– Та що ж це таке!
Христина розгублено дивилася на програму в телефоні. Варто було трохи засидітися на роботі, як вона тут же пропустила свій автобус. А наступний лише за сорок хвилин. Звичайно, можна поїхати іншим, але тоді доведеться додому ще двадцять хвилин йти. А на вулиці моросить неприємний дощ, та й втомилася вона.
Христина подивилася скільки коштує таксі, і одразу зажурилася. Вона стільки не заробляє…
– А ти чого тут?
Христина здригнулася і підвела очі.
Перед нею стояв Вадим, системний адміністратор у їхній компанії. З Вадимом Христина була поверхнево знайома, проте вони завжди віталися під час зустрічі, іноді перекидалися парою фраз.
Христині Вадим подобався. Він був симпатичний, веселий. Однак вона якось сама не наважувалася виявити ініціативу, спробувати познайомитись з ним ближче. А він також ніколи не робив кроків назустріч.
– Та ось думаю, як додому дістатися, – зітхнула вона. – Автобус мій нескоро, таксі коштує стільки, що краще я зовсім на роботі заночую. Ще й цей дощ…
Вадим усміхнувся.
– А тобі куди?
Христина назвала свій район, який розташовувався досить далеко від місця, де вона працювала.
– Слухай, мені не зовсім дорогою, але я тебе підвезу.
– Ой, що ти, – насупилась вона. – Я автобуса дочекаюся. Не варто їхати в інший бік через мене.
Іноді Христина гадала, що вона якась неправильна дівчина. Інша відразу погодилася б, не думаючи, що це незручно. Але Христині справді було ніяково.
– Я нікуди не поспішаю, – заспокоїв її Вадим, – поїхали.
– Ну, якщо я не сильно тебе напружу…
– Зовсім не напружиш.
Дорогою вони розмовляли. Вадим був дуже цікавим співрозмовником, а ще й привабливим. Христині навіть доводилося часом відводити погляд, бо їй здавалося, що вона весь час на нього витріщалася. Непристойно це.
Розмовляли на різні теми. Христина поскаржилася Вадиму, що її ноутбук вдома зависає, тож і доводиться на роботі затримуватись. Так би вона вдома все доробила, але ніяк. А до сервісного центру все дійти не може.
– Давай я подивлюся, – промовив Вадим.
– Ну, ти що? Мені незручно.
Христина подумки обсмикнула себе. Вона ж хотіла, щоб Вадим прийшов до неї в гості, то навіщо відмовляється.
– Все нормально. А ти мене нагодуєш вечерею, домовилися?
Дівчина з усмішкою кивнула.
Вадим пообіцяв заскочити у вихідні. І Христина не могла дочекатися цього дня. На роботі вони ще кілька разів перетиналися, перекинулися кількома фразами, але, здавалося, нічого не говорило про те, що Вадим нею зацікавлений.
– Та точно ти йому подобаєшся! – промовила подруга, коли Христина, не витримавши, розповіла. – Чоловіки ж як влаштовані?
– Як?
– Вони не робитимуть нічого, якщо їм самим це не треба. І точно він не став би пропонувати тобі допомогу, якби не розраховував на щось більше.
– Думаєш? – З усмішкою запитала Христина.
– Звісно! Та й навіщо б він поїхав на інший кінець міста? Чи став би він підвозити дівчину, яка йому нецікава?
– Ну, не знаю… Може, він просто добрий, – знизала вона плечима.
– Та облиш. Точно тобі говорю, це твій шанс!
– Ну, гаразд, переконала!
– І не забудь приготувати щось смачне і вбратися. Допомога легко може перерости у побачення!
– Звичайно, – знову посміхнулася Христина.
Цілий день вона готувалася до цієї зустрічі. Прибирала, наводила марафет. Біля плити простояла майже дві години, бажаючи вразити Вадима.
Він прийшов рівно о сьомій.
– Як смачно пахне, – з порога промовив він.
– Я старалася, – скромно промовила дівчина, очікуючи від Вадима компліментів. Виглядала сьогодні Христина і справді розкішно: зачіска, макіяж, сукня. Ніби на побачення зібралася, хоч так воно й було.
