Володимир з Оленою познайомилися на дні народження спільного друга. Іскра між ними проскочила якось одразу, і вже через пів року молоді з’їхалися.
Єдине, що Олену бентежило у їхніх стосунках із Володимиром, це те, що в нього була близька подруга…
Як він говорив, з Настею він з дитинства ще був знайомий.
І взагалі нічого більшого, аніж дружба між ними і бути не могло!
Олена намагалася не надавати великого значення дружбі Володимира з Настею, але червʼячок сумніву все ж таки був…
Вона помічала, як часто Володимир переписується з подругою. Як пожвавлюється при згадці її імені.
Якось увечері задзвенів телефон Володимира.
– Хто це? – поцікавилася Олена.
– А це Настя, – безтурботно відповів Володимир. – Запитує, чи не хочемо завтра зустрітися втрьох, посидіти в кафе…
Олена відчула, як усередині все стислося.
– Знаєш, я, мабуть, пас, – сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно. – У мене завтра справи.
– Та годі тобі! – Володимир пригорнув її до себе. – Настя класна, ви обов’язково подружитеся!
– Не сумніваюся, – пробурмотіла Олена.
Наступного дня Олена не знаходила собі місця. Вона уявляла, як Володимир та Настя сидять у кафе. А Олена, лишається за бортом їхнього маленького світу.
Зрештою, вона не витримала і вирішила простежити за ними.
Те саме кафе жінка знайшла швидко. А потім побачила Володимира і Настю.
Вони так мило говорили, перешіптувалися про щось. Якоїсь миті Настя поклала свою руку на руку Володимира, і він не відсторонився.
І тут Олена не витримала. Вона різко встала і попрямувала до їхнього столика!
– Ну, як, весело вам?! – ще не дійшовши гукнула вона.
Володимир застиг. Він стрепенувся і відсмикнув руку.
– Оленко? Ти що тут робиш?
– Та ось вирішила перевірити, як у вас тут справи. І, здається, не дарма приїхала.
– Олено, заспокойся, ти все не так зрозуміла, – почав Володимир, але Олена сказала:
– А що тут розуміти? І все так ясно.
Настя спробувала втрутитися:
– Олено, ну ти що вигадуєш. Ми просто друзі.
– Ага, звісно, – гірко посміхнулася Олена. – Такі друзі, що руки один від одної забрати не можете.
Володимир встав:
– Олено, давай вийдемо, поговоримо спокійно.
– Нема про що нам говорити, – сказала Олена. – Я все зрозуміла. Розважайтеся далі.
Він наздогнав її вже на вулиці, взяв за руку:
– Олено, ну що ти вигадуєш? Між мною та Настею нічого немає!
– Так? А чому тоді ви так мило воркували? – Олена спробувала забрати руку, але Володимир міцно її тримав.
– Олено, ну ми ж друзі дитинства. Близькі дуже. Але це просто дружба, не більше!
– Ага, дружба! Так я й повірила!
– Олено, послухай. Я тебе люблю. Тільки тебе. Настя – просто друг. Так, близький друг, але не більше. Повір.
Олена подивилася йому в очі. Хотіла знайти там брехню, але бачила лише щирість.
– Я люблю тебе. І нікого, крім тебе, мені не треба…
Олена пригорнулася до чоловіка.
– Вибач мені. Я така нерозумна…
– Нічого. Головне, що розібралися, – Володимир поцілував її в маківку. – Ходімо додому…
…Життя потекло своєю чергою. Олена більше не ревнувала до Насті, повіривши Володимиру.
Вони навіть стали іноді зустрічатися утрьох. Єдине, що турбувало, Настя у них постійно брала гроші.
Володимир їй взагалі легко у борг давав. Тільки подружка борги повертати не поспішала. Сама Олена рідко давала Насті гроші, коли вона дуже просила.
Її взагалі дратувало, що Настя не може свої проблеми сама вирішити. Вона періодично на роботу ходила, але швидко все кидала. І в Олени ніякого бажання бути грошовим мішком для подруги чоловіка не було.
– Слухай, мені здається, нам треба обговорити ситуацію з Настею, – вирішила вона поговорити із коханим.
– А що з нею? – здивувався Володимир.
– Ну, як що? Вона постійно бере у нас гроші і не повертає. Це вже не смішно.
Володимир насупився:
– Олено, ну ти ж знаєш, у неї складна ситуація. Ну, невже я подрузі дитинства допомогти не можу.
– Володю, але це вже занадто! Ми не благодійний фонд. Ми маємо свої плани, свої витрати.
– Та облиш, ми можемо допомогти подрузі.
Олена відчула, що вже починає нервувати.
– Подрузі? А чому ця подруга не може сама про себе подбати? Чому ми маємо її утримувати?
– Та годі тобі вже перебільшувати. Іноді ми можемо собі дозволити.
