармом і великою гарною… Єдиний недолік – маленька дитина, але ж не з нею Славіку кохання крутити.
Жанночка виявилася напрочуд веселою, легкою у спілкуванні і зговірливою дівчиною. Через пару побачень вони вже були знайомі ближче нікуди. У Жанночки на нього завжди чекав теплий прийом, гаряча домашня вечеря і бурхливе продовження.
Та ще з боку Лариси з’явився приємний сюрприз: її мама погодилася забирати онука з садка та годувати його вечерею, тому дружина почала ще довше затримуватись на роботі. Вона думала, що, залишившись без вечері, чоловік одумається і почне хоч якось допомагати по дому, але… Лариса не знала, що Славік з’являвся вдома буквально за кілька хвилин до її приходу. Ситий та задоволений.
Єдиний момент, який затьмарював нове ситне та спокійне життя Славіка було те, що Жанночка ставала похмурою та небалакучою, коли він приходив до неї з порожніми руками. Вечеря ставала мізерною, ласки мінімальні. До того ж, жінка не соромилася попросити його щось купити: від продуктів до особистих речей. А ще квіти та подарунки щотижня. Славік відчував, що розтратився.
-Ну нічого, – втішав він себе, – зате годують смачно, вважають шаленим чоловіком, нічого не вимагають (крім грошей) і Ларисі помщуся!
Апетити Жанночки зростали, а дружина, здавалося, не помічала, що чоловік практично не харчується вдома, та й до неї не виявляє належної уваги. Вона вся була занурена у роботу – робила якийсь важливий проект.
-Подивимось, – сердився Славік, – як ти заспіваєш, коли дізнаєшся, що я тебе кидаю!
Він був упевнений, що як тільки скаже дружині, що йде від неї до іншої, вона відразу ж згадає всі свої жіночі обов’язки щодо чоловіка.
Коли Жанночка зажадала від Славіка додати їй на нову шубку, чоловік зрозумів, що настав час бігти. Пообіцявши коханці потрібну суму, не чекаючи, помчав додому. Ледве дочекавшись дружину з роботи і вставши в театральну позу, заявив:
-Ларисо! Довго ти уникатимеш своїх жіночих обов’язків?
-Яких це? – стомлено поцікавилася жінка.
-Я Все-таки чоловік! Я хочу нормально харчуватися! Хочу чисті сорочки та шкарпетки!
-Ти приходиш раніше за мене. Що заважає тобі приготувати суп? Це нехитра справа. Сорочки та шкарпетки варто лише закинути у пральну машинку – і вони будуть чистими. В чому проблема?
-Ах, кажеш, немає жодної проблеми? – здійнявся Славік. – Ну, знаєш! Я йду від тебе! До нормальної жінки!
Він демонстративно почав збирати речі.
-Давно час, – спокійно сказала Лариса, – а то щось набридло мені те, що без діла валяється у мене на дивані. До речі, не думай претендувати на квартиру! Усі оплати з іпотеки зроблено з моєї картки. І зараз у мене вистачить грошей на адвоката, який доведе, що ти в цю квартиру жодної копійки не вклав!
-Що? – Славік від злості та здивування почервонів, як редиска. “Як це Лариса не благає його залишитися? Чому не клянеться надалі думати в першу чергу про коханого чоловіка? Та ще й із квартири виганяє!” – Ну, я тобі покажу!
-Впевнена, у тебе нічого такого немає, щоб мене здивувало, – посміхнулася Лариса, – давай швидше, я хочу спати.
Славік начепив на обличчя посмішку і впевнено подзвонив у двері.
-Жанночка! Кохана! Я прийшов до тебе! Зовсім! – Славік спробував увійти до квартири до коханки, але вона несподівано стала йому впоперек дороги.
-А я щось не пригадаю, що тебе запрошувала. Коли я тобі казала, що я хочу з тобою жити?
Славік від подиву не знав, що відповісти, відкриваючи та закриваючи рота як риба.
-Я таких як ти, Славко, – продовжила, посміхаючись, жінка, – заводжу для покращення свого матеріального становища. Зарплата у мене невелика, та й дитина маленька. Тому ні про яке співжиття не може бути й мови! Називай це як хочеш, але або ти оплачуєш мою прихильність до тебе (без співмешкання), або забирайся!
Яскраве світло місяця висвітлило самотнього чоловіка з валізою, що невпевнено крокує тротуаром.