– Я радий, що ти старалася. Ну де пацієнт? – запитав Вадим.
– Пацієнт? – не одразу зрозуміла Христина, бо засмутилася, що чоловік нічого не сказав із приводу її зовнішнього вигляду.
– Ноутбук де? – З усмішкою пояснив він.
– Ааа … На кухні, підемо.
Півгодини Вадим копався у комп’ютері. Христина ж нишком за ним стежила. Який він все-таки симпатичний … І його навіть не псує зморшка між брів, коли він хмуриться. Навпаки, одразу таким мужнім здається.
– Ну, все готове. Звичайно, літати не буде, все ж таки залізо старе, але працювати ти на ньому зможеш.
– Не знаю, як тобі й дякувати, Вадиме, – похитала Христина головою.
– Вечеря буде чудовою подякою.
Вечеряли практично мовчки. Було видно, що Вадим зголоднів, і Христині не хотіла відволікати його від трапези.
Вона сподівалася, що після вечері вони ще трохи посидять. Поговорять про щось, а може, Вадим наважиться запросити її на справжнє побачення?
– Дякую, дуже смачно! Ти чудово готуєш, Христино!
– Дякую, мені приємно, – розтанула дівчина.
– Так, ну, я пішов, а то вже пізно.
Христина хотіла якось його зупинити, та ось як? Тому лише засмучено кивнула.
– Побачимося на роботі, бувай, – махнув Вадим на прощання і покинув квартиру дівчини.
Вона тяжко зітхнула. Може, й не подобається вона йому?
З цього приводу треба було порадитися з подругою.
– Та облиш, – сказала Рита телефоном, – просто скромний він. Потрібно його підштовхнути.
– Але він навіть не сказав, що я добре виглядаю!
– Та чоловіки нічого не помічають. Загалом, не здавайся.
Весь наступний тиждень Христина активно спілкувалася з Вадимом. Той завжди радо з нею розмовляв, але на побачення запрошувати не поспішав. І Христина засмутилася остаточно. Мабуть, все ж таки не доля.
– Як там твій ноутбук живе? – Наприкінці тижня запитав Вадим.
– Та ніби нічого. Працює, дякую.
– Я хотів тобі одну програму встановити, можливо ще трохи прискориться. Давай заїду.
– Звісно! – дуже радісно вигукнула дівчина. І вже спокійніше додала, – з мене вечеря, як завжди.
– Я буду радий.
Все знову проходило за тим самим сценарієм. Вадим покопався у ноутбуці, потім поїв. Вони перекинулися парою фраз, і чоловік зазбирався додому.
Але зараз вже Христина була впевнена, що Вадим нерівно дихає до неї. Чи став би він знову до неї напрошуватися? Їй навіть подобалося думати, що ця програма і не потрібна була їй, що він придумав привід.
Можливо, Вадим насправді дуже сором’язливий. І просто не знає, як перейти на інший рівень стосунків. То чому б Христині не зробити перший крок.
– Гаразд, я поїду, – посміхнувся він, коли з вечерею було покінчено.
– А може, ще посидимо? У мене в холодильнику пляшечка ігристого.
– Та я ж за кермом, Христино.
– Ну, ти можеш залишити машину тут. Або, – вона зніяковіло відвела погляд, – лишитися в мене до ранку.
– Та ну, навіщо? Та й ігристе я, чесно кажучи, не дуже люблю.
– Просто ми так добре сидимо. Могли б поспілкуватися.
Чоловік насупився. А Христина призовно усміхнулася йому, щоб він і не сумнівався у її натяках.
– Почекай… Ти маєш на увазі…
– Так, – відповіла вона, почуваючи себе дуже сміливо.
Вадим тяжко зітхнув, і це Христині не сподобалося.
– Я думала, що подобаюсь тобі… – тихо промовила вона.
– Христино, – невпевнено промовив Вадим. – Ти чудова. Але я сприймаю тебе тільки як друга. Я не думав, що ти вирішиш…
– Але ж ти мені допомагав, сам пропонував приїхати. Я думала, що це щось означає.
– Це означає лише те, що я хотів тобі допомогти. Вибач, але мені подобається інша дівчина, і в нас, начебто, з нею щось намічається.
