Зайшовши в квартиру, Люда застигла.
Вона відчула різкий запах… Але не звичний “аромат” шкарпеток та пінного, який супроводжував її чоловіка Юрка в дні, коли той був удома.
Зараз пахло… Їжею!
Причому пахло – смачно.
За приготування у домі відповідали вона й Катя. Але дочка вже два місяці навчалася в іншому місті і мала приїхати тільки на свята. Значить, до них, як завжди без попередження, приїхала Світлана – сестра Юрка.
Усередині зріло невдоволення. Вона ладнала із зовицею, можна сказати, дружила. Але все ж таки, як будь-яка жінка, Люда не терпіла, коли в її домі з’являлася інша господиня. Нехай це господиня і тимчасова, нехай вона щиро хоче допомогти. Але все ж таки.
– Юрко! – Люда покликала чоловіка, щоб висловити йому свої претензії.
Нехай Світлана й приїхала без попередження, але він міг зателефонувати і сказати, що в них гості.
– Прийшла, радість моя? – Юрко вийшов із зали. – А я й не почув. Проходь, сонечко. Давай допоможу.
Люда здивувалася знову. Це що ще за ніжність?!
– А Світлана де?
– Яка Світлана? Нема нікого! Тільки ти і я!
Поки дружина була збентежена, Юрко допоміг їй зняти плащ, почепив його на вішалку і, сівши навпочіпки, став розстібати чоботи.
Він безперервно говорив, що їй треба більше відпочивати, вона дуже втомлюється і взагалі їм варто подумати про поїздку у санаторій.
Люда звернула увагу на вигляд чоловіка. Одягнений він був у свої “парадні” штани, і темно-синю сорочку.
Цей комплект він використовував тільки з особливих випадків. До яких належали – весілля, ювілеї та інколи поминки. Безглуздості його вигляду додавав різнокольоровий кухонний фартух.
– Все, сонечко, – сказав Юрко.
Люда не помітила, як роззулася. – Давай мий руки і до столу, – сказав він і прослизнув на кухню.
У ванній, Люда, будучі все так само вражена від того, що відбувається, ретельно вимила руки і вмилася холодною водою, очікуючи, що це наслання зараз пройде.
Глянувши в дзеркало, вона зрозуміла, що від розгубленості зовсім забула про косметику, і туш рясно розмазалася по обличчю. Вмившись ще раз, вона попрямувала на кухню.
Там не було нікого…
– Юрко?!
– Сонечко, я в залі! Проходь сюди!
Зайшовши у кімнату, куди її так незвично ніжно покликав чоловік, вона знову оторопіла.
Посередині вітальні, накритий святковою скатертиною, красувався стіл.
Той самий, який вони діставали на свята, востаннє на день народження Каті.
На столі були салати, канапки, фрукти і король всього цього достатку – смажений гусак!
– Ти косметику змила? Розумниця! Я завжди казав, що вона тебе тільки псує, без неї видно твою природну красу!
Правду кажучи, Юрко говорив трохи інакше. Він стверджував, що фарбуватися треба вміти, а Люда позбавлена цього дару, через що виглядає не дуже. Звичайно, він не хотів її образити, але, з жіночого погляду, міг би підбирати слова й краще.
– Ой, чого ж це я?! – Юрко різко вискочив у іншу кімнати і повернувся з букетом її улюблених тюльпанів. – Це тобі! – він поцілував дружину в щоку.
Прийнявши букет, Люда так само стояла стовпом.
– Кохана, ти чого? Давай до столу! Так, це сюди, – у руках Юрія з’явилася ваза.
І невдовзі подарований букет красувався на тумбочці.
Наступні п’ять хвилин Люда відчувала себе відвідувачкою ресторану.
Чоловік бігав навколо, накладав їй на пробу салати, мʼясце, налив ігристого. І почав говорити тост.
– Так, стоп! – Люда нарешті знайшла в собі сили, хоч щось сказати. – Юрко, а що відбувається?!
– Нічого! Вирішив порадувати кохану дружину, ми давно з тобою отак просто не сиділи.
– Давно? Давно, Юрко? Давно я в перукарні була. А сиділи ми так востаннє, коли Катя у перший клас ходила. Ти взагалі де все це взяв?! Замовив?!
– Сам приготував.
– У сенсі «сам»?! Ти?!
– Ну ось спробував… В інтернеті рецептів багато…
Люді стало якось ніяково. Так, вона нічого не розуміла, але він старався, а вона тут починає…
– Гаразд! Не знаю, що це, але думати зараз про це не хочу, – вона підняла келих ігристого. – Будьмо.
