– Завтра ми запрошені в ресторан, – в очах Лізи грало радісне очікування. – Тато з мамою хочуть познайомитися з тобою. Костюм маєш?
– Знайду, якщо треба, – відповів Микита, невиразно згадуючи свій випускний. – А що, без цього ніяк? Не люблю я цей офіціоз, якщо чесно.
– Не знаю, – знизала плечима дівчина. – Може й можна, просто тато зазвичай завжди у костюмі, робота така…
– Хто б сумнівався, – подумав Микита й зітхнув.
Але робити нічого, перше враження псувати не можна, доведеться постаратися.
Він і так побоювався, що статусний батько не схвалить вибір єдиної доньки, все таки вони реально були із різних соціальних верств.
Терпіння закінчилося вже на стадії зав’язування краватки. Відео в мережі не допомогли, син пішов по допомогу:
– Тату, допоможи!
– Ні, я сам таке не ношу, – відповів батько. – І так тобі скажу: чоловік, який уміє це носити, хай і вчиться зав’язувати, а інакше – навіщо? Ти й так хвилюєшся. А в краватці почуватимешся як не в своїй тарілці.
– Може, ну його тоді? – зрадів Микита.
– Та я тобі з самого початку про це кажу – не морочся. Повернись, подивлюся на тебе.
Син слухняно обернувся.
– Ну як?
– Виріс ти з костюмчика, – чесно сказав батько. – Як дивак виглядаєш. Махни руками, піджак у плечах не тріщить?
– І що робити? В мене іншого немає.
– Ну нема і нема, одягни сорочку – і досить. Ти з батьками дівчини йдеш знайомитись чи вже в ЗАГС її ведеш?
– Та там такі батьки… Навряд чи я їм сподобаюся.
– Це ще чому?
– Думаю, що їм багатого давай, щоб квартира своя і машина недешева. У них котедж на два рівні.
Сумніви Микити були зрозумілі. Хлопець після школи пішов на службу, потім тільки вступив в університет. А в цьому віці навіть рік – хороший термін.
Поки Микита вчився на денному, підробляючи в міру сил, його ровесники вже встигли здобути дипломи й почали заробляти хороші гроші.
Щоправда, на фоні одногрупників Микита не тільки виглядав виграшно, він і поводився куди розумніше, доросліше. Не дивно, що перша красуня курсу звернула на нього увагу.
– Слухай, з досвіду скажу – нехай ти зараз студент, але батько твоєї Лізи точно розумний, розгляне в тобі все що потрібно, вже ти мені повір.
Подумавши, батько посміхнувся і продовжив:
– Перше враження взагалі по-різному можна справити. Знав би ти, як ми з твоїм дідом познайомилися.
– Ану-но, ану-но, – сказав Микита. – Щось ти раніше не розповідав.
– Раніше рано тобі було таке знати, а тепер якраз. То було в дев’яносто другому. Травень.
Бузок цвів так, що ого-го. Ми тоді з твоєю матір’ю більше року вже зустрічалися.
Ну і якось у суботу дзвонить вона мені і каже кокетливо, що батьки поїхали на дачу, а значить квартира у нашому розпорядженні.
– Тату, – трохи почервонів Микита.
– Та годі тобі, ти ж розумієш, що тебе не в капусті знайшли? Так ось, дістав я свою скромну заначку і почав думати, як романтику зробити. Пощастило – знайома у квітковому магазині працювала, вона мені шикарний букет зібрала.
Вийшов від неї і зрозумів, що з такою красою в автобус не полізеш, тісно там, треба машину шукати. З таксі тоді не дуже було.
Зупинив машину, назвав адресу магазину – думав ще пляшечку ігристого взяти. Їду, а настрій… Ну, сам розумієш!
Батько помовчав, усміхаючись до своїх спогадів.
– Водій глянув на мене і поблажливо так питає, мовляв, чого такий щасливий?
Я йому розповідаю все. Мовляв, весна, кохання, а тут так вдало батьки моєї дівчини поїхали за місто.
Той усміхається, каже, сам юнаком був, усе розуміє. І ось під’їжджаємо ми до магазину, я йому й кажу, що забіжу по ігристе і ще по деяку штуку… Ну ти розумієш… А потім вже поїдемо за такою адресою.
Тут він на обличчі й змінився.
Микита розреготався:
– То й був дід?
– Точно! Він мені одразу такий – можеш «штуку» не брати, бо батько твоєї Наталі вдома дещо забув і повернувся. А замість ігристого краще біленької, каже, візьми.
Нормально, до речі, посиділи, Миколайович чудовий мужик сам знаєш.
Микита тим часом зняв тісний піджак, перевдягнув штани, дістав улюблену сорочку.
– Гаразд, тату, дякую за настрій, поїду я.
– Будь собою! Успіхів!
За пів години хлопець заходив у двері досить дорогого ресторану. Що ж, мабуть, батько Лізи таким чином вирішив нагадати про його скромні доходи.
Підійшовши до столу, Микита посміхнувся коханій, привітався з її мамою і застиг від побаченого, простягнувши руку її батькові…
… Пів року тому він зустрів однокласника, який вмовив його зайти в кафе, щоб згадати шкільні роки. Микита завжди цього хлопця недолюблював, але все ж таки погодився.
Через кілька годин однокласник пішов у вбиральню, а після цього так і не повернувся. Микита посидів, зачекав пів години, потім, засмучений, заплатив за двох і пішов до виходу.
– Що, хотів телефон забрати й піти? – зустрів його на ґанку двометровий мужик дуже серйозної зовнішності.
За питанням пішла й сварка…
Вже потім Микита дізнався, що однокласник не просто обманув його, а й по дорозі до виходу непомітно прихопив телефон цього чоловіка, що лежав на столі.
Розібравшись у ситуації, чоловік одразу вибачився.
– Не водися з такими знайомими, хлопче, до добра не доведуть.
І ось той самий власник нещасного телефону сидить поруч із Лізою і простягає йому руку для знайомства! Дмитро Сергійович – так його звали – привітався абсолютно спокійно, не показуючи, що не вперше бачить нареченого.
– Микито, підемо на вулицю? – запропонував він приблизно через пів години.
Хлопець погодився.
– А ти молодець, подужав мужика вдвічі більшого за тебе… Значить, і Лізу мою нікому образити не даси.
Подумавши, він додав:
– Пропоную таке – жінкам про той неприємний випадок знати необов’язково. Як вважаєш?
– Згоден! – радісно кивнув Микита.
Але своєму батькові, звісно, розповів усе в подробицях, а той посміявшись від душі, дав обіцянку тримати історію в таємниці.
Але з умовою – майбутній онук все це має дізнатися.
Головне – в слушний момент!
