– Ви Ірина? Я Христина, це Олексій, будемо знайомі.
Жінка років тридцяти, що стояла на порозі, відсторонила Ірину і увійшла до квартири, тягнучи за собою маленького хлопчика. Схвильована господиня будинку машинально посунулася, але тут же обурилася:
– Ви хто така і що тут робите?
Христина, яка по-господарськи оглядала квартиру, обернулася:
– Я кохана вашого чоловіка Руслана і мати його сина. Ось цього.
Ірина глянула на хлопчика, якого незнайомка підпхнула прямо до неї, і сказала:
– Тут якась помилка, Руслана не стало два тижні тому.
Христина заявила анітрохи не засмученим тоном:
– Знаю. Ми їхали до моєї мами, повернулися, а тут таке. Жаль, звичайно, що ми не встигли на церемонію, але нічого. Добре, хоч Руслан встиг написати заповіт.
Ірина припала до стіни, бо ноги перестали її тримати. Останні дні і так видалися непростими, раптово не стало чоловіка, важка і трагічна церемонія, прощання з коханою людиною та сімейним життям… А тепер ще новини про заповіти і дивна жінка на двадцять років молодша за неї, яка нібито народила дитину від Руслана.
“Хлопчик правда на чоловіка схожий”, – подумала Ірина і розсердилася на незнайомку, яка закрутила їй голову.
– Ідіть негайно! – сказала вона. – Я не дам бруднити ім’я мого чоловіка, Руслан був чесною людиною і вірним чоловіком.
– Думаєте, я обманюю вас і якась пройдисвітка? Ось ознайомтеся.
Жінка сунула Ірині папери, а сама повела хлопчика на кухню, де одразу ж загуркотіла чайником і заляпала дверцятами холодильника. Хазяйка будинку сіпнулася слідом, бажаючи зупинити свавілля, але погляд зачепився за папери, і вона застигла.
Зверху лежало свідоцтво про народження, в якому чорним по білому стояло ім’я «Олексій Русланович», а у графі батько вказувався її чоловік. Знизу виявився заповіт, написаний на користь хлопчика Олексія.
Ірина без сил опустилася на пуф у коридорі, ця подія стала останнім потрясінням. Ще недавно вона не пам’ятала себе від горя, оплакувала чоловіка. Нині сум і біль кудись зникли, залишилися тільки приголомшення та запитання: що ж робити далі?
***
Адже Ірина вважала їхній шлюб вдалим. Вони прожили з Русланом майже тридцять років, нажили квартиру, дачу, машину. Все майно було записано на чоловіка, вона не запитувала себе, чому так вийшло. Чоловікові вона повністю довіряла, за час шлюбу той жодного разу не обманув її. Але якби чоловік від неї пішов, Ірина заплакала б, але Руслана не засудила.
Справа в тому, що Господь не дав їм дитину. Спеціалісти розводили руками, обидва вони абсолютно здорові, але малюк не виходив, буває таке. Від прийомних дітей Руслан навідріз відмовився, сказавши, що не покохає чужу дитину, а коли Ірина розплакалася, втішив:
– Нехай у нас немає дітей, ми все одно залишаємось сім’єю, крім тебе мені ніхто не потрібний.
«Якщо Руслан так казав, чому ж він завів сім’ю на боці», – подумала Ірина, сидячи за столом навпроти Христини і дивлячись, як та сьорбає чай з улюбленої чашки чоловіка.
– Ми з Русланом зустрічалися майже п’ять років, – розповіла Христина. – Познайомились у магазині, де я працювала. Я одразу помітила такого імпозантного чоловіка. І який же голодний виявився він до жіночої ласки, мабуть, ви його не надто балували.
Христина хихикнула, і Ірину пересмикнуло від зневаги до цієї кокетки, в якій не відчувалося ані грама скорботи.
– Руслан винайняв нам із Олексієм квартиру, дбав про нас, часто відвідував, – продовжила Христина. – Я пропонувала йому розлучитися, він відмовився. Сказав, що не хоче вас хвилювати, але обов’язково подбає про нас. Тож у мене залишається одне питання, коли ви з’їдете?
– Що? – приголомшено спитала Ірина.
– За заповітом ця квартира, дача та машина Олексія. Вас, звичайно, шкода, у п’ятдесят років опинитися біля розбитого корита! Ну та самі винні, треба було бути з чоловіком лагіднішим, дитинку йому народити. А тепер пізно думати, збирайте речі та йдіть. І дивіться, зайвого нічого не беріть, вся техніка також моя!
Ірина глянула на заповіт, що лежав на столі, потім на нахабно усміхнену Христину і заявила:
– Нікуди я не піду. Цю квартиру ми наживали разом. І я, як дружина Руслана, маю право на частину його спадщини. А ви, як не крути, лише жінка на стороні. Тож піти повинні ви.
Христина відкинулася на стільці і нахабно посміхнулася:
– А ти спробуй вигнати матір із маленькою дитиною!
