– Дарино, вставай! Вже пів на сьому, я тісто на млинці замішала – йди посмаж, – голос свекрухи був такий неприємний, що з ним міг зрівнятися тільки скрегіт металу по склу.
– Ніно Михайлівно! Дайте поспати, я до четвертої ранку від спеки заснути не могла, – просила Дарина.
– Вставай, я тобі кажу, – гучно прошипіла свекруха, намагаючись не розбудити Андрія, що спав поруч із Дариною. – Встигнеш вдень виспатися, а Андрій має добре поснідати перед роботою.
Дарина вилізла з-під легкого махрового простирадла, подумки сварячи і Ніну Михайлівну, і млинці, а головне – спеку, яка стоїть у місті вже цілих два тижні.
Надвір вийти неможливо. Промені сонця відбиваються у вітринах магазинів та дзеркальних вікнах офісних будівель.
Асфальт плавиться під ногами та колесами машин. У повітрі витає запах гарячого бетону та пилу, змішаний із легкими нотками квітучих у парках рослин.
Вдома теж душно. Ще минулого року Дарина просила чоловіка встановити кондиціонер, але Ніна Михайлівна не дозволила:
– Ми вже двадцять років живемо у цій квартирі, і це не перше спекотне літо, але нічого вижили. А кондиціонери – це головна причина застуди. Ось купите свою квартиру – встановлюйте там все, що хочете.
Своя квартира – як Дарина на неї чекала! Вони з Андрієм розраховували, що свого первістка принесуть із пологового будинку до нової квартири. Але здачу будинку відклали ще на три місяці, потім ще, а потім оголосили, що мешканці отримають ключі лише до Нового року.
Так що жити в квартирі свекрухи мали ще півроку. Це було складно, але Дарина терпіла.
Вчора після обіду вона пішла до парку – там було кафе із системою туманоутворення. Дарина замовила собі каву та десерт і провела цілих півгодини у благодатній прохолоді.
Сьогоднішній день обіцяв бути таким самим спекотним – це було видно навіть вранці.
Дарина відчинила вікно, але жар від плити та сковорідки, на якій пеклися млинці, не дозволяв проникнути на кухню легкому ранковому вітерцю.
Андрій зайшов на кухню, коли Дарина знімала зі сковорідки останній млинець.
– Тобі до млинців згущене молоко чи варення? – Запитала вона чоловіка.
– Дарино, ну які млинці в таку спеку?
Андрій відкрив холодильник, налив собі склянку холодного молока.
– В офісі кави вип’ю, – сказав він і побіг на роботу.
– І для кого я ці млинці пекла? – вигукнула Дарина.
– Ти що галасуєш? – зазирнула на кухню Ніна Михайлівна.
– Андрій не став снідати, сказав, що надто спекотно, – відповіла Дарина. – Тож ви даремно мене з ліжка витягли. Я ще могла поспати.
– Виспишся ще – у тебе цілий день попереду. І не огризайся. Тобі шкідливо нервувати. Хоча я не розумію, чому тебе так рано у декретну відпустку відправили. У тебе і животик ще зовсім невеликий, – сказала свекруха.
– Вчасно мені декретний дали, – заперечила Дарина. – Як усім – на тридцятому тижні.
– А в наш час… – почала Ніна Михайлівна.
– У ваш час у декрет відправляли за ті самі сімдесят днів до пологів, – зупинила її Дарина.
– Але від домашніх справ тебе ніхто не звільняв, – зауважила свекруха. — Тож ти, Дарино, випрасуй сьогодні постільну білизну. А то вона в тебе вже цілий тиждень лежить не прасована у шафі.
– Я не візьмуся за праску, доки спека не спаде, – відповіла Дарина. – Краще зараз у душ піду. А взагалі ми з Аллою сьогодні у торговий центр збиралися – мені треба ще дещо купити для дитини.
– Тобі аби вештатися десь. А в квартирі підлога не мита. Замість того, щоб торговими центрами розгулювати, краще б прибирання зробила та вечерю приготувала. Андрій на роботу втік, не поснідав. Прийде голодний – картоплю з м’ясом приготуй, – попросила свекруха.
– Ну, що ви все до мене чіпляєтесь? Я, доки не була вагітна, вашу квартиру щотижня драїла – і по вікнах, як білочка, стрибала, і по плінтусах повзала. А зараз мені тяжко. До речі, Андрій сказав, що він сам підлогу в суботу помиє. А на вечерю я сьогодні зроблю суп. У таку спеку ніхто картоплю з м’ясом їсти не захоче.
– Ну, ти, Дарино, зовсім знахабніла! Андрій буде мити підлогу?! А ти в цей час сидітимеш на дивані? Прасувати вона не буде, підлогу мити – їй важко, приготувати чоловікові нормальну вечерю – їй ліньки! А про те, що вагітність не недуга, чула?
