«Рожеві окуляри» у Наталки злетіли з очей досить швидко після заміжжя.
Якось у теплий червневий день вони відпочивали з чоловіком у великій компанії на березі озера, відзначаючи день народження одного з друзів її Ігоря. Було весело, а коли компанія «розігрілася», багато хто пішов купатися.
Наталя теж скупалася – як же не відкрити сезон! А потім пішла в лісок, щоб переодягнутися, зняти мокрий купальник. Вона обережно і тихо йшла стежкою, шукаючи місце серед густих ялинок, щоб сховатися від чужих очей.
І тут вона побачила неподалік, під густою великою ялинкою… Свого чоловіка…
І він був не сам!
Вона придивилася, що він робить і очі вирячила від побаченого.
Чоловік обіймав і цілував дружину одного з його приятелів!
Наталка застигла, її серце стрепенулося. Відкрита та проста за характером, вона не стала ховатися, а вийшла на крок уперед і голосно запитала:
– Я вам не заважатиму?
Пара озирнулася, жінка швидко почала йти до галявини, де тривали веселощі, а Ігор криво посміхнувся, невдоволено підібгав губи і запитав:
– Ти що, стежиш за мною?
– Мені треба переодягнутися, от і все, – спокійно відповіла Наталя, хоча ледве стримувала себе, щоб не розплакатися і не влаштувати сварку. Її зупиняло тільки наявність безлічі народу, і влаштовувати розбірки на втіху всім вона не хотіла.
Наталя машинально переодяглася, дивлячись, як чоловік іде від неї до друзів. А коли повернулася, то помітила, що він сів у коло товаришів і хильнув чимало залпом із склянки.
Вдома вони майже не розмовляли. І так було все зрозуміло. Але коли чоловік опам’ятався, то намагався щось пояснити, виправдатися, і явно нервував, галасуючи, що дружина все неправильно зрозуміла, і це було не більше, ніж звичайний флірт серед веселощів.
Але Наталя виставила речі чоловіка в коридор і не слухала його обурення. А наступного дня, поки він був на роботі, вона встигла змінити замки, добре квартира була подарована їй батьками ще до заміжжя.
Тепер почалося її нове самотнє життя, і виявилося воно несолодким. Переживши тягар розлучення, Наталка не змогла швидко заспокоїтися. Емоції наздоганяли її пізніше, не відпускали спогади про їхнє сімейне життя, стояла в очах сцена зради.
Робота у Наталки не була надто веселою, щоб відволіктися від сумних думок – вона працювала у друкарні. Колектив був майже весь жіночий, і хоч її підтримували, але ж у кожного свої турботи та проблеми в сім’ї. І невдовзі Наталя зрозуміла, що треба самій якось налагоджувати своє життя та піднімати дух і настрій.
Щоб відганяти смуток, Наталка почала більше їсти, а готувала вона чудово. І так, непомітно, за три роки після розлучення Наталя набрала понад десять кілограмів.
– І що я роблю? – сварилася вона до себе, невдоволено дивлячись у дзеркало.
Але коли сідала за стіл, то апетит немов туманив голову, і жінка їла зі звичайним здоровим апетитом.
– Привіт, Людмило, – віталася щовечора з сусідкою навпроти Наталка, – і як тобі вдається залишатися такою стрункою? Поділися секретом.
– Який секрет, Наталко? Ти ж знаєш, кручусь я. Напевно, це доля всіх матерів одиначок. Вранці Матвія в садок відведу, потім бігом на роботу, в обідню перерву по магазинах, щоб увечері швидше вдома бути… Добре ще, що моя мама приходить у вихідні з онуком поспілкуватися. Але вона також працює. Тут хоч я якісь справи по дому можу переробити.
– А якби чоловік був, то ще б швидше бігала … – засміялася Наталка, – вже за двома доглядала б.
– Точно! А ти закохайся, – порадила Люда, – тоді й схуднеш. Найпевніший засіб – втрата апетиту від кохання.
– Ти жартуєш? Я на мужиків тепер дивлюсь як на зрадників. І не хочу знову вляпатись у заміжжя… – махнула рукою Наталка.
Але вона насправді заздрила Люді.
«Щаслива вона… – думала Наталка, дивлячись на її шестирічного Матвія, – син підростає. А я навіть дітей у своєму шлюбі не нажила».
