– Шкода, що у нас не буде весільної урочистості, – з досадою пробурмотіла Рита, коли новоспечене подружжя вийшло з ЗАГСу.
– Ми ж самі вирішили заощадити, – нагадав дружині Ярослав. – До речі, це була твоя ініціатива.
– Я пам’ятаю, – пробурмотіла наречена, поправивши поділ білої сукні, яка замінила їй весільну. – Якби ми вирішили святкувати весілля, то довелося б витрачатися не лише ресторан, а й на вбрання. А це далеко не пʼятдесят тисяч, які ми могли собі дозволити. Ні, Ярику, ми все правильно зробили.
Наречений усміхнувся у відповідь Риті і міцно потис її руку, показуючи тим самим, що підписується під кожним її словом.
Подружжя ще раз обмінялося поцілунками і підійшло до гостей. Після ЗАГСу всі мали роз’їхатися по домівках.
Гості чудово знали, що грошей на пишну урочистість у пари не було, тому ніхто особливо не очікував продовження.
Всі вже були готові розійтись, але тут слово вирішив узяти Семен, старший брат нареченого.
– Ну що, поїхали відзначати? – весело запропонував чоловік. – Ми тут дещо підготували для молодих, скажімо так, невеликий, але досить приємний сюрприз!
– Що саме? – насторожено запитала Рита, з подивом підводячи брови.
– Підете і все дізнаєтесь, – загадково посміхнувся Семен, вказуючи на припаркований неподалік мікроавтобус. – Прошу у наше комфортабельне таксі!
Молоді загадково перезирнулися і пішли за гостями всередину. Коли всі розсілися по місцях, автобус рушив у дорогу.
Через п’ятнадцять хвилин вони зупинилися біля невеликого, але затишного кафе неподалік центру міста.
Ярослав допоміг Риті вийти з автобуса і не заплутатися у подолі довгої сукні.
Подружжя зайшло у залу й ахнуло, побачивши, що вона була прикрашена повітряними кульками й квітами, а столи – накриті білими скатертинами.
Посеред одного з них красувався двоярусний торт із фігурками нареченого та нареченої.
Коли Ярослав і Рита присіли на відведені для них місця, їх зустріли оплески й радісні вигуки гостей.
Семен з широкою усмішкою на обличчі підійшов до них і з поважним виглядом промовив:
– Братику, ми вирішили зробити вам сюрприз! Ось ваше скромне весілля!
Ярослав розплився в задоволеній посмішці і, скочивши з місця, міцно обійняв брата.
– Дякую, Семене! Це неймовірно! Ми навіть не думали, що вийде так чудово! Рита ось щойно говорила про те, що ми залишилися без весілля, – радісно сказав чоловік.
Рита застигла на місці, дивлячись на все, що відбувалося з подивом. Вона озирнулася навколо, немов оцінювала обстановку, а потім нарешті голосно сказала:
– А що, на нормальний ресторан ви не змогли скинутися? Вас багато. Невже грошей забракло?
У бенкетній залі миттєво запала тиша, а повітря наповнилося незручністю.
Ярослав відчув, як його обличчя стало червоним від сорому за слова Рити.
Чоловік глянув на дружину з подивом і легким розчаруванням.
– Риточко… – почав він, намагаючись говорити якомога спокійніше. – Це ж наше свято. Давай краще насолодимося моментом.
Побачивши розгублені обличчя родичів та гостей, Ярослав хотів якнайшвидше згладити дивну ситуацію.
Однак Рита тільки знизала плечима і, посміхнувшись, прошепотіла чоловікові на вухо:
– Я думала, ти хочеш для нас найкращого. А вийшло як завжди — дешево й сердито. Ти знав про сюрприз і схвалив його? Якщо знав, то немає жодного виправдання!
Ярослав відчув, як його радість почала згасати. Він намагався приховати образу, але було видно, що слова дружини сильно зачепили його.
Гості почали запитливо переглядатись, відчувши напругу між молодими.
Батько нареченої, помітивши її відкрите та хамовите невдоволення, з рішучим обличчям підійшов до дочки:
– Рито, – почав чоловік, – ми хотіли зробити цей день особливим для вас обох. Якби ми могли собі дозволити більше, повір, то зробили б це. Але ж головне не місце, а люди, які тут зібралися заради вас. Ми думали, що ви зрадієте…
Після слів батька Рита трохи пом’якшала, проте її обличчя все одно виглядало незадоволеним.
Вона акуратно взяла в руки зі столу келих із ігристим і акуратно відпила.
– Ну гаразд, якщо вже прийшли, будемо веселитися, – пробурмотіла Рита, зробивши невеликий ковток.
Вечір продовжився, хоча атмосфера вже була не такою радісною, як на самому початку.
Гості намагалися підтримувати розмову, жартували і танцювали, намагаючись відвернути увагу від неприємної ситуації.
Ярослав намагався здаватися веселим, але його думки були зайняті несправедливими словами Рити.
Після кількох годин свята, коли гості почали розходитися, Ярослав підійшов до дружини.
– Послухай, – тихо сказав він, сідаючи поряд. – Родичі стільки для нас зробили, а ти весь вечір ходила з незадоволеним обличчям. Мені здається, було б непогано перед ними вибачитись.
– Вибачатися? За що? – Рита глянула на чоловіка, в її очах блиснули сльози. – Просто я мріяла зовсім про інше. Про велике свято, про шикарний ресторан.
– Нагадаю, що ми не мали навіть на це грошей! Рідня влаштувала нам свято, а ти замість подяки ще смієш обурюватися! – з осудом сказав Ярослав. – Я бачив, як було твоїм, моїм батькам і братові, а вони намагалися нам догодити…
Рита насупилась. Слова чоловіка їй не сподобалися. Вона думала, що він підтримає обурення, але цього не сталося.
– Гаразд, напевно, ти маєш рацію, – зітхнула дівчина. – Тільки от мене не дуже порадував цей захід. Навіщо брехати? Але якщо ти так хочеш, я надішлю всім його організаторам повідомлення із вдячністю.
З того що чоловік нічого не відповів їй, Рита зрозуміла, що саме цього він і хотів від неї.
Наречена написала повідомлення і розіслала всім гостям, навіть тим, які в організації весілля не брали участі.
Ті хоч і вдали, що не зрозуміли, про що вона говорила, запам’ятали поведінку Рити.
Свекруха почала цуратися її, а брат чоловіка ніби зовсім забув, що невістка існує.
На кожне свято Ярослава запрошували одного, чітко даючи зрозуміти, що його дружині не раді…
