Марина давно вже збиралася сходити до гінеколога. Нічого її не турбувало, але вона знала, що хоча б раз на рік треба відвідувати лікаря і здати аналізи.
У неї була своя лікарка, Тамара Петрівна, яка мала приватний платний кабінет. У поліклініку ходити Марина не любила.
Жінка записалася. Прийом пройшов чудово, лікарка подивилася Марину, взяла необхідні аналізи, і сказала, що якщо щось не так, вона подзвонить…
…Солодкий суботній сон перервав телефонний дзвінок.
Марина аж підскочила, і глянула на годинник – 8.05 ранку.
– Хто це так рано дзвонить у вихідний? – подумала вона.
Жінка глянула на екран телефону і побіліла.
Це був пропущений дзвінок від Тамари Петрівни…
– Ну от, приїхали, – подумала вона.
Марина ж казала, що якщо аналізи будуть хороші, то вона не подзвонить, значить…
Та ні, з чого б у неї були погані аналізи, нічого не турбує, на прийомі лікарка теж сказала, що все добре.
А раптом це початок нехорошої недуги, яку можна виявити тільки цим аналізом?
Голова Марини кипіла від думок. Дзвонити лікарю вона не хотіла, боялася почути погані новини.
Думки хаотично кружляли, як вальс осіннього листя на вітрі.
Марина згадувала всі випадки, коли хтось важко занедужав.
Таких було багато, хтось випадково дізнавався, хтось здогадувався, але не йшов у лікарню.
Марина вирішила, що у неї явно “воно”. Чого б їй так рано дзвонила лікарка, значить справи погані.
– От же ж, мені ж тільки 32 роки, ну як так, і нічого не турбувало?! Невже це все, кінець. А я ж так хотіла народити ще доньку, з’їздити в Париж, купити будинок за містом. Схоже, мрії так і залишаться мріями… – думала вона.
– Сергієві треба сказати, от він засмутиться. А сину, Данило… Ох… Як же ж люди справляються з таким? Данилу потрібна буде мама, батько вічно зайнятий, бабуся далеко.
Значить, треба заздалегідь підібрати чоловікові відповідну жінку. І хто це зробить краще за мене?
Може, Катя? Подруга дитинства, ми з нею одного віку, і фігури схожі.
Вона якраз зараз розлучається з недолугим чоловіком. І Сергію вона нібито подобається, і Данило її любить.
А те, що готує погано, це нічого навчиться.
Все, зупинюся на Каті, думаю, вона буде гарною дружиною та мамою.
А там дивися, і своїх ще народять…
Марина уявила, як Сергій з Катею котять візочок з маленькою дівчинкою, а поруч у стрибку біжить Данило. Серце стрепенулося від таких думок, стало дуже шкода.
– На роботі зате злюка Миколаївна, напевно, зрадіє. Її поставлять на моє місце, підвищать зарплату, і вона буде сміятися від щастя, попиваючи чай з батоном в обідню перерву.
Ну, хоч когось порадує моє зникнення…
За годину Марина подумки встигла одружити Сергія після романтичної поїздки до Парижа, народити їм доньку, купити будиночок і попрощатися з усіма близькими.
Її тяжкі роздуми зупинив телефонний дзвінок.
– Ну ось, знову Петрівна, треба відповідати. Ну що ж, все вже вирішила, як усе буде. Можна й послухати, що там з аналізами…
– Алло, Марино, привіт! Не розбудила? Вибач, що так рано дзвоню, я що хотіла запитати… Чула, що твій чоловік продає машину, не продали ще?
А то мій шукає таку ж давно, хоче подивитися, можна приїхати? З тобою все гаразд, чого ти мовчиш?
У Марини пересохло в горлі, вона не могла говорити.
– А аналізи, що з аналізами?
– А що з аналізами, все гаразд! Я б тобі сказала, якщо щось не так було!
Марини хотілося і плакати, і сміятися.
– Ну Петрівна, наробила справ своїм дзвінком! Я тут уже чоловіка мало не одружила з іншою, з життям попрощалася, Миколаївну уявила із задоволеною усмішкою…
А от і ні вам! Не віддам Сергійка мого нікому, нехай Катька на інших дивиться, і котлетки вчиться смажити, бач ти Сергія їй давай…
І Марина радісно засміялася, згадавши, що Катька ні сном, ні духом, що вони з Сергієм мало не одружилися, і вже мають доньку. У думках Марини, звісно…
Отак, якщо не відповідати вчасно на дзвінки, то можна ледь не посивіти від думок.
Марина ніби заново народилася.
Вона вирішила не затягувати з народженням дитини, продати машину, і внести внесок по кредиту за будиночок-мрію.
А Париж…
Париж почекає. Вони обов’язково з’їздять, вже з донечкою й синочком.
Життя тепер точно зміниться…