По тому, як ця дівчина розвалилася на стільці, Ірина зрозуміла, що та справді нікуди не піде.
***
Ніч Ірина провела без сну, перебираючи сімейні фотографії, на яких вони виглядали такими щасливими та люблячими. Її вразила потрійна зрада чоловіка: «Спочатку Руслан пішов на сторону, потім завів дитину з цією дамочкою, тепер ще залишив усе майно їм… Я була його дружиною майже тридцять років, невже я не заслужила на повагу?»
Ірина відчайдушно шкодувала, що не можна поставити це питання чоловікові прямо, поглянути у його безсоромні очі. Тому що чоловіка не стало і залишив її розбиратися в ситуації, вона відчула себе особливо зрадженою.
«Цей вчинок немов перекреслив усе добре, що ми мали. Але хоч мій шлюб виявився суцільною обманом, свій дім я не віддам», – вирішила Ірина.
***
Однак коли вона повернулася з роботи наступного дня, Христина з дитиною вже опинилися у квартирі, вони звідкись взяли ключі.
«Звідки? Звичайно, Руслан їх дав», – зрозуміла Ірина.
Заднім числом вона згадувала безліч дивностей, довгі відлучки чоловіка, незрозумілі витрати і невиразне відчуття чужої присутності в квартирі на кшталт слабкого аромату чужих парфумів, речей не на своїх місцях.
«Отже, Руслан водив свою пасію до нашого будинку прямо в мене під носом, а я не помічала», – жахнулася Ірина.
Поки її не було вдома, пасія чоловіка влаштувалася в одній із двох кімнат, а меблі скинули в другу, яка служила Ірині та Руслану спальнею. Тепер там було не повернутись.
Але найгірше було те, що Христина погосподарювала і в інших приміщеннях. Вона зсунула посуд Ірини убік, замінивши своїм, викинула продукти з холодильника, через що заморожене м’ясо та овочі зникли.
– З мене вистачить, я викликаю патрульних, – попередила Ірина.
– Давай-давай, подивимося, чия візьме, – посміхнулася Христина.
Загарбниця і самозванка мала право у своїй впевненості. Патрульні, що приїхали, подивилися заповіт, прописку Ірини і навідріз відмовилися розбиратися. Один зізнався:
– У нас уперше така ситуація, незрозуміло хто з вас власник квартири… Вам би до суду піти.
Ірина схопилася за цю ідею, звичайно, суд у всьому розбереться! Але до цього моменту слід ще дожити.
“Ех, Руслан, що ж ти наробив”, – подумала Ірина.
Христина залишилася незадоволена результатом справи, вона вважала, що стару дружину відразу виведуть із квартири. Але не допомогли ні закличні погляди у бік патрульних, ні драматичні гарні сльози, ні маніпуляції маленькою дитиною.
– Все одно я тебе виселю, навіть суду чекати не буду, – пообіцяла вона Ірині.
– Подивимося, як у тебе вийде, – відповіла та якомога твердіше, навіть не помітивши, що вони перейшли на ти.
Вранці Ірина не змогла потрапити у ванну, Христина з дитиною довго хлюпалися, причому явно на зло їй. Довелося швидко вмитися в раковині на кухні, зібрати в зачіску немите волосся та замінити зубну пасту жуйкою. Увечері картина повторилася з тією різницею, що у ванні Христина замочила білизну.
Поборовши неприязнь, Ірина зібрала чужі речі та звалила їх у таз, помила ванну. Але варто їй піти в свою кімнату, як Христина виявила скоєне і забарабанила в двері.
– Тільки спробуй так зробити ще раз, я всі твої речі зіпсую! – сказала Христина.
– На твою думку, це чесно? Я з твоїм одягом обійшлася м’якше.
– Хто б казав про чесність! Ти живеш у квартирі, яка належить нам із сином, і не хочеш іти.
Ірина промовила, відчуваючи, як до горла підступають сльози від образи:
– Це несправедливо, на квартиру, дачу та машину ми заробили разом із Русланом, просто записано все було на нього. Я все життя вклалася в це майно і не розумію, чому чоловік так зі мною вчинив.
В глибині душі вона сподівалася звернутися до совісті Христини, проте та показала, що подібне почуття у неї відсутнє. Вона зневажливо посміхнулася:
– Це тобі урок, не будь такою наївною! Давно могла б на себе все оформити, а тепер пізно лікті кусати.
– І тобі не соромно виживати мене з моєї квартири?
– Кожен крутиться як може. До того ж я на цю хату заробила, народила Руслану дитину, п’ять років із нею крутилася, на заповіті наполягла. Це тепер моє право.
“Вона і не любила мого чоловіка, терпіла заради квартири та іншого”, – зрозуміла Ірина.
Зсередини піднявся гнів. До цього вона припускала, що Руслан і ця жінка мали велике і світле почуття, готова була поступитися їй частиною майна, домовитися миром заради дитини. Але тепер вона бачила, що Христиною рухав лише розрахунок, тож твердо вирішила боротися за своє до останнього.
