Весільні подарунки були розкішні. Батьки молодят про подарунки заздалегідь не домовлялися, але вийшло, що це нерухомість із двох сторін. Батьки Ганни подарували будинок. Вони спеціально будували його для єдиної дочки. Десять кілометрів від міста.
Батьки Романа подарували квартиру. Зовсім невелику. Ганна навіть здивувалась, бо Роман там уже жив.
На весіллі це звучало дивно, але Ганна не знала, чия квартира була до весілля.
Сам Роман теж здивувався. Мати дві нерухомості на початку сімейного життя було чудово!
Молода сім’я вирішила жити в будинку, а квартиру здавати в оренду. Додатковий дохід ніколи не буде зайвим.
Свекруха одразу висловила своє невдоволення. Здавати хорошу квартиру це ж просто нерозважливо: зіпсують, зламають, забруднять.
І тут Роману відкрилася несподівана таємниця.
З’ясувалося, що документи на квартиру оформлені на… Його матір!
І переробляти вона їх не збирається.
– Мамо, а як же ж подарунок?! – ахнув Роман.
– Квартира твоя, але оформлена буде на мене. Раптом ти захочеш подарувати, продати, чи закласти. Мені так спокійніше.
– Мамо, але половину грошей у цю квартиру вклав я. Ти ж сама мене запевняла, що оформиш, а потім зробиш дарчу. Що так краще.
– Казала! А тепер вважаю, що буде краще, якщо вона моєю залишиться.
– Ти мене обманула!
– Ні, я просто дбаю про тебе. А то молодь нині нахабна пішла, залишишся без квартири.
– Ти на що натякаєш? На мою дружину?
– Всяке може бути. Здавайте в оренду, але гроші навпіл зі мною.
Роман засмутився дізнавшись про обман. У нього нічого немає, а гроші він вклав.
– Ганна, а на кого цей будинок оформлений?
– Ти думаєш, що мої теж нас обманули? Ні, не обманули. Будинок оформлений на мене. Усі документи в порядку.
– Тобі пощастило. А я, нерозумний, матері повірив. За свої гроші нічого не маю.
– Але ж ти молодий був, я теж матері повірила б. У нас є де жити, розумію, що прикро, але наступного разу будеш розумнішим.
– На все життя навчила мене…
Минуло півтора роки. У будинку все було облаштовано, куплено меблі, можна вже й просто відпочити. Роман та Ганна працювали. Будинку їм вистачало, але вони вирішили, що своя спільна квартира зайвою не буде. Її можна здавати в оренду, а потім і дітям буде. Зарплати вони мали хороші.
Свекруха з’являлася регулярно, раз на місяць. Оглядала будинок, меблі, але нічого не говорила. Начебто їй усе подобалося, але водночас вона була незадоволеною.
– Дітей коли плануєте? – запитала вона сина в один з таких приїздів.
– Зачекаємо. Років за два, три.
– Нормально. Зараз не до дітей.
– У якому сенсі?
– Сестра твоя… Проблеми у неї.
– Мамо, не тягни! Вони розлучилися? Це давно мало статися. Терпіти вимоги Наталки не зміг би ніхто.
– Вона твоя сестра! Одна залишилася із трьома дітьми. Їй тепер жити нема де!
– Як це нема де? Вони ж жили у спільній квартирі.
– Нічого там у неї немає. Квартира ця оцього. Наша недолуга продала свою, а гроші спустила на відпочинок. Там все складно, всі гроші вкладені у квартиру тільки його. Ми вже дізнавалися.
– І що ти хочеш? Ми маємо виселити мешканців з квартири? Потрібен місяць. Нехай поки що живуть у тебе.
– З мешканцями треба вирішувати, якнайшвидше.
– Гаразд, я спробую. Як звільнять, то занесу тобі ключі. Користуйтеся.
– Я прийшла з іншого питання. У вас дітей немає, будинок великий. Там квартира маленька, а Наталя має трьох дітей. Діти вже не малі.
– Мамо, я пам’ятаю про племінників. Насті три роки, Олені шість, Артему дев’ять.
– Чудово, що пам’ятаєш. Збирайте речі, ви переїжджаєте до твоєї квартири.
– У мене немає квартири.
– Як же ж нема? Вона лише за документами моя, а так твоя. Краще звільнити будинок якнайшвидше, Наталя переїде сюди з дітьми, а ви поки що у мене поживете. Потім і переїдете.
– Ні, так не піде. Я в чужій квартирі не житиму. Ти мене вже обманула один раз. От якби вона була моя, то я ще подумав би, а так… Ми залишимося в будинку, а квартиру звільнимо!
– Ти мене не розумієш! У твоєї сестри троє дітей! Поміняйтеся на якийсь час!
– Помінятися? А чим? У мене нічого, у Наталки нічого.
– Не перебільшуй! У вас є великий будинок, дітям тут буде комфортно. Вам можна жити в квартирі.
– У чужій квартирі! Називай все своїми іменами, мамо.
– Вона твоя.
– Помиляєшся, за документами вона твоя.
– Скільки разів говорити. Від вас потрібно звільнити будинок і переїхати в квартиру.
– Ні, будинок належить моїй дружині. Її батьки не обманули на відміну від тебе.
– Так це ж чудово. Не пхатимуть свій ніс. Збирайтеся, а я піду і порадую Наталю. А ось і Ганнуся повернулася. Сам усе їй розкажи.
– Ні. Я вже сказав. І розповідати тут нема чого, це нічого не змінить.
– Здрастуйте, Маріє Леонідівно. Що тут за суперечка?
– Який ти впертий. А може, квартиру переоформити на тебе? То ти погодишся? Ганнусю, вмов свого чоловіка тимчасово пожити в квартирі.
– Нам і тут добре. Навіщо нам там жити?
– Мій син тобі все пояснить. Ти маєш увійти в наше становище. Ми ж рідні. Я погоджуюся переоформити квартиру на нього.
– Буде непогано, мамо, якщо ти просто повернеш гроші, які я вклав у квартиру.
– Де ж я їх візьму?
– А знаєте, Маріє Леонідівно, – весело сказала Ганна. – Не треба нічого робити, квартира хай буде ваша. А ти, Романе, просто пробач свою маму, вона ж хотіла якнайкраще.
– Оце правильно! Не очікувала! Коли призначимо переїзд?
– Коли хочете. Ми залишаємось тут. Це наш будинок. Розпоряджайте тільки своїм майном. До побачення, Маріє Леонідівно.
– Але ж ми сім’я!
– У сім’ї не обманюють. Ви навіть не уявляєте, як переживав Роман, коли все відкрилося. Він вірив вам, ви ж мати. Ви його обманули, а зараз просите допомоги для своєї дочки і теж за чужий рахунок.
– Могли б і зрозуміти Наталку!
– А ви самі зрозумійте. У вас у квартирі три кімнати, віддайте їй, а самі переберіться в іншу квартиру.
– Ось будуть у вас свої діти…
– Будуть. Але ми так ніколи не зробимо. Ми на початку сімейного життя зіткнулися з обманом, це стало для нас великим уроком.
– Та ну вас…
Свекруха махнула рукою й пішла. З того часу вона приходила дуже рідко.
Пів року Роман не знав, яку квартиру вона виділила дочці та онукам, а потім виявилось, що дочка помирилася з чоловіком.
Трохи пізніше Ганна й Роман купили квартиру і почали її здавати в оренду.
І вже скоро у них будуть дітки…
