Що може бути щасливішим і радіснішим, аніж весілля кращої подруги.
До неї сама наречена Аліна та її подружка Мирося готувалися давно.
І сукню разом вибирали, і зачіску і навіть парфуми, які мають бути стійкими, але не нав’язливими, а ніжними, привабливими.
Аліна посміхалася від щастя, радісний вираз, здавалося, ні на хвилину не сходив з її обличчя.
Наречений у неї був дуже цікавий, красивий і галантний чоловік, який успішно проявив себе у будівельному бізнесі.
Аліна з Миросею працювали в невеликому бюро перекладів, разом закінчивши інститут. Тож вони подружки з тих часів. Їх пов’язували спільні інтереси, подібні характери веселих і розумних дівчат.
Але ось зовні вони дуже відрізнялися: Аліна була красивою довговолосою білявкою з сірими очима, а Мирося руденькою та кучерявою від природи, вічною дівчинкою-підлітком.
Але це ніяк не заважало їм дружити, спілкуватися, і їм часто казали: якби не різниця у зовнішності, можна було б подумати, що ви сестри, прямо не розлий вода!
В університеті їх усі знали, на курсі, принаймні. Хлопців тільки в них було не дуже багато, з два романи й усе. Але всі занудні, незрозумілі. Ні на дискотеки не ходили, ні на студентські вечірки.
І ось на п’ятому курсі до них у групу зненацька прийшов новенький. І цей красень одразу ж привернув до себе увагу всіх студенток.
Ну, а що? Гарний, навіть дуже гарний. Хода, усмішка, голос – все було таким елегантним, що не звернути на нього уваги було неможливо. Звали хлопця Олег, і так вийшло, що він одразу якось приєднався до Аліни та Миросі. Вони подружилися.
А незабаром стало зрозуміло, що через Аліну. Він просто закохався в неї, хоч от біда, дівчина йому взаємністю не відповідала.
Зате Мирося… Він ніби зачарував її. Вона постійно думала про нього, мріяла, як одного разу він запросить її кудись, у кіно чи в кафе, як вони підуть під ручку вечірнім містом, а на прощання він поцілує її. Але мрії мріями, а насправді…
І все ж диво відбулося. Перед випуском Олег запросив подруг на день народження свого знайомого. Це вже потім Мирося випадково дізналася, що запрошував він тільки Аліну, але дівчина сказала, що без подруги не піде.
І йому довелося запросити обох. А цим другом якраз і виявився Віталій, за якого Аліна виходить заміж.
Тож Олег, сам того не чекаючи, звів цих двох, які полюбили один одного з першого погляду.
І ось тепер, майже через рік, у них мало бути весілля. За цей час було закінчено навчання, отримано дипломи. Подруги за допомогою батька Аліни знайшли собі роботу, а Олег зник на превеликий жаль Мирослави.
Кажуть, викладає англійську у коледжі. Але вони більше не бачаться. Навіть випадково у місті Мирося жодного разу не зустріла його, обʼєкт своїх студентських мрій. Він, звісно, роз’їжджає на машині, пішки не ходить. І спільних точок дотику у них не залишилося.
Мирослава якраз вибирала собі вбрання, в якому вона піде на весілля подруги як дружка. Зупинилася на красивій смарагдово-зеленій сукні з крученого гіпюру, вона пасувала до її очей і була дуже елегантною. Але тут задзвонив її мобільний. То була Аліна.
– Миросю, привіт! Гарні новини. Знаєш хто буде свідком у нас? Вгадай?
Довго думати не довелося, і Мирося сказала:
– Невже Олег?
– Він, – засміялася Аліна. – Тож, подруго, будь готова!
У Мирослави почервоніли щоки, вона вже уявила себе поряд з ним увесь вечір, як свідків щастя нареченого та нареченої.
«Це мій шанс, – думала вона. – Я маю зробити так, щоб він звернув на мене пильну увагу і зрозумів, що почуття у мене серйозні. Досі його забути не можу, рік майже минув, як розлучилися…»
Вона уявила обов’язковий танець, як він триматиме її за талію і кружлятиме в повільному гарному вальсі. Танцювати Мирося вміла, ще у школі три роки ходила на танцювальний гурток, виступала на шкільних концертах і брала участь у конкурсах. Так що тут вона проявить себе з найкращого боку.
І ось весілля в розпалі. Аліна з Віталієм виглядали чудово: вона сліпучо гарна, а він галантний і ввічливий. Не пара, а диво! Ну а Мирося й Олег серйозні. Дівчина відчувала всю серйозність моменту, але водночас близькість Олега бентежила її.
