– У мене погані новини: мене скоротили.
Ліза застигла, почувши таке. Це дуже погано. Роботу зараз знайти дуже складно.
– Мені виплатили два оклади, але ж ти розумієш, що цих грошей надовго не вистачить, – продовжував Іван.
– Так і що робити?
Ліза присіла, бо різко стало тяжко стояти. Якби не оренда квартири, вони б ще якось упоралися, прожили якийсь час на її зарплатню. А так і за кредит треба платити і за житло.
– Я із завтрашнього дня почну шукати роботу, – спробував заспокоїти її Іван. – Але ти знаєш, що за моєю спеціальністю не так просто і влаштуватися. Ну, нічого, якщо швидко не зможу щось гідне знайти, піду кур’єром чи ще кимось. Жити на щось треба.
Лізі не хотілося б, щоб її чоловік застряг на такій роботі. Він розумний, талановитий, не варто йому бути кур’єром.
– Ти поки що шукай, може, щось і підвернеться. Якось викрутимося.
– Дякую, – посміхнувся Іван. Добре коли дружина підтримує.
Але, на жаль, найближчим часом нічого гідного знайти не вдалося. Гроші, які йому заплатили, добігали кінця, і треба було щось вирішувати.
Іван справді влаштувався тимчасово кур’єром. Графік роботи вільний і, якщо що, можна буде спокійно сходити на співбесіду.
Але зарплата кур’єра була невелика, і почали з’являтися труднощі з грошима. Тому Іван запропонував Лізі тимчасовий варіант вирішення проблеми.
– Давай поки поживемо у моєї мами. Оренда квартири зʼїдає майже всю мою зарплату.
Ліза не знала, що сказати.
Зі свекрухою у неї були добрі стосунки. Вона була приємною та ввічливою жінкою, яка поважала їхні особисті межі. У сім’ю не лізла, моралі не читала. Та ж Лізина мама поводилася набагато гірше. Могла заявитись без попередження, могла виказати щось Лізі.
Але все одно з мамою якось спокійніше. Все ж таки це рідна людина. А свекруху вона знала погано. Звичайно, за ті два роки, що Ліза та Іван були одружені, вони періодично бачилися з Івана мамою.
Але траплялося це нечасто, та й розмови зазвичай були найпростішими. Про побут, погоду, роботу. Тому якогось теплого, близького спілкування у Лізи зі свекрухою не було. Вона навіть не знала, яка вона насправді людина. Що їй подобається, що ні. Як вона звикла жити, який у неї порядок дня і що може її дратувати. І ось як прийти до чужої людини?
Але до Лізиних батьків було не податися, вони жили в однокімнатній квартирі. Тому якщо кудись і з’їжджати, то тільки до мами Івана.
– Я не знаю, Іванку, – промовила Ліза. – Якось це неправильно. Не варто жити разом. Сам же розумієш, що дві господині на кухні – це не до добра. Та й твоїй мамі буде незручно.
– Я вже з нею говорив, – зізнався Іван, – вона сказала, що не проти. Адже це не назавжди, буквально кілька місяців, поки я не знайду нормальну роботу. А так і грошей назбирати зможемо.
– Мені якось ніяково, Іванку, – зітхнула Ліза. – Твоя мама дуже хороша, але я почуватимуся не у своїй тарілці. Боятися щось зробити не так… Може, просто знайдемо квартиру дешевше?
– Лізо, ну ти ж знаєш, що потрібно буде внести плату за перший та останній місяць. Де ми ці гроші візьмемо. Та й потім, так і кожні пару місяців квартиру мінятимемо? А так, поживемо у мами, виберемо потім щось хороше. Пам’ятаєш, ти казала, що тобі подобаються квартири у тому новому комплексі, що збудували? Може, вдасться там щось зняти.
Ліза замислилась. Звісно, резон у словах чоловіка був. Та й можна потерпіти кілька місяців. Головне, зі свекрухою стосунки не зіпсувати.
Але сама Ліза була несварлива, та й свекруха здавалася такою ж. Може, й справді все буде добре?
Ліза погодилася. А незадовго до переїзду зустрілася з подругами, яким і розповіла про зміни в їхньому житті з Іваном.
– Ти зовсім вже?! – сказала Інна, найкраща подруга Лізи. – Це найгірше рішення! Я жила зі свекрухою, знаю, що говорю. З того моменту ми один одного на дух не переносимо.
– Але Ганна Володимирівна дуже мила, – невпевнено промовила Ліза.
– Усі вони такі, поки не дізнаєшся краще. Повір, нічого хорошого не вийде.
– Я теж так думаю, – підтакнула Марійка. – Краще б твій Іван роботу активніше шукав, ніж змушувати тебе переїжджати до його матері.
Лізі стало прикро за чоловіка.
— Він дуже старається, — промовила вона. – Ви ж знаєте, що в нього дуже вузька спеціалізація, мало компаній у нас у місті, куди б він міг влаштуватися.
– То хай чимось іншим займеться.
– А я не хочу, щоб він займався чимось іншим. Іван на своєму місці, йому подобається його робота. І я рада, що він знайшов своє зізнання.
