Ірина гойдала колиску з маленьким Михайликом, поки той нарешті не заснув. Малюкові виповнилося чотири місяці, і тільки зараз вона почала хоч трохи висипатися. Квартирка, яку вони знімали з чоловіком Андрієм була тісною, але затишною. Ірина мріяла про власне помешкання, де можна буде облаштувати дитячу.
Андрій останній рік сильно просунувся у своєму бізнесі з ремонту техніки. Починав із маленької майстерні, а тепер у нього працювало вже троє співробітників. Доходи зросли, і вони вже майже зібрали на початковий внесок із іпотеки. Ірина з нетерпінням чекала на момент, коли вони нарешті переїдуть у власну квартиру.
Вона переклала сина в ліжечко і стомлено опустилася на диван. Телефон Андрія лежав поряд. Екран раптом засвітився, висвітливши сповіщення про нове повідомлення від «Мами». Ірина зазвичай не читала чужих повідомлень, але щось цього разу переконало її відкрити листування, поки чоловік був у ванній.
«Андрію, я знайшла відмінного юриста. Каже, що краще оформити квартиру на мене, так буде надійніше».
Ірина насупилась. Про яку квартиру йдеться? Вона перегорнула листування і почала читати повідомлення, датовані минулого тижня.
«Синку, ти подумав про те, що я казала? Не варто брати іпотеку у шлюбі. Якщо щось піде не так, доведеться ділити квартиру з Ірою».
«Мамо, ми ж із нею сім’я. Яке ділити?
«Андрію, будь реалістом. Статистика розлучень сам знаєш яка. А у вас дитина, це додаткове навантаження на стосунки. Ти повинен і про себе подумати».
Ірина відчула, як до горла підкочує грудку. Вона продовжила читати.
Є два варіанти: або шлюбний договір, де чітко прописано, що квартира тільки твоя, або оформлення нерухомості на мене. У другому випадку ти будеш захищений на всі сто».
«Не знаю, мамо. Іра не погодиться на шлюбний договір. Вона мріє про своє житло».
«А їй необов’язково знати усі деталі. Скажеш, що банк просить оформити на одну людину. Або придумай щось про податкові пільги».
“Не хочу її обманювати”.
«Це не обман, а турбота про твоє майбутнє. Згадай, як було з твоїм батьком. Пішов до іншої, а мені довелося через рік через суд квартиру ділити».
Ірина читала повідомлення, і її руки затремтіли. Вони з Андрієм три роки разом, у них дитина, а свекруха налаштовує сина проти неї. І найгірше – Андрій не відкидає ці ідеї відразу.
«Гаразд, мамо, я подумаю. Але Іра розумна, вона зрозуміє, що щось не так».
«Синку, ти занадто м’який. Потрібно бути твердішим. Це твої гроші, ти їх заробив. А вона сидить у декреті і нічого не приносить у сім’ю».
Ця фраза зачепила Ірину. «Нічого не приносить у сім’ю». А цілодобова турбота про дитину – це не внесок? А чи підтримка чоловіка, коли він тільки починав бізнес і приходив додому у відчаї? А те, що вона відмовилася від кар’єри заради сім’ї?
Маля закрутилося в ліжечку, і Ірина відклала телефон. Треба було заспокоїтись і подумати. Але думки плуталися, наростала образа.
Коли Андрій вийшов з душу, вона намагалася поводитися як завжди, але напруга висіла в повітрі.
– Щось сталося? – Запитав чоловік, помітивши її настрій.
– Ні, все гаразд, – обманула Ірина, накриваючи на стіл.
Вони вечеряли в тиші. Ірина не могла переконати себе розпочати розмову про прочитані повідомлення. Щось усередині її сподівалося, що вона все неправильно зрозуміла, що Андрій справді відкинув пропозиції матері.
– До речі, я розмовляв із ріелтором, – раптом сказав Андрій. – Є добрий варіант двокімнатної квартири в новобудові. Можемо подивитися на вихідні.
Ірина підвела погляд від тарілки:
– Правда? А як же початковий внесок? В нас ще не вся сума.
– Мама запропонувала допомогти, – ніби між іншим сказав Андрій. – Додасть те, чого не вистачає.
