Територія шкільного двору нагадувала на перерві вулик стривожених бджіл. Молодші дітлахи стрибали, пустували і кричали на майданчику перед ґанком, а старші йшли на задній двір і вирішували свої справи, що здавалися найважливішими.
Купка хлопчаків–старшокласників усамітнилася в дальньому кутку, вирішуючи, як би зірвати останній урок і потрапити на фільм, на який чекали більше місяця.
Через поворот вивернула зграйка дівчат із паралельного класу з якимсь підозрілим мужиком, який почав, озираючись, витягувати різні шмотки і демонструвати перед ними. Ганна зацікавлено взяла з його рук щось схоже на спідницю і почала прикидати на себе, але ця подоба спідниці не прикрила навіть… колін.
Чоловік нервово озирався і, почувши тупіт за спиною, спішно сховав усе в сумку і поспішив піти геть. А дівчата почали галасувати і попрямували за ним слідом. І лише Марія не поспішала. Вона, ніби й постояла просто, за компанію, нічого не зацікавило її з його товарів, і взагалі вона дуже відрізнялася від усіх однокласниць. Не фарбувалася, кіски заплітала, короткі спідниці не одягала ніколи, вчилася навіть дуже непогано, вся така правильна, спокійна.
Денис хмикнув, дивлячись на Марію, і зобразив таку гримасу, що, дивлячись на нього, всі хлопці розреготалися.
– А що підійти слабо? – сказав Денису Павло. – Ніхто не заважає це зробити.
– Дуже треба, – пирхнув той.
– Так, слабо, слабо, – почали кепкувати інші. – Сам очей з неї не зводить, а вона неприступна як фортеця, от і злякався!
– Самі ви… Нічого не злякався… Ось візьму і зроблю своє! Бігатиме за мною! – гордо підвівши голову, пообіцяв Денис.
– Не вийде, – втрутився Микола, який весь цей час стояв начебто і з усіма, але ніби відокремлено, втім, як завжди.
– Бʼємося об заклад? – простягнув руку Денис.
– У недолугих суперечках не беру участі, – відповів Микола, поправивши окуляри.
– Давай зі мною, – простяг руку Павло, – виграєш суперечку – я тобі магнітофон свій новий віддам, ні – ти мені мопед віддаси, він у тебе все одно припадає пилом варто. Час пішов. Місяць тобі на все про все, – сказав Павло і подався до школи, почувши дзвінок.
– Три, – поправив Денис.
– Добре, хай три, горішок міцненький, так, хлопці?
Натовп вирушив за ним, з гучним реготом.
Вже наступної зміни Денис почав діяти. Зустрівшись з Марією в коридорі, він вхопився за лямку її сумки:
– Стій! Ти вже написала твір?
– А тобі що? – обсмикнула сумку Марія.
– Допоможи написати, га! У нашому класі всі дівчата злі, та й навчаються так собі. А тебе вчителька завжди в приклад наводить. Допоможеш?
– Ось ще, сам пиши!
Марія підняла носика і підійшла до сходів.
– Ну що, здавайся, поки не пізно, – підійшов Павло, який спостерігав за цією сценою.
– І не подумаю, тепер тим паче. Треба ж, гордовита якась.
– Ну–ну, давай, а ми поспостерігаємо! – Павло посміхнувся.
Наступного дня Денис не став підходити до Марії. Вирішив продумати тактику дій, а потім діяти цілеспрямовано.
– Тоню, як дівчину закохати? – підійшов Денис до старшої сестри.
– Що-о? – запитала вона, – а не рано кадрити зібрався?
– Якраз.
– Не знаю, всі по–різному клюють. Вона на що ведеться загалом?
– Та ні на що, вона дивна така… Горда коротше.
– Ну, тоді не знаю. Пробуй компліментами, дарувати квіточки, записочки, шоколадочку непомітно в портфель. Може, допоможе, – знизала плечима Тоня, – все, йди, мені ніколи…
– Ага, – пробурчав Денис і поплентався до своєї кімнати. Сів за стіл, спершись щокою на долоню, і почав складати текст записки. Ідей не було. Він уявлення не мав, що можна написати цьому дівчиськові, яке давно йому спокою не дає, яке зайняло всі його думки, через яке він став погано вчитися, погано спати… Написати нічого не вийшло.
Думки про цю записку не відпускали навіть під час уроків. Денис дивився у вікно, пропускаючи повз вуха слова вчительки фізики і раптом на спортивний майданчик вийшов клас Марії. Вони мали фізкультуру. Побачивши цю дівчинку, він знову відчув ті дивні вібрації, котрі находили весь час, коли бачив її. Він відірвав від зошита листок, ще раз глянув на Марію і написав: «Марійко, ти мені подобаєшся! – Подумав і додав – Дуже! ».
Як підійти до неї і віддати записку, Денис уявлення не мав, а потім раптом набрався сміливості. Можна було б «малих» відправити, звичайно, але він вирішив зробити все сам.
– Марійко? – гукнув Денис дівчину після занять, і вона обернулася в його бік.
За спинами зібралися хлопці. Напевно, хотіли посміятися з його поразки, але Денис здаватися не збирався.
– На ось! Прочитай на дозвіллі! – Він простягнув записку і спішно пішов геть, тому що не був готовий отримати відмову відразу.