– Іноді? Володю, ти востаннє дивився, скільки грошей ми їй уже дали?
Володимир відмахнувся:
– Та годі тобі, не рахуй копійки.
– Копійки?! – Олена підвищила голос. – Та на ці гроші ми могли б…
– Все, годі! – зупинив дружину Володимир. – Я не хочу це обговорювати. Настя – мій друг, і я їй допомагатиму. Подобається тобі це чи ні.
І він залишив Олену здивованою. Вона не могла зрозуміти, чому Володимир так захищає Настю. Тим більше, вони ж відкладали гроші на покупку квартири. Їм взагалі зараз розмінюватися не було на що.
…А одного ранку Олена повернулася додому і не дочекалася чоловіка з роботи.
Хотіла вже по всім лікарням дзвонити, але їй на телефон прийшло повідомлення.
Що ваш чоловік подав на розлучення!
Олена побіліла. Вона схопила телефон, набрала номера Володимира. Абонент недоступний. А найгірше було, коли вона перевірила їх спільний рахунок. Він був порожній…
Усі гроші, які вони збирали два роки, зникли. Олена намагалася додзвонитися до чоловіка весь наступний день – марно. Телефон вимкнено.
Обдзвонила всіх спільних друзів – ніхто нічого не знав.
Причому до тієї Насті вона теж додзвонитися не могла. Тож Олена придумала собі вже найгірше.
Минув тиждень. Олена була у розпачі. Вона лишилася без грошей, без перспектив. А найгірше було, коли вона перевірила вкотре профіль чоловіка та його подруги в мережі, побачила фото.
Володимир і Настя. Вони стояли на березі моря. Обіймаються, в камеру посміхаються…
Та ще й підпис:
«Кохання всього мого життя!»
Олена просто не могла повірити, що це все насправді!
А що ж тоді за шлюб у них був? Він просто хотів забрати всі її гроші?
Олена не могла повірити своїм очам. Весь цей час він брехав? Усі ці роки між ним та Настею щось було?
Як він міг так з нею вчинити? Залишити без копійки, взяти усі заощадження. І тепер все це прогулює з іншого!
Вона написала чоловікові гнівне повідомлення. Очевидно, що відповідати він не став. А коли Олена спробувала вкотре зв’язатися з Настею, та просто її заблокувала.
…Дні йшли за днями. Олена поступово почала приходити до тями. Потрібно було рухатися далі. Зрада чоловіка – це важко, але життя на цьому не повинно закінчуватися. Через рік Олена познайомилася з одним успішним бізнесменом.
Пролетіло сім непомітних років. Олена відкрила своє агентство. У них із Андрієм народилася дочка. Життя, здавалося, налагодилося остаточно.
А от у Володимира все було інакше. Якось він їхав містом і зупинився на світлофорі. І раптом його погляд зачепився за знайому постать на тротуарі. Він не міг повірити очам!
То була Олена. Але як вона змінилася! Виглядала приголомшливо. Доглянута, стильно одягнена. А хода яка впевнена! Поруч із нею йшов високий чоловік. На руках він тримав маленьку дівчинку. Вони розмовляли й сміялися. У Володимира всередині все стислося. Він ніяк не міг відвести погляду від цих двох.
Яка щаслива була Олена! І як йому в цей момент стало шкода, що він з нею тоді так вчинив. Він насправді її ніколи й не любив особливо. Подобалася, звісно. Але йому хотілося, щоб на нього звернула увагу Настя. А вона весь час його дражнила, стільки років відмовляла.
І тоді Володимир вирішив піти іншим шляхом. Він знав, як Настя любить подорожі.
Розумів, що їй подобається, коли його забезпечують.
Ось він вирішив назбирати трохи грошей, щоб забезпечити Насті безбідне життя. Він сподівався, що грошей вистачить надовго. Ну а якщо скінчаться, Настя вже закохається в нього.
Але коли гроші скінчилися, Настя одразу втекла.
Вже одразу знайшла собі якогось заможного. А Володимир так і лишився сам. Та й гроші сам він теж заробляти ніколи не вмів.
Світлофор перейшов на зелений, але Володимир не рухався з місця. А дивився, як Олена із сім’єю переходить дорогу. Як чоловік дбайливо підтримує її за лікоть.
Позаду пролунали сигнали нетерплячих водіїв. Володимир отямився і повільно рушив з місця.
Як вона змогла змінити своє життя?
Чому в неї все вийшло, а в нього ні?
Він припаркував машину на узбіччі і дістав телефон.
Пальці самі знайшли профіль Олени у соцмережі. Фото щасливі сім’ї, дописи про успіхи в бізнесі.
Володимир уже підняв палець над кнопкою «Написати повідомлення», але в останній момент зупинився.
Він завів машину і поїхав додому. У маленьку орендовану квартирку. Там на нього ніхто не чекав…
А ви як вважаєте – життя справедливо розставило все на свої місця?