Ірина відчула, як усередині все стиснулося.
– І що вона хоче натомість?
– У сенсі? – Андрій зробив здивоване обличчя. – Нічого. Просто допомогти.
– Андрію, я бачила ваше листування, – випалила Ірина, не витримавши. – Я знаю, що вона пропонує оформити квартиру на неї.
Обличчя чоловіка змінилося. Він відклав вилку і відкинувся на спинку стільця.
– Ти залізла до мого телефону?
– Випадково побачила повідомлення. І так, прочитала. І знаєш, що? Мене більше турбує не те, що твоя мати хоче мене обманює, а те, що ти з нею всерйоз це обговорюєш.
– Іра, ти все неправильно зрозуміла.
– Так? “Іра розумна, вона зрозуміє, що щось не так”. Це твої слова. Ти не відмовився одразу, ти думав про це!
Андрій зітхнув:
– Мама просто непокоїться. Вона пройшла через складне розлучення і не хоче, щоб я повторив помилки батька.
– До чого тут твій батько? Ми з тобою інша сім’я. У нас дитина. А твоя мати пише, що я нічого не приношу в сім’ю!
– Вона не це мала на увазі.
– А що ж тоді? Поясни мені!
Андрій підвівся з-за столу:
– Давай не сваритимемося. Мати просто запропонувала варіанти, я їх не приймав.
– Але й не заперечував, – Ірина теж підвелася. – Ти реально думаєш, що я можу відібрати у тебе квартиру під час розлучення? Ти вже плануєш наше розлучення?
– Ні, звичайно! Але треба бути практичним. Бізнес тільки почав приносити добрий дохід, я не хочу ризикувати.
– Ризикувати чим? Нашою родиною?
У цей момент заплакал Михайлик. Ірина пішла до нього, відчуваючи, як сльози підступають до очей. Вона взяла сина на руки, пригорнула до себе.
– Іра, – Андрій підійшов до неї ззаду. – Давай спокійно обговоримо все. Може шлюбний договір – не така погана ідея? Це просто формальність.
Ірина обернулася до нього:
– Формальність? Ти серйозно? Ти хочеш, щоб я підписала папір, де сказано, що у разі розлучення я залишусь ні з чим? З дитиною на руках та без житла?
– Не обов’язково так. Можна прописати різні умови.
– Які, наприклад? Що мені дістанеться комора?
– Ти все драматизуєш.
– А ти все знецінюєш! – Ірина відчула, як злість витісняє образу. – Знаєш що? Я не підписуватиму жодного шлюбного договору. І на квартиру, оформлену на твою маму, не погоджуся. Якщо ми сім’я, то має бути все чесно.
– Отже, ти мені не довіряєш?
– Це ти мені не довіряєш! Ти вже готуєшся до того, що я можу тебе обманути.
Наступні дні пройшли у напруженому мовчанні. Андрій повертався пізно, посилаючись на роботу. Ірина займалася дитиною і думала, що робити далі.
У суботу свекруха несподівано прийшла у гості. Ірина відчинила двері та застигла на порозі.
– Доброго дня, Ірино, – Олена Вікторівна посміхнулася. – Вирішила відвідати онука. Андрій сказав, що затримається.
– Проходьте, – сухо відповіла Ірина.
Свекруха пройшла до кімнати, де в ліжечку лежав Михайлик. Вона нахилилася до нього. Ірина спостерігала за нею, відчуваючи зростаюче роздратування.
– Андрій розповів мені про вашу розмову, – раптом сказала Олена Вікторівна, не відволікаючись від онука. – Ти неправильно все зрозуміла.
– Так? І як правильно зрозуміти фразу «оформити квартиру на мене, щоб Іра не могла претендувати на неї при розлученні»?
Свекруха випросталась:
– Я просто дбаю про сина. Ти молода, гарна. Сьогодні ти з ним, а завтра знайдеш когось багатшого.
– Що?
– Не роби здивоване обличчя. Я бачила, як все відбувається. Моя подруга Галина теж думала, що її син має міцну родину. А потім невістка забрала половину квартири, онучку і пішла до бізнесмена.