***
Наступного дня Ірина звернулася до знайомого юриста, який обіцяв поборотися хоч би за половину спадщини.
– А поки що ні в якому разі не з’їжджай, я хочу, щоб ти дещо зробила. Потерпи вже цих спадкоємців, – порадив він.
І Ірина терпіла, хоча Христина пустила у хід усі інструменти комунальної боротьби. Вона вилила приготований господаркою суп, нагодувала дитину чужою ковбасою та сиром і скористалася дорогим шампунем суперниці.
– Ти зобов’язана все компенсувати, – повідомила Ірина.
– Цікаво, як ти мене примусиш? – Знущально посміхнулася Христина.
Іншим разом господиня будинку не дорахувалася сукні та пари прикрас, після чого довелося почепити на двері кімнати замок. Наступного дня він був зламаний, а з кімнати зникло ще одне кільце, на щастя, не надто дороге.
У результаті з цими витівками вдалося впоратися за допомогою обману, Ірина заявила:
– Я знаю, що ти береш мої речі. Або ти негайно все повертаєш, або я повідомлю у відділок, що в мене зникли сто тисяч готівкою.
– Не було там ніяких грошей, не обманюй!
– А ось це ти і доводитимеш. І хто знає, що буде з Олексієм, якщо тебе закриють. Раптом його забере опіка?
– Та на, забирай ти свої цяцьки! – Образилася Христина , кинувши коштовності господині.
Такі витівки після цього припинилися. Ірина хотіла б вважати, що самозванку найбільше налякала фраза, що вона може втратити дитину, проте Христина сином явно не дорожила.
Якось уночі господиня будинку прокинулася від плачу в коридорі. Трирічний Олексій стояв біля вхідних дверей в одній піжамі і плакав навзрид, Христини в будинку не було. Сяк-так Ірині вдалося добитися від дитини, що мама поклала його спати і пішла, а він прокинувся вночі, злякався і пішов чекати на маму. Але по-справжньому її здивувало зізнання хлопчика, що мама йде часто.
Ірина поклала хлопчика, заспівала йому колискову, а потім довго сиділа поруч, щоб він знову не злякався. Її охопило обурення: «Чому одним усе, а іншим нічого? Я так хотіла малюка, але бог не дав, а Христині подарував відразу, хоча дитина для неї лише інструмент».
Мати дитини з’явилася під ранок, і Ірина насварила її:
– Не можна залишати такого маленького одного будинку, що завгодно могло статися!
– Так він не один, я знала, що ти за ним наглядиш. Сама дітей не маєш, так хоч із чужим подивишся. А мені потрібно особисте життя влаштовувати, я ще молода і ховати себе з Русланом не збираюся.
Христина розреготалася і пішла до себе. І Ірина подумала: «Бідний Олексій, бачити маму в такому вигляді…»
Після чого вимкнула запис на телефоні, який вела весь цей час. Вона робила це постійно, записувала розмови з Христиною, фіксувала кожну її провину, збирала матеріали за порадою свого юриста. Той просив робити це для суду, але Ірина мала свій план.
***
Кілька місяців до набуття спадщини та суду пролетіли швидко. За день до цього Ірина покликала Христину на кухню, показала їй свої записи. Та спробувала обурюватись, але її зупинили.
– Сядь і слухай, – веліла Ірина. – У мене багато матеріалів, які показують, що ти не найкраща мати та погана людина, і я не побоюсь їх використати. У тебе можуть забрати дитину, і що тоді буде зі спадщиною?
– І що ти пропонуєш? – Запитала Христина підозріло.
– Я хочу поділити спадок по справедливості. Половина майна моя, другу половину ми маємо поділити з твоїм сином. Але я пропоную інший варіант, ти забираєш дачу та машину, я залишаю собі квартиру.
– Хитренька яка, я можу отримати взагалі все!
– Не ти, а твій син, якого ти можеш ніколи не побачити. Якщо ти спробуєш забрати все, я піду до кінця і зроблю так, що тебе визнають поганою матір’ю. Втрачу все, але і ти скористатися майном не зможеш, адже дитини з тобою не буде. Моя пропозиція – єдиний вихід, до того ж із твоїми талантами ти не пропадеш.
Христина скривилася, але Ірина знала, що не залишила суперниці виходу, ти була змушена відповісти:
– Я згодна.
***
Скоро все було скінчено, кожен отримав своє, і Христина з Олексієм зникли з життя Ірини. Та подумки побажала хлопчику щастя, з такою матір’ю воно було необхідне.
Сама ж вона залишилася у своєму будинку. Ірина з подивом зрозуміла, що історія з Христиною певною мірою пішла на користь, допомогла відволіктися від горя і струснутись. А головне, вона показала справжнє обличчя Руслана, і тепер легше стало змиритися з втратою і почати життя заново.