– Балуєш ти його, – пирхнула Марійка. – І сама ж потім скаржитися будеш.
Поступово розмова перейшла на іншу тему, але від зустрічі з подругами в Лізи залишилося неприємне почуття. А ще вони породили у ній сумніви. Навіть хотілося все скасувати та нікуди не переїжджати. Але вони вже повідомили господиню та й речі зібрали. Пізно міняти своє рішення.
У квартиру до свекрухи Ліза зайшла дуже невпевнено.
– Проходьте, – усміхнулася Ганна Володимирівна. – Не соромтеся. Кімнату я вам підготувала.
– Дякую, – посміхнулася й Ліза. – Ви нас дуже рятуєте. Ми постараємося надовго у вас не затримуватись.
– Живіть скільки треба. Вирішуйте свої проблеми, мені ви не заважаєте…
Ліза трохи підбадьорилася від слів свекрухи. Вона облаштувалася на новому місці, поки Іван підробляв і ходив на співбесіди.
Увечері Ліза вирушила на кухню. Хотілося приготувати вечерю, але було якось ніяково хазяйнувати в чужому будинку. Такою ось розгубленою її й застала свекруха на кухні.
– Ти чого тут?! – здивувалася вона.
Ліза аж застигла від несподіванки.
– Поїсти хочеш, чи що? – перепитала свекруха.
– Та я хотіла вечерю приготувати… – нарешті сказала Ліза.
– Ой, та я тільки рада буду! – промовила Ганна Володимирівна.
– Та ось тільки не знаю, де що лежить.
– Так відчиняй шафи, бери, що треба. Не соромся, Лізо. Ти тепер така сама господиня, як і я.
– Та що ви. Я лише гостя.
– Лізо, – усміхнулася свекруха, – ти стала господинею в цьому будинку, як тільки вийшла заміж за Івана. Ми ж одна сім’я, не соромся. Якщо потрібна допомога, кажи.
Звичайно, не одразу, але Ліза освоїлася. А коли свекруха почала нахвалювати її їжу, вона навіть трохи запишалася. Приємно це було слухати.
Поступово дівчина звикала жити в будинку Ганни Володимирівни. Зі свекрухою вони не сварилися, побутові питання вирішували дуже просто: хто, що хотів, те й робив. Обидві були відповідальними, тому ніколи не виникало суперечок щодо приготування чи побуту. Та й Іван у всьому допомагав.
Вечорами Ліза почала пити чай з мамою чоловіка. Це згодом перетворилося на традицію. Поступово вони звикали один до одного. Багато розмовляли, жартували. Ліза навіть просила поради з того чи іншого питання.
Через два тижні, коли Ліза знову зустрілася з подругами, ті, з єхидністю, яка погано приховувалася, запитали у неї, як життя зі свекрухою.
– Все чудово, – чесно сказала Ліза. – Ганна Володимирівна – чудова жінка. Мені з нею навіть якось легше. А ще вона такі пиріжки готує, просто смакота!
– Та все у вас попереду! – махнула Інна рукою. – Ще встигнете показати один одному свій характер.
І ось тут Ліза не витримала.
– Чому вам так хочеться, щоб у мене все було погано?
– Та чому ж погано? Просто не можуть бути хороші стосунки зі свекрухою, якщо ви разом живете!
– Та звідки ви знаєте? Якщо у вас не склалося, це не означає, що в мене має також! Ганна Володимирівна – чудова жінка. Я, мабуть, теж непогана людина! Ми багато спілкуємося, жартуємо, разом готуємо. Нещодавно вареники ліпили! Так що все у нас добре.
Подруги мовчали. Хотіли посперечатися, але боялися зіпсувати стосунки з Лізою.
А ще за тиждень Іван нарешті знайшов гарну роботу. Оклад там був навіть більшим, ніж на колишньому місці.
Ще місяць Іван і Ліза пожили у Ганни Володимирівни. Закрили борги, назбирали грошей.
А Ліза спіймала себе на думці, що навіть переїжджати не хоче. Зрозуміло, що вони мають жити окремо, що мають свою сім’ю. Але Лізі було так зручно зі свекрухою, так комфортно, що їй навіть не хотілося розлучатися.
– Я сумуватиму за нашими чаюваннями, – сказала Ліза на прощання.
– Та що тут сумувати? Приїжджай у будь-який час! Ти ж знаєш, що це і твій дім теж!
– Дякую вам. Ви нас дуже врятували! І мені так пощастило зі свекрухою!
– А мені з невісткою. І я дуже рада, що ви прожили зі мною, мені з вами були дуже добре.
Всупереч прогнозам подруг, стосунки зі свекрухою не зіпсувалися, а навпаки, стали лише кращими. Ці дві жінки пізнали одна одну ближче і змогли подружитися.
І так і має бути, якщо людина щира. Якщо намагається йти назустріч і справді хоче допомогти.
А подругам Лізи просто не пощастило. А може, не пощастило їх свекрухам?
Це вже історія замовчує…