– Я не невістка Галини! – Ірина відчула, як закипає. – Я нікуди не збираюся йти!
– Усі так кажуть, – відмахнулась свекруха. – Послухай мене, дівчинко. Я пропоную розумне рішення. Квартира буде оформлена на мене, але ви житимете в ній. Це просто страховка.
– Від чого страховка? Від того, що я можу претендувати на спільно нажите майно? То це мої законні права.
– Ось бачиш, – свекруха тріумфально підняла палець, – ти вже думаєш про свої права на майно.
Ірина глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися:
– Я не буду з вами це обговорювати. Це наша з Андрієм справа .
– Андрій погоджується зі мною, – впевнено заявила свекруха. – Він просто боїться тобі сказати про це.
У цей момент вхідні двері відчинилися. Андрій повернувся з роботи. Він здивовано глянув на матір:
– Мамо? Ти не попереджала, що прийдеш.
– Вирішила зробити сюрприз, – усміхнулася жінка. – Ми тут із Ірою якраз обговорювали квартирне питання.
Андрій напружився:
– Що саме ви говорили?
– Те, що ти погоджуєшся оформити квартиру на мене, – спокійно сказала свекруха. – Іра трохи пручається, але я пояснила їй, що це просто формальність.
Ірина дивилася на чоловіка, чекаючи на його реакцію. То справді був момент істини.
Андрій переводив погляд із матері на дружину:
– Мамо, я не казав, що згоден. Я сказав, що подумаю.
– Але ж ти розумієш, що це розумне рішення, – наполягала жінка.
– Я не оформлятиму квартиру на тебе, – твердо сказав Андрій. – Це наша з Ірою квартира буде.
Ірина відчула приплив полегшення. Але воно тривало недовго.
– Але ми можемо укласти шлюбний договір, – продовжив Андрій, дивлячись на дружину. – Це компроміс. Квартира буде спільна, але із певними умовами.
– Якими умовами? – спитала Іра, відчуваючи, як надія знову змінюється розчаруванням.
– Ну, наприклад, що частки розподіляються пропорційно до вкладених коштів.
– Тобто оскільки я зараз не працюю, моя частка буде нульовою?
– Не обов’язково. Ми можемо врахувати твій внесок у виховання дитини.
– Врахувати? – Ірина гірко посміхнулася. – Як саме? Порахуємо годинник, проведені з Михайлом, і переведемо їх у квадратні метри?
– Іро, не утрируй.
– Я не утрирую. Я просто нарешті зрозуміла, що для вас обох я не член сім’ї, а потенційна загроза.
Свекруха втрутилася:
– Не драматизуй, Іро. Ми просто хочемо захистити інтереси Андрія.
– А хто захистить мої інтереси? – Іра повернулася до свекрухи. – Я відмовилася від кар’єри, щоб народити та виховувати вашого онука. Я підтримувала Андрія, коли його бізнес тільки-но починався. А тепер, коли з’явилися гроші, ви вирішили, що можу на них не претендувати?
Настала тиша. Михайлик, відчувши напругу, почав пхикати. Ірина підійшла до нього, взяла на руки.
– Знаєте що, – сказала вона, дивлячись на чоловіка та свекруху, – вирішуйте самі. Оформляйте квартиру, як хочете. Але врахуйте: якщо буде варіант, де я відчуватиму себе чужою у власному будинку, то жити я там не буду.
– Що? – спитала свекруха.
– Я просто повідомляю вас. я не річ, яку можна використати, а потім викинути. Я людина, яка заслуговує на повагу і рівних прав у сім’ї.
Андрій мовчав, опустивши голову. Свекруха підібгала губи.
– Ну що ж, – нарешті сказала свекруха, – Бачу, розмови не вийде. Я піду. Подумай про мої слова, Андрію.
Коли двері за свекрухою зачинилися, Ірина та Андрій залишилися стояти у важкій тиші. Михайлик заснув на руках у матері.
– Я все вирішив, – нарешті промовив Андрій, не дивлячись дружині у вічі. – Мама права. Потрібно бути практичним.
Через тиждень Ірина зібрала речі та повернулася до своїх батьків. Найближчим часом вона збиралася подати документи на розлучення та аліменти.