В один з моментів він відвів її в бік, тримаючи келих ігристого в руці, і сказав:
– Ну що, Миросю, задоволена тим, що відбувається? Звідки ти стільки цих весільних прибамбасів знаєш? Тости, жарти? На десятку весіль уже побувала?
Дивився він при цьому кудись убік. Мирося зніяковіла і відповіла:
– Та ні, просто подивилася в інтернеті, відібрала те, що цікаво й дотепно. Весело мабуть, ось я й стараюся.
– Ну-ну, не перестарайся тільки. Я сподіваюся, що без викупів нареченої обійдемося?
Але тут пролунав дзвінкий голосок Аліни:
– Танець свідків!
І заграла музика вальсу. Танцював Олег так собі, до того ж, схоже, без особливого бажання. І все ж вона відчуває його тепле дихання, а його рука на талії ніби стала гарячою. І раптом він прошепотів їй:
– А ти добре танцюєш, не очікував. І пахне від тебе класно. Що за парфуми?
Мирося не встигла відповісти, як музика закінчилася і під бурхливі оплески гостей Олег відпустив її, спочатку притримавши за руку, коли вона зробила глибокий, гарний реверанс, як їх колись учили у танцювальному гуртку. Вийшло гарно. Принаймні Аліна сказала їй:
– Розумниця! Ви виглядали незрівнянно. Ну, як у вас? Є зрушення?
Мирося знизала плечима і сказала, що Олег похвалив її за вальс і все.
– Шкода, що діджей переплутав музику, під повільніший танець я була б сміливішою, – додала вона, а Аліна сказала:
– Нісенітниці, вальс був чудовий. Впевнена, що Олег оцінив твою вроджену витонченість і замислиться тепер, ось побачиш!
І справді, наприкінці вечора, коли вже провели молодих, він підійшов до неї й сказав:
– Давай, може, зустрінемося якось? У кафе сходимо, потанцюємо. Мені сподобалося. Ти не проти?
У Мирослави все застигло всередині. Та невже? Він що, і справді оцінив її вміння красиво рухатися і пропонує зустріч?
Мирося погоджується, і вони обмінюються телефонами, і тут вона помічає, що він дуже веселий. І коли встиг? Адже нещодавно ще був серйозним.
Але тут її покликала мати Аліни. Поки вона розмовляла з батьками подруги про те, як пройшло весілля, поки вони дякували їй за гарні тости та побажання, Олег зник з поля зору, і більше Мирося його не бачила.
Вона довго не наважувалася йому зателефонувати, спочатку чекала, що він сам зʼявиться. Але вже пройшов майже місяць, а телефон мовчав. Мирося ділилася з Аліною тим, що чекає від нього дзвінка. Подруга підбадьорювала її і сказала якось:
– Хочеш, попрошу Віталія, щоб він передав йому від тебе привіт. Дивишся і зʼявиться наш невловимий?
Але Мирося відмовилася. Ні, хай усе здійсниться само собою: якщо захоче, то подзвонить, а ні… Не змусиш, як не хоче. І якось у п’ятницю Аліна сказала їй:
– Завтра ми їдемо до Віталікового колеги на шашлики. Там буде Олег. Хочеш поїхати з нами? – і побачивши відмову в очах Міри, додала: – Просто як моя подруга. Я ж можу тебе запросити?
І дівчина погодилася. Справді, а що такого? Зрештою нав’язуватись цьому Олегу вона не збирається. Але буде зайвий привід переконатись, чи цікавить вона його хоч трохи чи треба раз і назавжди викинути його з голови.
Мирося одягла свої улюблені блакитні джинси, легку маєчку, намастилася кремом від засмаги, бо швидко схоплювала сонячне проміння. Напахнилася тими ж парфумами, що на весіллі так сподобалися Олегу. І з тріпочучим серцем, разом з подругою та її чоловіком під’їхала до будинку Олега.
Він вийшов з під’їзду сяючий, у гарних шортах та футболці, зі спортивною сумкою через плече. Відкрив дверцята, і тут побачив Миросю на задньому сидінні. Він сів поруч, привітався з усіма і спитав:
– Ти теж запрошена? Не знав. Як живеш, мала?
Ця фамільярність не дуже сподобалася Миросі, і вона відповіла:
– Все окей, красеню, – ну прямо як в американських фільмах.
Усі дружно засміялися.
Пікнік пройшов на славу, весело і цікаво. Була непогана молодіжна компанія. Їли соковиті шашлики, пили легке ігристе, сміялися від душі.
