– Віро, ти серйозно зібралася заміж за цього Микиту.
– Ми кохаємо одне одного.
– Ти ж знаєш його батька, той ще гульвіса. Микита недалеко пішов від нього.
– Микита не такий.
– Жінки каються, а дівчата заміж збираються, – у сто перший раз говорила Вірі бабуся. – Повір мені! З його татком намаялася дружина. Дивуюся я їй, треба було так довго закривати очі на його зради. Погуляв, повернувся, а вона все для нього. На тобі, Борисе, нові штани. А Борис у нових штанах до нової біжить.
– Бабуся, годі плітки збирати про його батька. Микита не такий.
– А що їх збирати, вони самі так і літають повітрям. У нашому селі народу не так багато, щоби гуляти без проблем, це тобі не велике місто. Борис цей і до твоєї тітки залицявся, тільки от не вийшло в нього нічого з нею.
***
Незважаючи на вмовляння та протести родичів весілля відбулося. Микита Борисович був єдиним сином, але батьки про житло йому не потурбувалися. Свекруха пропонувала жити у них, але Віра відмовилася. Спочатку вони винаймали квартиру, а потім батьки Віри, отримавши спадщину, розпочали будівництво будинку для коханої та єдиної доньки. Старший брат Віри був одружений, йому вже допомогли з квартирою. Тільки він жив у місті.
Микита у будівництво вкласти нічого не зміг. Батьки накопичень не мали, вони завжди жили для себе, а сам він заробляв ще не так багато.
На новосілля було оголошено про вагітність Віри. Батьки були раді, Микита теж. Його мати вже всі вуха дзижкала про спадкоємця, і навіть намагалася звинуватити Віру в цьому.
Віра народила здорову дівчинку. Всі зраділи, а Микита почав чіплятися.
– Займися собою, годі вже їсти. Пливеш на очах.
– Так я дитину годую, інакше молока не буде.
– А потім все висітиме, без сліз не поглянеш.
Щодня докори, щодня претензії. У Віри пропало молоко і довелося переходити на суміші. Віра одразу прийшла до норми, кілограми пішли. По будинку вона встигала все, готувала чудово, дитина стала спокійнішою. Іноді їй допомагала мати.
Весною почали розробляти город. Село хоч і міського типу, але біля свого будинку гріх не зробити город, площа ділянки дозволяє. Теплиці, сад, квіти. Микита мало брав участі у цьому. Він же на роботі з ранку до вечора. Віра сама, і наймані працівники.
– Ось ти куди мою зарплату витрачаєш.
– Твоя зарплата йде на їжу, а на це я сама заробила, теплицю батьки сплатили.
– Це я так. – намагаючись згладити ситуацію, виправдовувався Микита. – В що на вечерю? О, гуляш.
Про м’ясо він не питав, знав, що його дали батьки Віри.
Загалом вони жили добре та ситно. Останнє для Микити було особливо важливим. Поїсти він любив смачно та різноманітно. Чіплятися перестав, адже Віра була чудовою господаркою.
Але в хорошому житті одного разу стався збій. Микита побачив колишню однокласницю, яка повернулася із Києва. Вся красива, модна, коротенька спідниця. Вся краса майже назовні. Слинка у Микити по всьому обличчю, руки спітніли. А вона й сама не проти. Напросилася на зустріч, а потім і закрутилося. У лісі, на березі…
Віра й не підозрювала. Чоловік затримується, отже, зарплату додадуть, а їм це дуже необхідно. Меблі ще не всі в будинок придбані, та й господарські будівлі треба. Батьки обіцяли курочок, кроликів, ну а потім і вже й серйознішу можна худобу заводити. Час минав, зарплата не додавалася, а Микита почав приходити вчасно. Віра сама почала працювати. Доньку в садок, сама туди ж на роботу. Зручно.
Микита нудьгував за різноманітністю, але не довго. Сусідка його батьків підросла, приїхала на канікули. Висока, гарна, пишна. Микита аж облизнувся, чому йому раніше не подобалися такі пухкенькі дівчата. І помчало… Забув Микита про обережність. Чутки дійшли до Віри. Та спершу вірити відмовлялася, але чоловік попався сам. Як не дивно у їхньому ж будинку. Віра відвела доньку у вихідний до батьків, і вирішила зайнятися грядками. Зайшла в будинок, переодягнутися. А там картина – не чекали. Думали встигнуть, а не встигли. Віра таке влаштувала «закоханій» парочці…
Того ж дня усі речі Микити були виставлені за ворота.
Чоловік сподівався на прощення. Адже його батько гуляв, був спійманий неодноразово, але його мати прощала. Прощала, приймала та ще й сама просила його повернутися. А потім довкола нього крутилася, доводячи своє кохання. Микита цього ж чекав і від Віри. Сам не йшов, жив у батьків. Чоловік він такий, йому різноманітність подавай, кохання доводь. А Віра прощати не збиралася, подала на розлучення. А тут ще селом чутки пішли, що донька у Микити народилася, у тієї самої київської однокласниці. А потім виявилося, що й сусідка вагітна. Чутки, на превелике щастя чоловіка, не підтвердилися. А він чекав.
– Що ти робиш? Ти ж дитину батька позбавляєш. – прийшла свекруха після звістки про розлучення. – Чоловіки всі гуляють, де ти знайдеш іншого. Я все життя з одним прожила, а вже як він гуляв! Нагуляється і повернеться до тебе, до твоїх борщів із котлетами. Головне його правильно прийняти, чоловік догляд і ласку люблять і щоб не суперечили їм. Не роби необдуманих рішень, забирай заяву, готуй святкову вечерю та приходь за ним. Та думай швидше, а то він… Чоловік гуляє, дружина прощає.
Свекруха замовкла, а Віра посміхалася.
– А що він? Набрид вам? Ви ж чоловіка після гулянки приймали, а тепер і сина приймайте. Погуляв і повернувся додому. А що такого, чоловіки вони такі, їм різноманітність подавай.
– Е, ні. Дім у нього, де дружина живе, та дитина. Чоловік у будинку має бути! Ви разом його будували.
– Ви помиляєтесь. Будинок будував мій батько. Звичайно чоловік має бути, але собаки мені достатньо одного.
А Атос навіть подав голос, зрозумів, що розмова про нього.
***
Їх розлучили. Микита гуляв, але завжди повертався до мами. Звичайно він згадував Віру, сите і затишне життя в її будинку. Платив аліменти і на цьому все. Спілкуватись він не хотів, він же чоловік, він же хоче різноманітності. І взагалі – це його образили.
Віра поки що живе одна, вірніше з донькою. У неї все гаразд.
