Світлана раз у раз поглядала у вікно, чекаючи, поки приїде таксі.
Жіночий день видався сірим і холодним, але в квартирі, незважаючи на це, панувала тепла атмосфера свята.
На столі стояли страви, приготовані спеціально для зустрічі з подругами: салати, запечена курочка, торт, фрукти і, звісно ж, пляшечка ігристого.
Двох дітей Світлана ще вранці відправила до своїх батьків, а чоловік Віталій поїхав у відрядження.
Жінка кинулася до дверей, побачивши у вікно, як три подружки встигли шмигнути у під’їзд.
– Дівчатка, як же ж я рада вас усіх бачити! – Світлана почала обійматися з ароматно пахнучими подругами.
– Ми не з порожніми руками! – сказала одна з них і простягла господині пакет.
Жінка зазирнула всередину і голосно засміялася, побачивши три пляшки ігристого.
– Сидітимемо до ранку! – засміялась вона.
– Чому б і ні, тим більше що завтра вихідний! – фиркнула у відповідь подружка в червоній сукні.
Світлана покликала жінок на кухню, де на них уже давно чекав накритий стіл.
Щойно вона відкоркувала ігристе, як у двері подзвонили. Жінки здивовано перезирнулися, а Світлана підійшла до дверей.
Відкривши їх, вона застигла на місці.
Перед нею стояла свекруха Ольга Василівна та свекор Віктор Петрович…
– Здрастуйте, – розгублено сказала Світлана, намагаючись приховати своє здивування. – Ви чого так пізно?
– Може запросиш нас спершу в квартиру? Чи тобі там є кого ховати? – Ольга Василівна не зрушила з місця.
Очі жінки звузилися, і вона глянула на невістку єхидним поглядом.
– А де мій син? – запитала строго Ольга Василівна.
– Віталій поїхав у відрядження, – невпевнено відповіла Світлана. – Він повернеться за два дні. Хіба ви не знали про це?
Ольга Василівна насупилась і, відсунувши невістку вбік, швидко пройшла повз неї у бік кухні.
Світлана, приголомшена несподіваною поведінкою свекрухи, пішла за нею.
За невісткою, незграбно човгаючи, у квартиру прослизнув свекор.
На кухні стояв накритий стіл, а подруги Світлани за столом весело балакали та сміялися.
Вони підняли голови, побачивши літню пару. Ольга Василівна гордовито оглянула жінок і стіл, заставлений їжею та напоями.
– Так ось як ти проводиш час, коли мій син відсутній? – прошипіла свекруха, повертаючись до Світлани. – Влаштовуєш тут непорядні гулянки?
Подруги застигли, вражені реакцією жінки. Одна з них спробувала щось сказати:
– Ми просто зібралися на 8 березня. Нічого поганого ми не робимо.
Проте Ольга Василівна не збиралася слухати нічиї виправдання.
– Ану йдіть звідси! – вигукнула вона. – Влаштували тут! Тільки Віталікові варто було поїхати, як ви всі сюди прибігли, щоб зруйнувати сім’ю мого сина! Самі без чоловіків і вирішили Світлану зробити розлученою! Нерозумно дружити із цими вертихвістками! – звернулася Ольга Василівна до невістки.
– Зачекайте, заспокойтеся й вислухайте мене, будь ласка! – попросила Світлана.
– Я сто разів повторювати не буду! – знову заявила свекруха до подружок і ті кинулися до виходу.
Світлана намагалася зупинити матір чоловіка.
– Не лізь! – вигукнула Ольга Василівна. – Я знаю, що ти за людина! Немає тепер до тебе жодної довіри! Ще немає жодної гарантії, що тут тільки подружки…
Поки подруги вибігали з квартири, Світлана стояла осторонь, вражена тим, що відбувалося.
Вона відчувала себе присоромленою та ображеною. Але коли остання подруга зачинила за собою двері, Ольга Василівна обернулася до невістки.
– Чого мовчиш? – запитала жінка. – Де твоя совість і сором?
Світлана відповіла:
– Я нічого поганого не робила. Ми просто хотіли провести вечір разом. Віталій знає, якщо вас це хвилює!
Свекруха пирхнула і почала обходити квартиру, заглядаючи у всі кути та шафи.
Нарешті, переконавшись, що сторонніх точно більше немає, вона повернулася до вітальні.
– Сьогодні ми залишаємося тут, – заявила Ольга Василівна, звертаючись до чоловіка. – Не довіряю я цій… Жінці.
Віктор Петрович кивнув у відповідь, не кажучи жодного слова. Світлана подивилася на них обох, відчуваючи себе чужою у власному домі.
Їй хотілося плакати і сваритися водночас, але вона знала, що це виглядатиме безглуздо.
