Ірина прокинулася рано, але чоловіка вже не було, тільки двері гримнули. У неї сьогодні був вихідний – день народження.
Дивно, але чоловік пішов і навіть не привітав. Напевно, щось термінове.
Крізь сон Іра чула, як чоловікові надійшло повідомлення, потім ще одне і ще. Проблеми на роботі?
Вчора він повернувся пізно, сьогодні побіг рано. Навіть не допоміг по продукти сходити. Адже ввечері прийде його рідня, брат із сім’єю, батьки.
Обіцяв, що тягатиме сумки і допомагатиме готувати, але напевно нічого не буде. Іра важко зітхнула і вирішила, що настав час вставати.
День народження, потрібно готувати, а ще й у магазин сходити. Вчора вона купила не все.
У раковині лежав кухоль з–під кави, недоїдений бутерброд залишився на столі.
Іра увімкнула чайник і накидала список необхідних продуктів. Після чаю вона пішла до найближчої крамниці, виявилося, що чоловік взяв її машину. Машина, звичайно ж, була одна, але належала Ірі, подарунок батька за диплом з відзнакою. Вона її берегла.
Подзвонили з роботи, привітали. Потім були дзвінки від батьків, сестри, подруги, тітки Романа, свекрухи… довелося вислуховувати усі вітання. Іра розмовляла та готувала. Людей не так і багато, тільки найближчі. Батьки далеко, одразу після привітання вони перевели їй кругленьку суму у подарунок. Іра посміхнулася, сума з кожним роком зростала, отже, у батька добре йдуть справи.
У гості прийдуть лише батьки Романа, його брат із дружиною, сестра Іра. Зовсім небагато, та й не ювілей. Але привід є інший. Тільки Іра не встигла сказати навіть Роману про свою вагітність, останнім часом він затримувався і рано йшов. Знали тільки батьки Іри, зранку вона їм сказала. А іншим можна поки що й не говорити.
Гості зібралися, чекали лише на Романа. Невдоволена свекруха дзвонила синові, але він не брав слухавки.
– Що за безвідповідальність, у дружини день народження, гості, а його нема?!
Минула година. Усі вже сіли за стіл і почали вітати іменинницю.
– Ти, Іринко, не переймайся, зараз я йому влаштую, нехай тільки з’явиться на порозі. – сказала свекруха. – От де його носить у такий день? Треба додому бігти. До речі, що він подарував тобі?
Іра не встигла відповісти, як відчинилися двері. Нарешті прийшов Роман. І не один. На руках він тримав якогось хлопчика років трьох…
– Синку, де ти ходиш? У Іринки день народження, ми в гості прийшли. Це, що таке, це чия дитина?!
– Мамо, я зараз все поясню… Не галасуй перед своїм внуком.
– Що-о-о?! Ви одружені п’ять років, а цій дитині… – жінка оторопіла від побаченого.
– Мамо, йому три роки скоро буде.
– Ти що? Ти вважаєш, що все зараз зробив правильно? У день народження дружини привів нагуляну дитину. Гарний подарунок, нема що сказати. А квіти де, а подарунок?
– Мамо, у мене виходу не було. Його мати втекла, кинула його на мене. Я й так няньку вже місяць оплачував. А сьогодні вона відмовилася, має своє особисте життя. Іро, – він звернувся вже до дружини, що стояла позаду його матері. – Пробач і зрозумій мене. Це моя дитина, я не можу його покинути. У нас же ж все одно поки що немає. От і буде нам син.
– Я так розумію, це подарунок для мене. Я хотіла всім сьогодні сказати, на тебе чекала. У нас… Ні, вже в мене буде дитина.
– Іринко! Оце так! – ахнула свекруха. – Не вартий! Не вартий він твоїх сліз. Ми допоможемо, це буде мій онук чи онука!
– Мамо, це твій онук, – знову подав голос Роман.
– Ти перевіряв? Довідку мені неси! Ну, ти і вчудив. Хіба я тебе так виховувала?
Гості були розгублені, а Ірі раптом стало недобре. Вона схопилася за живіт і повільно сіла на підлогу.
