– Соня, я ввечері з хлопцями в бар йду! – вигукнув із ванної Олег. – Олексія на роботі підвищили! Відсвяткувати треба!
Соня підійшла до чоловіка, тримаючи півторарічну дочку на руках.
– Олеже, знову?
Чоловік тяжко зітхнув і вимкнув воду.
– Ну, що означає знову? Ти так кажеш, наче я щодня десь вештаюсь!
– Не кожен, але раз на тиждень ти стабільно йдеш. Я залишаюся сама з донькою, а ти повертаєшся пізно ввечері, ще й добряче «веселий».
Олег пирхнув, ніби не погоджуючись із дружиною.
– Я ж не гульвіса! Якщо раз на тиждень трохи відпочину, нічого поганого не станеться!
– Та й не в цьому річ, Олег! Мені й так важко, я замкнена у чотирьох стінах. А в тебе, як вихідний, то ти з дружками своїми. Думаєш, мені не хочеться відпочити, відволіктися?
Олег витер руки і з якоюсь перевагою глянув на свою дружину.
– Соня, я пропонував тобі теж кудись сходити. Я б з Ганнусею посидів. Я ж не винен, що ти не маєш друзів.
Соні стало дуже прикро. Олег чудово знав, що їй нема з ким йти. А все тому, що в неї в цьому місті нікого немає.
Рік тому вони переїхали. Олегу запропонували хорошу роботу в іншому місті, а Соня, як вірна дружина, його, звісно, підтримала.
Ось так і вийшло: Олег тут обростав зв’язками, а Соня сиділа вдома, ні з ким, окрім чоловіка, не спілкуючись. У чоловіка з’явилися колеги, з’явилися якісь друзі. Він постійно ходив із ними відпочивати, розважався.
А де Соні знайти подруг? Якщо тільки на дитячому майданчику, так їй і в цьому не пощастило. Серед матусь вона не знайшла нікого, близького за духом. Спілкувалася з однією, то та була з тих, хто весь свій час присвячує сім’ї. Вона навіть чути нічого не хотіла про те, щоб піти кудись без чоловіка.
Друга одна ростила дитину, і їй навіть і піти було ніколи. Отже, ні з ким із них Соня відволіктися не могла.
І Олег це чудово знав. Він пропонував посидіти з донькою, а сам усміхався, знаючи, що Соні все одно нікуди йти. Одного разу вона все ж таки скористалася пропозицією чоловіка. Сходила до торгового центру, посиділа у кафе. Але в неї це зайняло три години і майже весь час Ганнуся проспала.
А їй хотілося якихось розваг. Може, це й неправильно. Вона ж мати, треба забути про гулянки. Але як про них забути, якщо чоловік постійно є нагадуванням. Він живе так, наче у нього немає сім’ї та турбот. А Соня живе так, наче сім’я – це єдине, що має в житті.
Вона навіть якимось хобі зайнятися не могла. Олег закінчував працювати досить пізно, і Ганнусю не було з ким залишити. А у вихідні особливо й не було нічого цікавого для неї.
Олег пройшов повз Соню, ніби натякаючи, що розмова на цьому закінчена. А Соня й не знала, що сказати. Можна, звичайно, влаштувати сварку, та кому від цього легше стане? Олег все одно піде, а вона тільки засмучена буде.
За кілька годин чоловік поїхав. Сказав Соні, щоб вона не хвилювалася, щоб зайнялася чимось цікавим. Але це було явно не щире побажання, скоріше просто відмовка.
Соня поклала Ганнусю спати, а потім сіла на кухні з філіжанкою чаю. Вона думала, як їй самотньо. Не треба було погоджуватись переїжджати. Ось, начебто, і гроші зараз є, та нікуди їх витрачати, окрім як на будинок та на сім’ю. Для поїздок на море Ганна ще маленька, розваг Соні ніяких немає, навіть шопінг нецікавий. Навіщо купувати речі, якщо їх нема куди одягнути?
А у рідному місті залишилися батьки, друзі. Соня згадувала той час, коли вона ще там жила, і одразу ставало сумно. Навіть з маленькою дитиною на руках її життя було багатограннішим. І з мамою бачилася, і подружки забігали. З колишніми колегами спілкувалася. А тут… Чотири стіни та чоловік, у якого все чудово.
І щось так сумно стало. Сама того не розуміючи, Соня піддалася якомусь раптовому пориву. Їй раптом дуже захотілося щось змінити. Чекати півтора року, поки Ганна піде до саду, не було жодного бажання. Захотілося повернутися у суспільство просто зараз.
Вона знайшла групу міста, де жила, і, поки не передумала, написала пост.
«Усім привіт! Рік тому я переїхала до вашого міста. Я сиджу в декреті, я не маю тут родичів і друзів. Лише чоловік. Тому я з радістю знайшла б подруг, з якими ми могли б іноді зустрічатися. Буду рада, якщо хтось відгукнеться».