Усередині клекотів страх, що вона може висміяти його й відмовити. Вся природа вимагала зупинитися, обернутися і перевірити – читає вона чи ні, але хлопець не дозволяв собі зробити цього.
– Денисе! Почекай! – гукнула його Марія.
Він застиг на місці, не наважуючись обернутися, але вона вже наздогнала його і зупинилася поряд.
– Це ти написав? – обережно спитала дівчина.
– Ну я! А що? Негарно вийшло? Я ж не майстер цього…
– Ні–ні! Просто… Ти мені теж подобаєшся. – Щоки Марії почервоніли від збентеження.
Усередині щось обірвалося, варто було побачити похмурий погляд Миколи і похмуре обличчя Павла. Якось все надто просто вийшло. І робити нічого не довелося. Денис зауважив, що на них дивляться дівчата, які раніше увивалися навколо нього, та й хлопці з інших класів. На мить він злякався, що його почнуть вважати невдахою.
Хлопець почав сміятися, а Марія стояла, з подивом дивлячись на нього. Вона щиро не розуміла, що могло так розсмішити його.
– Ти що серйозно? Я ж пожартував! Як така зануда, як ти, може комусь подобатися? Та з тобою навіть поряд стояти нудно.
Всі довкола почали хихикати, а Денису самому стало дуже важко. Він зовсім не розумів, що з ним коїться і хотів розчинитись у повітрі. Йому так сильно захотілося втекти, що сил просто не було стояти на місці, але він стояв з гордо піднятою головою і дивився, як по щоках дівчини котилися сльози.
Марія не стала ображати його, вона просто зім’яла записку в руці і побігла до зупинки. А до Дениса підійшли хлопці.
– Це ти так вирішив її закохати? – Запитав Павло. – А я думав, що ти вже суперечку виграв і доведеться прощатися з магнітофоном.
– Ходімо, я тобі віддам мопед. Не зможу я з цією. Коротше, ти зрозумів. Мене ж всі обсміюватимуть…
Мопед Денис віддав. Він знав, що батьки пропажу навіть не помітять, а якщо дізнаються, що він подарував його другу, то нічого проти не скажуть.
Життя Дениса перетворилося на якийсь жах після цих подій. Він не міг знайти собі місце, бо чудово розумів, наскільки неправильно поводився.
Над Марією почали посміюватися. Вона не розуміла, чому так сталося. І чому так швидко повірила йому?
На відміну від однокласниць, Марія ніколи не прагнула прикрасити себе. Вона не вважала, що спідниці, що ледве прикривають ноги – це красиво.
Можливо, поводь вона себе, як інші, і Денис по–справжньому закохався б у неї. Або ні… З сумом визнавши, що рік, що залишився, їй доведеться терпіти жарти від однолітків, Марія постаралася змусити себе не звертати на них ніякої уваги.
Якось Марія почула від дівчаток, що Денис віддав свій мопед, що мав зачарувати Марію і змусити бігати за ним, а в результаті взяв і визнав поразку.
Чому він так вчинив, адже міг легко виграти суперечку, дівчина не розуміла і вирішила поговорити з ним.
– Денисе, стій! – Затримала вона хлопця біля сходів і покликала до вікна. – Я дізналася про суперечку, яку ти програв… Чому? Адже ти легко міг стати переможцем!
Минуло кілька місяців з того моменту, як Денис висміяв Марію, і весь цей час він картав себе за те, що зробив.
Йому здавалося, що можна було б зробити інакше і сказати хлопцям, що суперечка скасовується. Він усвідомив, чому тоді після її визнання у відповідь відреагував саме так. Ось тільки чи слід визнавати Марії і чи простить вона його за те, що так вчинив. Але! доки не спробуєш, не дізнаєшся, як воно буде.
– Через суперечку й відмовився… Ти легко так сказала, що я тобі подобаюся, наче так і було насправді. Просто я тебе вважав зазнайкою, розлютився тоді, що ти гордою себе вважаєш, і посперечався з хлопцями. А ти так легко зізналася, що я тобі подобаюся… Без краплі гордості. Ось я й розгубився. Я не хотів, щоб все було через суперечку, бо зрозумів, що ти інша.
Марія посміхнулася і трохи почервоніла. Вона точно відрізнялася від решти дівчат. Ось тільки після того, що він зробив, Денис і не сподівався, що ця дівчина зможе його полюбити.
– А чому ти мовчиш? – Раптом запитала Марія.
– А що я можу сказати? Вибач, що так сталося… – розгубився хлопець.
– Та ні ж! Я про інше… Чому на побачення не запрошуєш, якщо я тобі насправді подобаюсь.
Між ними повисло напружене мовчання. Марія почала кусати губи, думаючи, що знову щирість могла зіграти проти неї, але Денис усміхнувся і простяг руку, пропонуючи понести її сумку.
– Ходімо в кіно?
Весь рік Марія і Денис провели разом. Вони допомагали один одному в навчанні, а ті, хто нещодавно сміялися, щиро не розуміли, що тепер відбувається, але мовчали, бо проти Дениса краще не виступати.
Павло награвся мопедом і повернув його Денису, сказавши, що суперечка була насправді недолугою, та й не діло речами, які тобі купили батьки, розкидатися.
Після школи Марія й Денис вступили вчитися в один університет, після якого вирішили одружитися і стати справжнісінькою сім’єю.
…Всі їхні мрії справдилися, і вони зуміли зберегти свої почуття за роки.