Святковий вечір із подругами був остаточно зіпсований. Світлана прибрала тарілки з кухонного столу і пішла у спальню.
Зачинивши за собою двері, вона лягла на ліжко з почуттям несправедливості та розчарування.
У голові звучав голос свекрухи. Вона була впевнена, що нічого поганого не зробила — тільки хотіла провести вечір із подругами, відсвяткувати свято, яке щороку ставало все менш радісним.
Минуло кілька годин, і Світлана почула, як свекруха гримнула дверима, йдучи у спальню.
Жінка встала з ліжка, вийшла в коридор і побачила Віктора Петровича, який сидів на самоті на дивані.
Його обличчя було похмурим, погляд відсутнім. Він виглядав пригніченим і втомленим.
– Що сталося? – тихо запитала Світлана, сідаючи поруч.
Чоловік зітхнув і подивився на неї з якоюсь дивною сумішшю співчуття і втоми.
– Ольга завжди була такою… Ревнивою й підозрілою, – почав він. – Коли ми були молодшими, я думав, що зможу змінити її, але згодом зрозумів, що це неможливо. Вона завжди шукає привід для сварок, особливо коли йдеться про Віталія. Для неї він — центр всесвіту, і вона боїться, що його хтось може образити.
– Це несправедливо! – вигукнула Світлана. – Я нічого поганого не роблю! Чому вона так до мене ставиться?
– Ти знаєш, як вона любить контролювати все довкола. І Віталія, і дім, і навіть наше життя. Їй здається, що тільки вона має право вирішувати, хто і як має жити…
Світлана замислилась над словами свекра. Справді, стосунки із Ольгою Василівною завжди були натягнутими.
Вона постійно критикувала її за найменші промахи, стиль одягу, за манеру спілкування з Віталієм. Але сьогодні все зайшло надто далеко.
Віктор Петрович важко зітхнув, встав з дивану і вийшов з вітальні, залишивши Світлану одну.
Вона повернулася у свою кімнату, лягла на ліжко і заплющила очі. Наступного дня Світлана прокинулася ближче до обіду.
У домі було тихо й спокійно. Свекруха і свекор пішли, залишивши записку на холодильнику: “Поїхали додому. Сподіваюся, ти переглянеш свою поведінку”.
Світлана стиснула зуби, читаючи ці рядки. Вона вирішила, що настав час серйозно поговорити з Віталієм після його повернення.
Наступного дня повернулися діти, а потім – з відрядження Віталій. Коли вони залишилися одні, Світлана розповіла йому про все, що сталося.
Спочатку чоловік намагався заспокоїти її, запевняючи, що все обійдеться, але Світлана була непохитною.
– Я більше не хочу терпіти таке ставлення, – сказала вона. – Або твоя мама вчиться поважати мене, або вона перестане приходити до нашої оселі!
Віталій замислився. Він розумів, що Світлана має рацію, і сам втомився від постійних втручань матері в їхнє сімейне життя.
– Давай поговоримо з мамою відверто. Запросимо батьків на вечерю й обговоримо ситуацію.
Жінка з радістю погодилася із пропозицією чоловіка. Розмова, як і очікувалося, виявилася складною.
Ольга Василівна обурилася у відповідь на претензії про те, що вона не мала права влаштовувати сварку на восьме березня і виставляти подруг Світлани за двері.
– Тобто, ти дозволяєш своїй дружині поводитися таким чином?! – обурилася мати.
– Так, мамо, тому що я повністю довіряю Світлані! – твердо заявив Віталій.
– Даремно…
– Ти ще камери запропонуй у квартирі встановити! – усміхнувся у відповідь чоловік.
– Дуже гарна ідея! – пожвавішала Ольга Василівна. – Мені теж потрібен доступ до камер, щоб і я дивилася за Світланою!
– Ні, мамо! Це був жарт! – вигукнув до неї Віталій. – Не треба ні за ким стежити! Також я хочу сказати, що якщо ти й далі перегинатимеш палицю, то тобі будедорога сюди закрита!
– Я й зараз можу піти! – Ольга Василівна вискочила з-за столу і попрямувала у коридор.
Слідом за нею поспішив чоловік, з вигляду якого було очевидно, що він незадоволений усім тим, що сталося.
Несподівано жінка, застібаючи пальто на ходу, повернулася на кухню і вигукнула:
– Я підлаштовуватись під вас не збираюся! Краще я ходити до вас не буду, аніж терпітиму все те, що ти дозволяєш Світлані!
Гордо піднявши вгору ніс, жінка вийшла з кухні. Через кілька секунд гримнули вхідні двері…
…З того дня Ольга Василівна зачаїла образу і перестала спілкуватися із сином та невісткою.
Вона була впевнена, що вони даремно наговорили на неї і вирішили даремно встановити заборони…