– Чула. А ось Андрій мені розповідав, що коли ваша Ганна була вагітною, ви до них мало не щодня бігали: і підлогу мили, і прали-прасували, і пиріжки тазиками тягали. Так? Правильно: це ж своя донька – її шкода. А невістку навіщо шкодувати? – усміхнулася Дарина.
– А що тебе шкодувати? Ти сама себе дуже добре шкодуєш, – відповіла Ніна Михайлівна та пішла збиратися на роботу.
Ніна Михайлівна, крім Андрія, мала ще старшу доньку – Ганну. Вона одружилася сім років тому і жила в квартирі чоловіка. У них уже було двоє дітей – шестирічна Оксана та трирічний Артем.
Ганна нещодавно віддала молодшого сина до дитячого садка і вийшла на роботу. Ніна Михайлівна це не схвалювала, вона вважала, що дочка має звільнитися і займатися лише будинком та дітьми. Вона навіть із зятем через це мало не посварилася:
– Олег, ти хіба не в змозі утримувати сім’ю? Чому ти відправляєш Ганну на роботу?
– Ніно Михайлівно, працювати їй чи ні, Ганна вирішить сама. Якщо ви хочете знати мою думку, то я Ганну підтримую – вона й так довго сиділа вдома, їй хочеться бути серед людей, а не обмежувати своє життя лише каструлями та сковорідками.
– Але вона стомлюється: цілий день на роботі, потім діти, домашні справи.
– Я думаю, ми вирішимо всі ці проблеми у сім’ї, – сказав Олег. – Але якщо ви захочете нам допомогти, ми будемо раді.
– Цікаво, а про мене твоя мама так само переживатиме? – прошепотіла Дарина Андрію.
– Ага, – усміхнувся у відповів їй чоловік.
Відповідь на своє запитання Дарина отримала за три дні.
Ніна Михайлівна після вечері не вийшла, як завжди, з кухні, залишивши невістку наодинці з посудом, а заявила, що має до Дарини серйозну розмову.
– І наскільки серйозну? Може, Андрія покликати? – запитала Дарина.
– Ні, нехай він відпочиває. Це жіноча справа, – сказала свекруха. – Справа в тому, що за тиждень закривається на півтора місяці дитячий садок, куди ходять діти Ганни. Вона лише нещодавно вийшла на роботу, відпустку їй не дадуть. Олег має відпустку у жовтні. З дітьми сидіти нема кому. Ганна сказала, що вони найматимуть няню. Але це дуже дорого. Я сама посиділа б із онуками, але мене на півтора місяці ніхто з роботи не відпустить. Батьки Олега також працюють. Залишаєшся тільки ти. Народжувати тобі наприкінці серпня, тож ти цілком можеш до пологів посидіти з племінниками. Треба тільки вирішити: ти приїжджатимеш до них або Олег зранку стане дітей завозити до нас.
– Андрію, – покликала чоловіка Дарина. – Іди сюди!
– Що тут у вас сталося? – запитав він, заходячи на кухню.
– Та ось Ніна Михайлівна пропонує мені до кінця декрету попрацювати нянькою у Ганни – сидіти з її дітьми, – пояснила чоловікові Дарина.
– Мамо, ти довго думала? – спитав Андрій.
– А що тут такого? Оксана вже велика, з нею клопоту не буде. Артем – так, замалий, але нехай твоя дружина потренується, як з дітьми поводитися. І врешті-решт – що тут такого складного? Годувати, переодягнути, погуляти. Які проблеми? – Запитала Ніна Михайлівна.
– Правда, які проблеми? Тільки пам’ятаю, коли у квітні Ганна та Олег виїжджали на два дні на ювілей діда, а тебе залишили з дітьми, ти після цього заявила, що більше ніколи більше двох годин із онуками не проведеш. Пам’ятаєш, як ти скаржилася, що вони тебе вимотали? – спитав Андрій. – А зараз ти пропонуєш це Дарині? Ганна знає про це?
– Ні. Вони хочуть няньку брати. Але це так дорого! – вигукнула Ніна Михайлівна.
– І ти вирішила зберегти їх гроші за рахунок нервів Дарини та здоров’я нашої майбутньої дитини? Здорово вигадала.
– Нема чого тут вимовляти. Не зламалася б твоя Дарина, якби допомогла, – ображено сказала синові Ніна Михайлівна.
Вона пішла у свою кімнату і весь вечір звідти не виходила.
– Ось бачиш, а ти говорив. Не буде твоя мама про мене переживати. Невістка, це ж не донька, щоб за неї переживати, – посміхнулася Дарина.