І вони підняли келихи, потім ще. Вони їли, пили, розмовляли ні про що і сміялися. Коли міні-застілля було закінчене, Люда зазбиралася мити посуд, але чоловік заборонив.
Тоді Люда вирушила в душ. Вийшовши, вона знову ахнула.
Він прибрав зі столу й увімкнув її улюблений серіал. Посадивши дружину на диван і накривши пледом, Юрко подався на кухню остаточно наводити порядок.
Вона прокинулася тільки вранці, все на тому ж дивані, вкрита тим же ж пледом. Поруч сидів Юрко – заснув у кріслі.
Збираючись на роботу, Людмила не змогла стримати емоцій. Вона міцно обійняла й поцілувала чоловіка, подякувала за прекрасний вечір і, окрилена, вийшла з дому…
…– Ну що, ласкаво просимо в клуб, – констатувала Ніна – колега і подруга Люди. – Ось так воно і починається…
– Ти про що? – Люда розуміла, що Ніна натякає на щось погане. “Щастя любить тишу”, – вчила її колись мама. Тоді ще зовсім юна Люда запам’ятала ці слова, але за своєю натурою робила завжди інакше. Вона розповіла подрузі про вчорашній вечір і вже пошкодувала.
– Ой, не прикидайся. У мене з першим чоловіком так само було. Ні з того ні з сього квіточки, подарунки, романтика, а потім виявилося, що в нього є інша жінка. Та й з другим те саме було…
– Почекай, другому ти сама зрадила, а потім виставила його.
– Так! – гордо відповіла Надя. – На випередження! Я тобі серйозно говорю, мужик просто так нічого не робить. Сама казала – живете, як сусіди. А тут он воно як – вечеря, квіти, плед. Певна річ – нашкодив. Тепер провину загладжує. Подарунки, компліменти. Але це ненадовго. Потім з’являється байдужість. Як у мого третього.
– Ніно, ти серйозно? Та він тільки й сварився! Яка байдужість?!
– Не має значення. Не про мене мова.
– Все, перестань, давай не будемо про це, – Люда відмахнулася. Але неприємний осад у душі лишився…
…Ідучи додому, Людмила намагалася відігнати тривожні думки, що оселилися в голові після спілкування з Ніною. Майже вийшло. Майже. Рівно до того моменту, як вона зайшла у квартиру, і її зустрів радісний Юрко.
– Привіт, люба, – він поцілував її в щоку, – а в мене для тебе подарунок.
Людмила застигла, серце стрепенулося.
– Юрко, а може, не треба? Вчора он сюрприз вже зробив…
– Треба, треба! Адже ти в мене найкраща.
Люда мало не розплакалася.
– Ось, – Юрко простягнув коробочку парфумів.
Саме такі сподобалися їй у магазині, але коштували вони чимало, і чоловік чути нічого не хотів про покупку.
Взявши довгий подарунок, Люда опустила очі.
– Людо, ти чого? Тобі недобре?
– Голова крутиться. Дякую. Я піду приляжу…
Вона зняла плащ і почала роззуватися.
– Давай допоможу.
– Не треба! – відповіла вона різко і пішла у спальню.
Люда пролежала весь вечір у ліжку. Чоловік кілька разів підходив до неї, пропонував таблетку, чай, але на все отримував відмову. Думки турбували її, але врешті-решт вона заснула. Прокинувшись, Люда побачила Юрка сплячому на дивані у вітальні.
Люда тихо зібралася і пішла працювати.
– Мабуть, ти мала рацію, – поділилася вона з Ніною пізніше.
– А я тобі казала! Ну нічого не хвилюйся, і не таке бувало.
– Що бувало, Ніно? Ми з ним пів життя разом! Як тепер бути? – сльози навернулися на очі.
– Заспокойся і слухай. Зробиш, як я тобі говорю, і, можливо, все владнається…
Далі досвідчена Ніна провела інструктаж щодо поведінки в подібних ситуаціях…
…Юрко тим часом сидів перед відкритим ноутбуком і спілкувався по відеозв’язку з іншою людиною.
– Миколо Борисовичу, якась нісенітниця вийшла. Я все зробив за вашою порадою. Позавчора все спрацювало, а вчора просто казна що. Я їй подарунок, а вона в кімнату і весь вечір нуль уваги. Я спочатку заходив, вона мене мало не виставила. Ну, я не став нагнітати. У вітальні ліг, а прокинувся – її вже немає.
Говорив це Юрій психологу та фахівцю із сімейних стосунків.
А було все так.
Юрко і Люда познайомилися ще в юності, дружили. Зʼявилася симпатія, потім кохання.