Вона любила сусідського хлопчика і часто кликала його до себе в гості. Матвій приходив, із задоволенням наминав сирні ватрушки тітки Наталки, запиваючи чаєм із лимоном.
Якось він прийшов з альбомом та олівцями.
– Тітко Наталко, можна я у тебе картинку намалюю? – З порога запитав він.
– А що, мати вдома не дозволяє малювати? – Поцікавилася Наталка, пропускаючи в кімнату хлопчика.
– Дозволяє. Але тільки цю мені треба намалювати, щоб вона не бачила, – Матвій був серйозно налаштований. Він сів за стіл і розклав олівці та аркуш із альбому.
– А що за таємниця? – Допитувалася Наталка, сідаючи поруч.
– Так день народження у неї незабаром. Я повинен подарунок їй подарувати, а в мене більше нічого немає, й інші вироби я поки не вмію робити … – міркував хлопчик.
– Так. Ясно … – відповіла Наталка і посміхнулася. Так було приємно бачити, як хлопчик старанно малював портрет матері.
Наталка відкрила свою шафу і теж почала думати про подарунок для сусідки. Вона взяла з полиці коробочку з намистом, зітхнула, згадавши, як носила всі ці дрібнички з бурштину, гірського кришталю та річкових перлів, коли ходила на побачення з Ігорем.
– Послухай, а чудово у тебе вийшло… – похвалила хлопчика Наталя, – а можна і ще ось що мамі твоїй подарувати.
Вона поклала перед Матвієм бурштинові намисто. Очі хлопчика засяяли. Він торкався теплих медових намистин і не міг повірити, що таку красу він вручить своїй матері.
– І мені це можна взяти? – перепитав він.
– Так. Подаруєш їй. Нехай носить. Вона і так гарна, а стане з такими намистами ще гарнішою.
У день народження мами Матвій прийшов зранку до Наталки, щоб узяти малюнок та коробочку з намистом.
Наталка погладила маленького сусіда по голові та провела до його квартири.
За десять хвилин до неї вже прийшла Людмила.
– Послухай, Наталю… Ти що це вигадала? Хіба я можу взяти такий подарунок? Вони ж, мабуть, дорогі.
– Можеш, – усміхнулася Наталка, обіймаючи сусідку, – з днем народження! І взагалі, син так радів, і ти теж радій. І носи.
– Дуже дякую. Ось тільки такі шикарні намисто мені і надіти нема з чим. Тут треба щось солідне, щоб підходило. А не до простої сукні чи джинсів… – задумалася Люда, прикладаючи до грудей бурштинову зв’язку.
– Правильно. Я теж до речі, про це думала, – відповіла Наталка, – і якщо ти погодишся, то я віддала б тобі не в подарунок на день народження, а просто так – свій бежевий класичний костюм. Він вихідний. Можна і в кафе, і в гості, та куди завгодно! Я його всього три рази одягала. Примір!
– Ох, яка ж краса… – Люда не змогла встояти від спокуси приміряти костюм. Він сидів, наче на неї пошитий. І жінка одразу змінилася.
– Оце так… Людо, тобі треба носити класику. Ти у ньому просто леді. Сама подивися… – Наталка із захопленням дивилася на сусідку і згадувала свою колишню фігуру, зітхаючи.
– А як же я візьму таку розкіш? А ти? – Людмила соромилася взяти подарунок.
– Та я вже он яка! На два розміри більша! – махнула рукою Наталка.
– То, може, схуднеш ще? – не наважувалася взяти костюм Люда.
– Ні, ось якщо й схудну, то на радостях пошию собі щось нове вже. А худнути мені точно потрібно. Не можу більше я на себе в дзеркало дивитися! – Наталка плескала себе з боків і сміялася.
Вона розкрила шафу знову і вийняла звідти і блакитну ошатну сукню, а потім і літній яскравий сарафан.
– Ось, бери, раз підійшло. А я змінюватимусь. І тішити себе думками про майбутні обновки. Все. Починаю себе муштрувати! – Наталка була налаштована рішуче.
– Так, мені треба бігти, поки ти весь свій гардероб мені не передарувала, – Люда поцілувала Наталку в щоку і, забравши подарунки, поспішила до себе, – а ти на урочистий обід приходь, ми з мамою вже стіл скоро накривати будемо!