Соня відклала телефон. На душі було хвилююче, ніби вона щойно вчинила щось погане. Тому, щоб ще сильніше себе не накручувати, Соня пішла спати.
Олег прийшов далеко за північ. Чоловік був добряче «веселим». Соня відвернулася від чоловіка і постаралася знову заснути. Вийшло лише за годину. Весь цей час вона думала про те, що зробила.
Не дарма кажуть, що ранок вечора мудріший. Вранці Соня вирішила, що зробила необдуманий вчинок, і дуже сподівалася, що її пост не опублікували. Але коли вона зайшла до соцмережі, то відразу побачила, що має кілька повідомлень.
Їй написали троє дівчат. Дві з них були приблизно в тому ж положенні, що й Соня. Переїхали нещодавно, близьких немає. А одна просто захотіла підтримати її.
Соня почала з ними листуватися. А потім про вони створили спільний чат.
Вже за тиждень дівчата домовилися зустрітися у кафе, а далі, як піде. З одного боку, Соня переживала, що вони не зійдуться характерами або хтось із дівчат виявиться не дуже приємним співрозмовником. З іншого боку, вона ж нічого не втрачала. Якщо буде нецікаво, вона просто після кафе піде додому і припинить усіляке спілкування.
– Я цієї суботи ввечері йду, – повідомила Соня чоловікові, як тільки вони домовилися.
– Куди це?
– Зустрітися з подругами.
– З якими подругами? – хмикнув він. – У тебе тут нікого нема.
Соня не хотіла розповідати про той пост (вона його вже видалила), тому в подробиці вдаватися не стала.
– Почала спілкуватися із трьома дівчатами. Ось вирішили разом відпочити.
Було видно, що Олег незадоволений.
– І надовго ти?
– Не знаю, як піде. Ти ж сам мені завжди казав, що я можу йти так само, як і ти. І ти без проблем посидиш із донькою. Хіба ж ні?
– Звичайно, так, – промимрив він. – Просто несподівано.
Дівчата зустрілися у кафе. Спочатку спілкувалися якось сковано, а потім розговорилися. Виявилося, що вони мають багато спільного. І їм було дуже добре разом.
Після кафе вони вирушили до кафе з живою музикою. Танцювали, веселилися. Соня знову відчула себе живою. Так, вона дуже любить доньку, любить чоловіка, рада, що має сім’ю. Але іноді хочеться чогось такого – веселого, вільного!
Олег кілька разів дзвонив Соні. Востаннє навіть сказав, щоб вона поверталася додому. Але Соня не послухала його.
– Ще навіть одинадцятої немає. Ти жодного разу раніше за півночі не повертався. Ми ж на рівних умовах.
Довелося Олегу замовкнути. Але весь наступний день він був незадоволений. Казав, що Соня повернулася пізно. Розповідав, що донька вередувала і йому було важко.
– Я ж якось справляюся, – знизала Соня плечима.
– Сподіваюся, ти нагулялася? – досить грубо запитав він. – І що нескоро повториш це?
– Як нескоро? – хмикнула дівчина. – Ми наступного тижня підемо в СПА. Потім, може, посидимо десь.
– Серйозно? Ти тепер щотижня йтимеш? – обурився Олег.
– А чому ні? Чи не ти мені недавно казав, що це не так часто? А мені також хочеться відпочити.
– Гаразд, я зрозумів. Ти зі мною поквиталася, тепер я рідше йтиму з дому, – примирливо промовив чоловік.
– Олег, ти не зрозумів. Я не збиралася з тобою квитатися. Мені сподобалося відпочивати, розвіятися – це круто. І я тепер чудово тебе розумію. Це ж заряд на цілий тиждень. І так, я зустрічатимуся з подругами. Ти сам мені казав, що вони мені потрібні.
Олегу не було чим крити. Та й він сам не хотів втрачати зустрічі з друзями. Щоправда, сидіти з дитиною йому теж не хотілося, але, схоже, не вийде відмазатися. І хто просив його казати дружині, про цих подруг? Навіщо він радив своїй дружині з кимось почати спілкуватися? Мабуть, думав, що цього не станеться. Адже в неї нікого в цьому місті немає, знайомитися їй нема з ким. А мами з майданчика не найвільніші люди.
А ось Соня була щасливою. Так, їй не вистачало цього. Бракувало життя за межами квартири. І вона не знала, чи буде їхня дружба з цими дівчатами довга, чи після кількох зустрічей вони розбіжуться. Але тепер вона знала, що друзів можна знайти в будь-якому віці. І навіть коли здається, що ти самотня, це не так. Напевно, десь поблизу є люди, які готові тебе підтримати. І дякую соцмережам, що тепер їх так легко знайти.