Вона чекала на нього зі служби, потім одружилися. Жили добре, потім з’явилася дочка, і дім став повною чашею.
Але ніщо не вічне. Почуття стали побутом. Кохання – звичкою. Все стало повсякденним і сірим.
І ось коли дочка поїхала на навчання, Юрій задумався. Адже скоро Катруся створить свою родину. Вони залишаться самі.
Звичайно, вони так і будуть її батьками, потім стануть бабусею та дідусем. Ну а по суті що? Доживати вік просто сусідами по квартирі? Такого не хотілося.
Звичайно, про колишні почуття та пристрасть мови вже не йшло, їм не по двадцять років. Але все ж таки.
Ось він і знайшов спеціаліста з цих питань. За його порадою і влаштував цей вечір для Люди. Точніше психолог розписав цілу програму, де романтична вечеря була п’ятим кроком. Але Юрій вирішив, що можна одразу з цього й почати.
– Юрію, розумієте, для жінок різка зміна є важкою. За роки життя Люда звикла – все йде своєю чергою. Навіть сварки. А негативну енергію також треба виплескувати. Зрозумійте мене правильно, у такій сімейній рутині є плюси.
Наприклад, не треба нічого вигадувати. Ну ось наприклад: Люда приходить і бачить брудну тарілку, свариться. Але йдучи додому, вона знала, що так і буде. Адже це повторюється день у день.
– Ну я взагалі-то намагаюся посуд за собою мити.
– Це я для прикладу. Можливо, щось інше, у неї проблеми на роботі, не додали здачу в магазині, та що завгодно. І вона, йдучи, додому точно знає, що зараз виплесне цей негатив. Їй не треба шукати привід. А ви своєю різкою зміною, позбавили її цього.
– Так, а що ж тепер робити?
– Потрібно створити для неї цей привід, розумієте?
– Ні.
– Ну, дивіться, що нервує вашу дружину? Ну, у вашій поведінці.
– Та багато всього. Тут легше сказати, що не нервує.
– І все-таки?
– Коли пінне п’ю.
– Це достатній привід для сварки?
– Ну щоб достатній – це з рибою тоді!
– І все?
– Щоб зовсім з гарантією, то в залі перед телевізором. Щоб луска на всі боки летіла і таке інше…
– Чудово! – вигукнув психолог. – Почніть сьогодні з цього, нехай Людмила розрядиться. А потім ми почнемо наново, тільки вже за планом…
…Коли Юрій почув звук ключа в замку, він швидко увімкнув телевізор, схопив в одну руку склянку з пінним, а в іншу шматок копченого ляща, і почав чекати.
На екрані йшла передача про моду. Просто Юрко поспіхом забув знайти відповідний канал.
– Сидиш? – Люда зайшла у залу.
– Сиджу. А що, не можна?
– Скоро буде не можна, – всередині Люду трясло, але вона намагалася не показувати вигляду і чітко дотримувалася інструкцій подруги.
– Чого це раптом?
– Та тому, що будеш у дворі на лавці сидіти! Коли вилетиш звідси!
– Чого це? Людо, ти що таке кажеш, я не розумію?! Це через ляща, чи що? – Юрко був здивований.
– Зараз ти все зрозумієш!
За одну секунду Люда схопила з журнального столика рибу і викинула в сміття.
– Ти що робиш, Людо?! Зовсім вже?
– Я зовсім?! А ти не зовсім? А вона не зовсім?
Наступні п’ять хвилин пройшли у гонитві. Людмила намагалася наздогнати чоловіка, по дорозі сварячись.
– Та що відбувається, Людо?! Я все за порадами робив! – вигукнув Юрко, коли його наздогнали.
– Ах, вона тобі ще й поради дає?!
– Та хто «вона»?!
– Тобі краще знати! Як її звуть?
– Микола Борисович!
– Що-о-о?! – Люда застигла.
– Микола Борисович – психолог!
…Цілий вечір вони провели за обговоренням того, що сталося. Під час цього смакуючи пінне і діставши другого ляща.
– Ти чого одразу не сказав?
– Що я мав сказати? Що хочу, щоб ми стали ближче, що до психолога звернувся? Якось несолідно…
– А бігати по квартирі – солідно?
– А ти чого почала?!
– Та мене Ніна накрутила, а я вуха розвісила!
У кімнаті запала тиша, яка змінилася гучним сміхом…
…З того вечора стосунки Юрка та Люди стали теплішими.
Вони зблизилися, і навіть Катя, яка приїхала на канікули, не вірила своїм очам.
І за порадами вони більше не зверталися. Ні до психологів, ні до подруг…