Олег дуже погульбанив і дорогою додому він уже обіймав Миросю і шепотів їй якісь слова, а перед розставанням сказав на вухо:
– Я подзвоню. Бувай.
Аліна підморгнула подрузі, вона була рада за неї: крига наче скресла.
Олег подзвонив через два дні й запросив у кафе. Радості Миросі не було меж! Вона старанно зібралася, сходила напередодні у перукарню, підрівняла свої руді локони. Макіяж непомітний, туфельки на каблучках, танцювати ж доведеться швидше за все. І не хотілося зовсім вже низькою поруч з ним виглядати.
Олег був сама галантність. Вони прийшли в кафе, в досить дороге. Це Мирося відзначила про себе одразу. Вона дивилася на Олега вже без сором’язливості, посміхалася, була привітною і привабливою, як їй здавалося.
Але коли він замовив графінчик біленької, не так здивувалася, як засмутилася. Їй хотілося приємної вечері під легке ігристе. А тут… Вона попросила ще апельсиновий сік і пила маленькими ковтками. Зате Олег чарку за чаркою. Щоправда, закушував добре.
Але був цілком тверезий, як не дивно, коли заграла повільна музика, і він запросив її танцювати. І знову ця близькість його тіла і дихання, руки, які ніжно обійняли її… Мирося відчула, як вона тане в цих обіймах, їй хочеться приємних слів, ніжних та гарних. І тут вона чує:
– Ти зробиш мені одну послугу? Хочу тебе попросити дещо?
Миросю як холодною водою обдало. Вона відповіла:
– Попроси. Якщо зможу, то зроблю…
– Мої родичі у відпустку поїхали. Приходь у гості, – у Мирослави тьохнуло серце. – Тільки не одна, з Алінкою. Посидимо, побалакаємо. А потім ти скажеш, що поспішаєш кудись і підеш…
Мирося розгубилася і поставила наївне запитання:
– Навіщо?
– Ну, подумай сама, – відповів Олег і сильніше притиснувши її до себе, прошепотів у вухо: – Просто хочу побути з твоєю подружкою наодинці. Що тут незрозумілого, мала?
Мирося різко вивільнилася з його обіймів. Танцівники розступилися, вона сказала йому нехороші слова і вибігла з кафе.
У голові шуміло. Вона стояла біля дверей і переживала через те, що трапилося. Як, як вона не розгледіла такого недолугого раніше? Як Аліна не помічала у ньому цієї вульгарності? Бо ж він якось проявляв себе? Хоча…
Мирося спустилася зі сходів і зупинилася в нерішучості. Іти додому в такому настрої не хотілося, мама одразу зрозуміє, що щось трапилося, почне розпитувати. І дівчина повільно побрела вздовж вулиці. Але тут поряд з нею пригальмувала машина. Відкрилося скло, і вона побачила Віталія.
– Підвезти? – спитав він усміхаючись, і вона не відмовилася.
Звичайно, від нього не вислизнув її настрій і прозвучало питання: – Все добре.
– Не зовсім, – відповіла Мирослава і раптом її понесло: – З твоїм дружком зустрічалася. Він дуже нехороша людина, Віталію. Будь ласка, врахуй це.
Чоловік мовчки довіз Миросю до будинку, ні про що не питаючи, і вона пішла. А через день дізналася від Аліни, що Олег дзвонив до її чоловіка, вони про щось довго і голосно розмовляли, після чого Віталій сказав йому:
– Мені казали про тебе Олег. А я не вірив. Тепер переконався.
Після цього він поклав слухавку і заблокував його, а на запитання Аліни «у чому справа», відповів так:
– Сказав, що Мирося провела з ним два дні, поки його батьки були у від’їзді, а коли пішла, він побачив, що його золотий годинник зник, подарунок батька.
– Це неправда! – обурилася Аліна. – Я зустрічалася з нею вчора, не була вона в нього, і взагалі…
– Та знаю я, – сказав Віталій. – Один наш спільний знайомий хвалився, що купив у нього цей годинник, але Олег збирався сказати батькові, що він його загубив. А чому вже Мирося до нього днями сварилася, уявлення не маю.
– Напевно тому, що він погана людина. А ми з тобою не помічали…
Аліна знала про його пропозицію. Мирося поділилася з нею під час зустрічі, але чоловікові вирішила не говорити. Сваритиметься ще, а потім мало що через цього пройдисвіта.
На щастя, батька Олега невдовзі перевели кудись, і він назавжди зник з міста, а в пам’яті залишився тільки темною плямою, що нагадує, що треба вміти розбиратися в людях. З ким дружити і в кого закохуватися…