Христині було так соромно! А ще чомусь дуже прикро. Так, вона сама все придумала, але всі ознаки були на обличчя!
– Господи, який сором, – прошепотіла вона.
– Перестань. Це мені має бути соромно. Я не думав, що ти подумаєш… Ну ти зрозуміла. Я піду.
Христина кивнула. Коли за Вадимом зачинилися двері, дівчина не витримавши розплакалася. Вона вже мріяла про те, як їм буде разом добре. А Вадим просто виявився дуже добрим.
Христина навіть не знала, як їй йти на роботу у понеділок. Їй здавалося, що як вона зустрінеться з Вадимом, відразу пропаде від сорому.
Тому вона намагалася зовсім не виходити із офісу. Вадим рідко заходить до них до кабінету, може їй пощастить, і вони взагалі більше не зустрінуться?
Але чоловік сам знайшов її.
– Ми можемо поговорити? – запитав він.
Христина лише кивнула. А що робити?
– Ти пробач, – сказав він, коли вони залишилися наодинці, – я все думаю про те, як все ніяково вийшло.
– Не те слово, – сказала вона.
– Я просто не хочу, щоб ми перестали через це спілкуватися. Ти чудова дівчина, і я впевнений, що скоро зустрінеш своє кохання.
– Ну так, – хмикнула вона. – Все нормально, Вадиме. Я сама винна. Вигадала те, чого немає.
– Ну, все гаразд?
– Звісно.
Христина обманула, все було гаразд. А ще вона вирішила, що більше жодних перших кроків. І взагалі, краще поки триматися від чоловіків подалі, поки вона не прийде в себе.
– Ти чого така сумна? – наприкінці дня підсів до Христини її колега Ігор.
– Ні, не сумна. Просто трапилася не дуже приємна ситуація, і тепер мені трошки соромно.
– Якщо тебе хтось образив, ти тільки скажи, – жартівливо промовив він.
– Дякую, все нормально. Гаразд, я піду, бо скоро мій автобус приїде.
– Може, я тебе підвезу?
Христина застигла. Таке почуття, що все повторюється.
– Навіщо? – Запитала вона. Їй здавалося, що Ігор просто сміється з неї. А може, йому все розповів Вадим?! Навіть погано з цієї думки стало.
– Ну, – почервонів він. – Просто так…
– Просто так? По-дружньому, так? – трохи істерично спитала Христина.
– Гаразд, проїхали, – мотнув Ігор головою. – Не хочеш, не треба.
Христина зітхнула. Якось негарно вийшло.
– Ти пробач, Ігоре. Тиждень нервовий видався. І я трохи заплуталася …
– Давай, ти мені дорогою все розповіси, – запропонував він.
– Гаразд, давай.
Ігор був щасливий. Довго не наважувався зробити перший крок. До того ж, йому здавалося, що між Христиною та Вадимом щось є, але, судячи з того, якою Христина була незадоволена після розмови з їхнім системним адміністратором, якщо щось і було, то вже закінчилося. Отже, у Ігоря з’явився шанс. Головне, його не проґавити.
Вони проговорили всю дорогу. Звісно, Христина не стала розповідати, що трапилося, та Ігор і не наполягав. А коли він довіз дівчину до дому, то, соромлячись, промовив:
– Може, ми якось повечеряємо?
– Як друзі? – уточнила вона.
– Ну, може, й не тільки, як друзі.
Христина посміхнулася. Та ситуація з Владом навчила її, що треба розставляти всі крапки над i, щоб знову не схибити.
– Я правильно розумію, що ти запрошуєш мене на побачення?
– Правильно. І ти мені подобаєшся. Дуже… Я все переживав, що Вадим мене випередить
– Не випередив, – відповіла дівчина. – І я згодна сходити на побачення.
– Тоді домовилися.
Христина йшла додому та посміхалася. Яка ж доля таки кумедна штука. Їй треба було осоромитися перед Вадимом, щоб Ігор наважився зробити перший крок. І, звичайно, вона не знала, у що це виллється, але точно знала, що не форсуватиме події. Нехай усе йде своєю чергою. Адже ніколи не вгадаєш, як усе вийде.