Матвій, який спостерігав за цією сценою, був у захваті від змін матері. Ідучи від Наталки, він обійняв її і прошепотів:
– Тітко Наталко, ви най… най… добріша на світі! Я вам теж малюнок подарую!
Після дня народження Люда почала носити речі Наталки. Вони їй дуже пасували, і літо саме сприяло тому, що багато сусідів, друзів і друзів оцінили новий образ Люди. Жінка почала купувати собі такі ж класичні речі в стилі Наталки, і почувала себе більш жіночною та красивою.
– Людо, та в тебе навіть погляд змінився! – сказала Наталка, коли побачила сусідку в коридорі, – Чи ти це?
Вони засміялися.
– Ось і я тебе хочу теж запитати:
– Наталко, чи ти це? – луною відповіла Людмила.
А Наталя справді змінилася. Чи дієта і фізичні заняття в спортзалі, чи пробіжки в парку позначилися на фігурі Наталки, і на її обличчі.
Її підтримували всі: і батьки, і колеги по роботі, і Люда з Матвієм.
Хлопчик став теж виходити в парк разом із Наталкою, коли вона бігала. Він грався на дитячому майданчику, здалеку спостерігаючи за старанною сусідкою.
– Мамо, – якось він розповів Люді, – а тітка Наталка вже не одна бігає, а з тренером.
– З яким тренером? – Здивувалася Люда, – там же парк, а не стадіон.
– Вони біжать, а потім зупиняються і він їй вправи показує, а вона за ним повторює, як ми з вихователькою в садку, – пояснив Матвій, – і чудово у них виходить!
– Так! Погано стежити за Наталкою. Нехай займається, як їй треба, – сказала Люда синові. А зустрівши Наталю, поцікавилася все ж таки:
– Ти познайомилася у парку з однодумцем? І разом займаєтесь?
– Навіть у стін є вуха, і всюди – очі… Матвій розказав? – Розсміялася Наталка, – так, це мій колега по роботі Сашко. Вирішив мене підтримати, нав’язався теж бігати…
– Це він за тобою бігає, а не спортом вирішив зайнятися! – Ствердно сказала Людмила, – я думаю, що ви обоє молодці і на правильному шляху.
– А ти, я бачу, теж все гарнішаєш і гарнішаєш… Як у тебе справи? – запитала Наталка сусідку.
Людмила широко посміхнулася і зітхнула.
– Навіть не знаю, як матері розповісти і синові… Але є й у мене вже друг. Місяць зустрічаємося вдень, у перервах на обід, і у вихідні ненадовго. Здається, він мене любить, і я теж закохалася.
– Ну, і досить ховатися. Своїм рідним треба розповісти, – порадила Наталя.
– А ти розповіла своїм? – спитала її Люда.
– Збираюся… – Наталчині очі засяяли ніжністю, – але в мене план схуднення ще не закінчився. До поставленого завдання треба ще п’ять кіло скинути. Хоча він каже, що й такою мене обожнює. Уявляєш?
– Уявляю… Але ж ти все затіяла! І я образ змінила, і сама ти наважилася стати колишньою. Молодчина ти, Наталко! – Людмила обійняла сусідку, – і мій Матвій тебе обожнює.
– Мені б такого сина, як твій Матвій. От би було щастя… – Замріяно сказала Наталка.
Минуло ще два місяці. Наталка намагалася тримати форму, радіючи, що змогла взяти себе в руки і стати знову красунею. Вона не приховувала свої серйозні стосунки з Олександром. Вони подали заяву у ЗАГС і готувалися до весілля.
Про одне тільки жалкувала Наталка, що немає тепер поруч її доброї подруги та її синочка Матвія. Поїхала Люда з новим чоловіком у сусіднє містечко, до нього на батьківщину, сказавши Наталці приїжджати в гості до них частіше.
Квартиру Люда здала в оренду, і Наталка дивилася за мешканцями.
А батьки Наталки тримали кулачки за доньку. Вони так чекали онуків, і хотіли бачити свою Наталку щасливою. А вона вже була на невеликому терміні вагітності. Цього разу Наталя вже не тягла з народженням дітей, і раділа не лише створенню сім’ї з коханим та дбайливим чоловіком, а й майбутньому щастю материнства…