Сестра відразу викликала швидку й Ірину відвезли. З дитиною було все гаразд, просто майбутня мама перехвилювалася. Третього дня її відпустили додому. Вона нікому не сказала, хоча свекруха відвідувала її щодня. Просто зателефонувала їй уже з дому. Їй треба було побути на самоті.
Після святкового вечора все було прибрано, гості постаралися. Спасибі свекрусі – все організувала.
У раковині лежали тарілки та кухлі, але вже з сьогоднішнього ранку.
Нічого не змінюється. Ні, таки змінюється. На столі тарілка з розмазаною кашею, на плиті брудні каструлі, скрізь крихти.
– Спокійно, Іро, тільки спокійно, – сама собі сказала жінка і стала все прибирати.
У спальні, в їх з Романом спальні, панував безлад і неприємно пахло. Кімнату явно не провітрювали. Іра взялася за прибирання, на роботу їй тільки післязавтра. Довелося міняти білизну. На простирадлі була жовта пляма, добре, що Роман здогадався постелити вниз клейонку, матрац не постраждав, зате все інше довелося прати.
Кошик був забитий брудною білизною, дитячою та Романа. На дивані крихти від печива та розкидані іграшки. Тут же стояла нова валіза, мабуть раніше там були речі дитини. У найменшій кімнаті залишилося все без змін. Іра тут зазвичай працювала, коли треба було терміново доробити роботу. Хоч це.
– І хто все це має прибирати?
Двері відчинилися і в квартиру увійшли Роман із хлопчиком.
– Ірочко, як добре, що ти вдома. Ти ж мене вибачила? От і добре. Це ж дитина. Максимчик занедужав, мене терміново з роботи викликали.Мені вже бігти пора. Ось ліки, я все купив.
– Стоп! Дитина твоя, ти батько, а я ніхто. Я допомагати тобі не буду. Даю тобі три дні, у тебе є квартира, збирай речі і їдь.
– Там квартиранти.
– Три дні! Забери все за собою перед від’їздом. І поки живеш, на кухні за собою поприбирай.
– Ірочко, почекай. Давай поговоримо. Це ж моя дитина. Буде він найстаршим братом нашому. Іро, Ірочко. У тебе зовсім серця немає, це ж дитина, а зараз він ще й слабий.
– А я вагітна, мені зі слабими контактувати не можна.
– Іринко, а що у нас на вечерю?
– У мене сир, а у вас не знаю. – Сказала Іра і пішла в чисту спальню.
Вона вже все обдумала, поки лежала в лікарні. Жили вони у її квартирі. Свою Роман здавав. Ділити при розлученні практично нічого. Кожен мав дошлюбні квартири, а машина належала Ірі. Звичайно, Роман часто нею користувався, але тепер це його проблеми.
Довелося Роману сидіти з дитиною на лікарняному. Іра за цей час встигла подати на розлучення. Квартиранти із квартири Романа обіцяли переїхати протягом тижня. Іра вирішила почекати, не виставляти ж дитину на вулицю. Роман збирав речі і весь час намагався вмовити Іру.
– Іро, може ти передумаєш? Нам добре було.
– Добре? І ти бігав до іншої. Це ти називаєш добре? Я тобі вірила, а ти. Я своє рішення не зраджу.
– Ірочко, але як же так? Дитина без батька залишиться. А Максим вже без матері. А ми разом можемо дати їм сім’ю.
– Чудовий аргумент, але не для мене.
– Ти хоч на аліменти не подавай, у мене теж дитина.
– А ось цього не буде. Я ще й на своє утримання подам. Не платитимеш – подам на позбавлення батьківських прав. Раніше тобі треба було думати.
Нарешті Роман із сином поїхав. Ірина знову взялася за прибирання. Брудна білизна Романа так і лежала в кошику, прати вона її не збиралася, а він, мабуть, просто забув про неї. Були ще його речі. Набралося два великі мішки. Вона зателефонувала майже вже колишньому чоловікові і попросила все забрати.
– А ти не випрала?
– І не попрасувала. Забирай зараз же, поки вони біля дверей.
Ірина народила дівчинку. Зі свекрухою, хоч уже й колишньою, має прекрасні стосунки. Романові ніколи відвідувати доньку, він же ж тепер батько одинак, та ще й з аліментами…
